1414/5414/2012 Про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та про поділ майна подружжя - 05.06.2019 Прийняття

Позивач вказував, що 24 травня 1996 року його батько подарував ОСОБА_2 незакінчений будівництвом житловий будинок, готовністю 36 %. У подальшому позивач з відповідачем за спільні кошти та кошти, які належали позивачу особисто, збудували триповерховий житловий будинок з надвірними господарськими спорудами. ОСОБА_2 відмовляється вводити будинок у експлуатацію та отримувати свідоцтво про право власності. Сторони проживають у спірному будинку, але не можуть домовитись між собою про порядок оформлення права власності, користування майном та його поділ. Вони з відповідачем є власниками матеріалів, які були використані в процесі будівництва житлового будинку у рівних частинах, оскільки майно, яке отримане у подарунок відповідачем, істотно збільшилось у своїй вартості, тому за рішенням суду може бути визнане об`єктом спільної сумісною власністю подружжя і кожному належить по Ѕ частині будівельних матеріалів.

ОСОБА_1, з урахування уточнених позовних вимог, просив:

визнати спільною сумісною власністю подружжя земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та будівельні матеріали, що були використані для будівництва житлового будинку на загальну суму 1 444 250 грн за цією адресою;

визнати за ним право власності на Ѕ частину земельної ділянки та на Ѕ частину будівельних матеріалів, що були використані для будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, на загальну суму - 722 125 грн.

У листопаді 2012 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25 січня 2011 року між сторонами розірвано шлюб, однак до березня 2012 року вони мешкали однією сім`єю та вели спільне господарство. За період сумісного проживання за спільні кошти ними придбано чотири транспортні засоби: IKARUS 250, 1976 року випуску, вартістю 80 000 грн, MERSEDES-BENZ 814 D, 1994 року випуску, вартістю 24 000 грн, MERSEDES-BENZ 0303, 1984 року випуску, вартістю 16 000 грн, IVECO 35 S 13, 2002 року випуску, вартістю 80 000 грн, які зареєстровано на ОСОБА_1 . У добровільному порядку провести поділ майна сторони не можуть.

ОСОБА_2, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

визнати за нею право власності на Ѕ вказаних транспортних засобів;

стягнути із відповідача на її користь Ѕ частки вартості вказаних автомобілів у розмірі 458 246 грн.

У січні 2013 року ОСОБА_3 звернулася із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності на частину земельної ділянки та частину будівельних робіт і матеріалів, що були використані у процесі будівництва житлового будинку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що її дочка ОСОБА_2 прийняла у дар незакінчений будівництвом житловий будинок із готовністю 36% за адресою: АДРЕСА_1 . З цього часу за спільною домовленістю із відповідачами, які на той час проживали однією сім`єю, вони усі разом продовжили будівництво цього будинку, з метою створення спільної сумісної власності. Для цього вона продала належне їй у Казахстані майно, та усі виручені від продажу грошові кошти вклала у будівництво спірного житлового будинку. При цьому між сторонами існувала усна домовленість про те, що вона та відповідачі, після закінчення будівництва оформлять цей будинок на трьох, тобто по 1/3 частині за кожним із них.

ОСОБА_3 просила:

визнати за нею право власності на 1/3 частину будівельних матеріалів та робіт, які були використані для подальшого будівництва житлового будинку;

визнати її забудовником домоволодіння АДРЕСА_1 ;

визнати за нею право власності на земельну ділянку і будівельні матеріали, що у пропорційному відношенні до цілого житлового будинку з господарськими спорудами складає 1/5 частину домоволодіння.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2015 року у складі судді: Селіщевої Л. І. у задоволені позову ОСОБА_1, позову ОСОБА_2 та позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами істотність збільшення за час шлюбу внаслідок його трудових та грошових затрат вартості прийнятого відповідачем у дар незавершеного будівництвом будинку АДРЕСА_1, а тому він не може бути визнаним об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, і, відповідно, не може бути визнаним таким об`єктом і земельна ділянка, на якій цей будинок будується.

Суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_2 має право на 1/4 частину автомобіля МERSEDES-BENZ 0303, 1984 року випуску та на 1/2 частину автомобілів IKARUS 250, 1976 року випуску та IVECO 35 S 13, 2002 року випуску, проте стягнути компенсацію за належну частку транспортних засобів неможливо, оскільки відсутні належні та допустимі докази, що підтверджують вартість спірних транспортних засобів. Автомобіль марки "MERSEDES-BENZ" 814 D, 1994 року випуску був зареєстрований за ОСОБА_1 на підставі довідки-рахунку від 26 січня 2001 року, тобто на наступний день після розірвання шлюбу між сторонами, тому він не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

ОСОБА_3 не надала належних та допустимих доказів того, що вона як член сім`ї відповідачів, спільно із ними приймала участь у будівництві спірного житлового будинку і зв`язку із цим відсутні правові підстави визнання за нею права власності на спірну земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 27 лютого 2017 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2015 року у частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя скасоване і у цій частині ухвалено нове рішення, яким первісний позов задоволено у повному обсязі.

Визнано об`єктом права спільної сумісною власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку площею 990 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та будівельні матеріали, використані при будівництві двоповерхового будинку, з надвірними господарськими спорудами, за тією ж адресою, на загальну суму 1 902 234 грн. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки по АДРЕСА_1, загальною площею 990 кв. м та Ѕ частину будівельних матеріалів, які використані при будівництві двоповерхового будинку, з надвірними господарськими спорудами, за тією ж адресою, на суму 951 117 грн. Решту Ѕ земельної ділянки по АДРЕСА_1 та Ѕ частину будівельних матеріалів, які використані при будівництві двоповерхового будинку, з надвірними господарськими спорудами, за вказаною адресою, на суму 951 117 грн залишено у власності ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що у 1996 році батько позивача за первісним позовом подарував ОСОБА_2 незакінчений будівництвом жилий будинок АДРЕСА_1, який належав йому за договором купівлі-продажу від 03 липня 1995 року і на той час мав 36% ступеню готовності. За час шлюбу, за спільні кошти сторін, житловий будинок та належні до нього господарські і побутові будівлі та споруди були повністю збудовані, проте домоволодіння в експлуатацію не введено. Згідно висновків експертизи вартість будинку на час дарування за цінами, що існували на день проведення експертизи, становила 134 893 грн, а на день проведення експертизи вартість незакінченого будівництвом будинку складала 1 902 234,00 грн. Таким чином за час шлюбу вартість об`єкту збільшилася за спільні кошти сторін на 1 767 341,00 грн, що слід вважати істотним збільшенням, а тому незакінчений будівництвом будинок слід визнати спільним майном сторін, а матеріали та обладнання, які були використані у процесі цього будівництва, об`єктом їх спільної сумісної власності. Належних та допустимих доказів тому, що частково будинок збудовано за особисті кошти відповідача або її матері ними не надано і у справі вони відсутні. Оскільки частки сторін у спільному майні визнаються рівними, тому ОСОБА_1 має право на визнання за ним права на Ѕ частку в матеріалах, які були використані при будівництві незакінченого будівництвом житлового будинку та Ѕ частину земельної ділянки, загальною площею 990 кв. м, оскільки вона є окремим об`єктом права власності і перебуває у спільній власності сторін, відповідно до їх частки у будівельних матеріалах, використаних для будівництва незакінченого будинку.

Аналіз змісту рішення апеляційного суду Миколаївської області від 27 лютого 2017 року свідчить, що рішення суду першої інстанції переглядалось тільки в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 . У іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядалось.

Аргументи учасників справи

У квітні 2017 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 27 лютого 2017 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і залишити у цій частині рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень, змінивши обґрунтування та підстави позовних вимог ОСОБА_1, який обґрунтовував свої вимоги тим, що спірне майно набуте у шлюбі, тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Однак суд задовольнив позов, керуючись частиною першою статті 62 СК України. Будь-які обставини відносно істотного збільшення вартості майна за рахунок сумісних або особистих коштів сторін не були предметом перевірки або дослідження при розгляді апеляційної скарги.

Апеляційний судом з висновку експертизи помилково взято вартість заміщення незавершеного будівництва житлового будинку разом із прилеглими до нього господарськими побутовими будівлями, однак вартість будівельних матеріалів, які були використані при будівництві двоповерхового будинку з надвірними господарськими спорудами і які за рішенням визнано об`єктом права спільної власності подружжя складає згідно до висновку експерта 425 021,40 грн.

Вказує, що суд апеляційної інстанції проігнорував той факт, що ОСОБА_2 отримала право власності на незакінчений будівництвом жилий будинок, який на той час мав 36% ступеню готовності, на підставі договору дарування від 24 травня 1996 року. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 серпня 2013 року за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку на підставі договору дарування від 24 травня 1996 року, а тому земельна ділянка є її особистою приватною власністю і не входить до складу спільної сумісної власності подружжя. Таким чином не може бути здійснений перехід права власності на частину, що відповідає частині будівельних матеріалів, використаних при будівництві будинку.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Апеляційний суд встановив, що з 29 червня 1991 року по 25 січня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

24 травня 1996 року батько ОСОБА_1 подарував невістці ОСОБА_2 незакінчений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1, який належав йому на підставі договору купівлі-продажу від 03 липня 1995 року і на той час мав 36 % ступеня готовності.

За час шлюбу житловий будинок та належні до нього господарські і побутові будівлі та споруди були повністю збудовані, проте домоволодіння не введено в експлуатацію.

При скасуванні рішення суд першої інстанції у частині вирішення первісного позову та задоволенні первісних позовних вимог апеляційний суд зробив висновок про те, що за час шлюбу вартість незакінченого будівництвом будинку істотно збільшилося у своїй цінності на 1 767 341,00 грн і тому указаний будинок слід визнати спільним майном сторін, а матеріали та обладнання, як були використані в процесі будівництва - об`єктом спільної сумісної власності, що відповідає вимогам статті 331 ЦК України. Земельна ділянка є окремим об`єктом права власності і перебуває у спільній власності сторін, відповідно до їх частки у будівельних матеріалах, використаних для будівництва незакінченого будинку.

Колегія суддів не погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.

У частині першій статті 24 КпШС 1969 року (у редакції, чинній на момент укладення договору дарування від 24 травня 1996 року) передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Такі ж положення закріплені у статті 57 СК України.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду апеляційної інстанції) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 серпня 2013 року у справі № 488/613/13-ц позов ОСОБА_2 задоволено. Скасовано реєстраційний запис № 374 в Книзі записів державних актів на право приватної власності ОСОБА_5 на земельну ділянку на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, виданого 28 грудня 1992 року виконавчим комітетом Жовтневої районної ради народних депутатів Миколаївської області. Визнано нікчемним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,099 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений 02 березня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Машковою С. М. за реєстровим № 195. Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, площею 0,099 га, виділену для індивідуального будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, яке виникло на підставі договору дарування від 24 травня 1996 року у порядку статті 30 ЗК України (в редакції 1990 року.)

У частинах другій та третій статті 331 ЦК України (у редакції, чинній станом на розгляду справи судами) передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 зроблено висновок, що "новостворене нерухоме майно набуває правового режиму житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію".

У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17 зазначено, що: "аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя. Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик. Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю".

У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17 вказано, що "аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя. Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик. Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта. Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю".

У постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15 зроблено висновок, що"до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання".

У висновку № 125-066 судової будівельно-оціночно-технічної експертизи від 29 грудня 2016 року вказано, що вартість будівельних робіт і матеріалів, які були використані під час будівництва 36 % будівлі житлового будинку з надвірними господарськими спорудами на час складення висновку складає - 185 914 грн (з них: 140 526 грн будівельних матеріалів та 45 388,00 грн - будівельних робіт). Вартість будівельних робіт і матеріалів, які були використані під час будівництва будівлі житлового будинку з надвірними господарськими спорудами на час складення висновку складає 591 233 грн (з них: 425 021,40 грн будівельних матеріалів та 166 211,60 грн - будівельних робіт).

Проте апеляційний суд при скасуванні рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову не оцінив висновку судової будівельно-оціночно-технічної експертизи № 125-066 від 29 грудня 2016 року з урахуванням уточнених первісних позовних вимог ОСОБА_1, не перевірив чи існують умови для застосування статті 62 СК України, а тому зробив передчасний висновок про задоволення первісних позовних вимог.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення апеляційного суду ухвалене з порушенням норм процесуального права. Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково. Рішення апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині первісних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 травня 2017 року зупинено виконання рішення апеляційного суду Миколаївської області від 27 лютого 2017 року до закінчення розгляду касаційної скарги. Оскільки оскаржене рішення апеляційного суду скасоване, то підстави для поновлення виконання відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 27 лютого 2017 року скасувати.

Передати справу № 1414/5414/2012 в частині первісних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та будівельних матеріалів, що були використані для будівництва житлового будинку, про визнання права власності на Ѕ частину земельної ділянки та на Ѕ частину будівельних матеріалів, що були використані для будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.