Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2013 року (Полях Н.А.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року (колегія суддів: Перцова Т.С. (головуючий) Дюкарєва С.В., Жигилій С.П.) у справі №820/7996/13-а за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення №0023921710 від 30 квітня 2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність спірного податкового повідомлення - рішення, у зв'язку з відсутністю обов'язку щодо сплати земельного податку, оскільки йому не належить право власності або користування об'єкту оподаткування земельним податком.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року, скасовано податкове повідомлення - рішення відповідача №0023921710 від 30 квітня 2013 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 114, 70 грн.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи адміністративний позов та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення виходили із відсутності у діях позивача порушень вимог податкового законодавства, оскільки позивач не являється власником чи землекористувачем земельної ділянки, а отже у нього відсутній обов'язок щодо слати земельного податку.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4.

У доводах касаційної скарги відповідач посилається на прийняття оскаржуваних рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки відсутність доказів набуття позивачем права власності чи користування земельною ділянкою, при її фактичному використанні, не звільняє платника податків від законодавчо встановленого обов'язку зі сплати земельного податку.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ (2147а-19) , що діє з 15 грудня 2017 року).

Так, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач має свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення 1-го поверху загальною площею 160 м.кв., яке розташоване у жилому двоповерховому будинку за адресою: м. Харків вул. Дерев`янка, 54.

Відповідно до додатку рішення 21 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про поновлення юридичним та фізичним особам договорів оренди землі для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" №963/12 від 19 грудня 2012 року позивачу було поновлено строком до 01 грудня 2017 року договір оренди землі, реєстраційний №141070500031 від 09 лютого 2010 року, площею 0,0029 га за рахунок земель транспорту по м.Харків, вул.Дерев`янка, 54 (кадастровий номер 6310136300:10:008:0002) для обслуговування прибудови з окремим входом до магазину продовольчих товарів.

Контролюючим органом на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 30 квітня 2013 року №0023921710 про визначення податкового зобов'язання стосовно земельного податку у розмірі 3 837,62 грн. за земельну ділянку, на якій розташовані нежитлові приміщення 1-го поверху загальною площею 160 кв.м. що знаходиться за адресою м.Харків, вул.Дерев`янка, 54.

Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 вказаного Кодексу визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

За змістом пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України закріплено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Приписами статті 120 Земельного кодексу України закріплено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини, а також беручи до уваги вимоги вищенаведених норм, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку щодо неправомірності здійсненого контролюючим органом донарахування з земельного податку, оскільки, до власника приміщення перейшли усі права та обов'язки щодо земельної ділянки, на якій воно розміщене. Так, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду. Правомірність здійсненого розрахунку земельного податку, позивачем не оспорюється.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 7 липня 2015 року (справа № 21-775а15).

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина перша та третя статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, у частині неправильного тлумачення закону, що є підставою для скасування судових рішень, а тому касаційна скарга Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного суду України, суд,

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області задовольнити.

Скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року у справі №820/7996/13-а.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні у позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.