755/4033/16-ц Про стягнення заборгованості за договором позики і відшкодування моральної шкоди - 27.03.2019 Прийняття

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 1 лютого 2017 року, ухвалене у складі судді Астахової О. О., та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 3 квітня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Лапчевської О. Ф., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, уточненим у серпні 2016 року, до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики і відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначила, що 28 грудня 2014 року уклала із відповідачем договір позики, оформлений розпискою, на виконання якого передала йому у борг грошові кошти у сумі 1 400 євро.

Вказану суму ОСОБА_2 зобов`язувався повернути до 28 грудня 2015 року, проте свої зобов`язання не виконує і станом на дату подання позову борг не сплатив.

За таких обставин ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 неповернену позику у сумі 1 400 євро, що за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до євро станом на дату подання позову еквівалентно 39 069 гривень, а також нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних у розмірі 937,65 гривень і 712,88 гривень відповідно.

Крім того, посилаючись на завдання неправомірними діями відповідача їй моральних страждань, просила стягнути з нього 2 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 1 лютого 2017 року позов задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 1 400 євро, що за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до євро станом на дату подання позову еквівалентно 39 069 гривень, три проценти річних у розмірі 712,88 гривень та 551,20 гривень судового збору.

У задоволенні інших позовних вимог відмолено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності існування між сторонами договірних зобов`язань за договором позики, який оформлений розпискою про одержання коштів, і невиконання позичальником обов`язку щодо їх повернення.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 3 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 1 лютого 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про доведеність факту отримання ОСОБА_2 коштів у борг і невиконання ним обов`язку щодо їх повернення, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, у якій просив рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 1 лютого 2017 року і ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 3 квітня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що розписка як документ, який підтверджує укладення договору позики, за змістом повинна свідчити про передачу позикодавцем визначеної грошової суми позичальнику. У поданій позивачем розписці зазначено про те, що він просить свою дружину ОСОБА_1 взяти для нього гроші у банку для власних цілей, проте жодних доказів взяття нею цих коштів у будь-якій фінансовій установі та передачі йому у справі немає і суди на такі докази не послалися.

Суд апеляційної інстанції, на думку заявника, неправильно витлумачив зміст його заперечень, так як у цих запереченнях він не визнав, що отримав у борг 1 400 євро, а вказав, що ці кошти є спільними коштами подружжя, витраченими на перевезення особистих речей до Німеччини та оплату комунальних послуг у орендованій квартирі.

На думку заявника, неоспорення ним договору позики не свідчить про визнання договірних зобов`язань, оскільки такий договір між ним та позивачем узагалі не укладався і кошти у борг не передавалися.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 9 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 грудня 2014 року ОСОБА_2 надав ОСОБА_3 розписку, у якій зазначив, що дійсно просив її взяти у банку грошові кошти для нього для своїх особистих цілей. Загальна сума складає 1 400 євро. Зобов`язується повернути до кінця 2015 року.

Грошові кошти у зазначеній сумі відповідач позивачу у встановлений у розписці строк не повернув.

Оцінивши вказану розписку, суди дійшли висновку, що вона посвідчує укладення сторонами договору позики на суму 1 400 євро, тому наявність у позивача оригіналу цієї розписки підтверджує невиконання відповідачем обв`язку з їх повернення.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

У частині першій статті 1050 ЦК України встановлено, що у разі несвоєчасного повернення позичальником суми позики він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.

Розписка є документом, який боржник видає кредитору, підтверджуючи як укладення договору позики, так і його умови, а також засвідчуючи отримання певної грошової суми.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Відповідно до статті 545 ЦК, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, оцінив зміст розписки від 28 листопада 2014 року і дійшов висновку, що ця розписка є борговим документом і підтверджує зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 кошти у сумі 1 400,08 євро у строк до кінця 2015 року.

Встановивши таку обставину, оскільки оригінал боргового зобов`язання перебуває у позивача, суди попередніх інстанцій правильно застосували положення статей 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України і обґрунтовано стягнули з відповідача суму позики і три проценти річних від простроченої суми.

Доводи заявника про те, що з розписки від 28 листопада 2014 року не вбачається, що він отримав від позивача кошти у борг і зобов`язався їх повернути, касаційний суд відхиляє.

Суди попередніх інстанцій оцінили зазначену розписку і дійшли висновку, що дана розписка є борговим документом, який за своєю правовою природою підтверджує існування між сторонами договору позики та підтверджує передачу коштів у сумі 1 400 євро у борг відповідачу.

Доводи заявника зводяться до переоцінки цього доказу, проте відповідно до статті 400 ЦПК України касаційний суд під час касаційного перегляду справи не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційний суд відхиляє посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій неправильно витлумачили зміст його заперечень, так як у цих запереченнях він не визнав, що отримав у борг 1 400 євро, а вказав, що ці кошти є спільними коштами подружжя, витраченими на перевезення особистих речей до Німеччини та оплату комунальних послуг у орендованій квартирі.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про задоволення позовних вимог, посилаючись на перебування оригіналу боргового документа - розписки - у кредитора і відсутність у боржника доказів сплати боргу. Натомість доводи ОСОБА_4 про те, що кошти у сумі 1 400 євро є спільними коштами подружжя і витрачені ними спільно на потреби сім`ї суди відхилили, оскільки відповідач не підтвердив їх доказами.

Оскільки суди попередніх інстанцій не мотивували висновок про задоволення позову поясненнями, викладеними ОСОБА_4 у запереченнях, доводи заявника про те, що суди неправильно витлумачили зміст цих заперечень, не мають правового значення.

Твердження заявника про те, що договір позики між ним та позивачем узагалі не укладався і кошти у борг не передавалися, касаційний суд відхиляє, так як судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 у позику 1 400 євро, на підтвердження чого останній надав розписку від 28 грудня 2014 року.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України") Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 1 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 3 квітня 2017 року залишити без змін.

Головуючий	В. А. Стрільчук
Судді:	С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний