761/11976/16-ц Про стягнення заборгованості за договором оренди житлового будинку - 27.03.2019 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), ПогрібногоС. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року у складі судді Юзькової О. Л. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2017 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Прокопчук Н. О., Семенюк Т. А.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 05 вересня 2015 року вона уклала із ОСОБА_5 договір оренди житлового будинку, терміном дії із 06 вересня 2015 року по 05 вересня 2016 рік, згідно з умовами якого вона надала у тимчасове платне користування відповідачу житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. За умовами договору розмір орендної плати складає 2 300,00 дол. США у перерахунку до національної валюти України, яка вноситься за наступний місяць оренди не пізніше 5 числа поточного місяця оренди у готівковій формі через представника позивача.

Вона виконала умови зазначеного договору, однак відповідач свої зобов'язання належним чином не виконувала і починаючи із грудня 2015 року припинила здійснювати оплату за будинок, у зв'язку із чим виникла заборгованість із оплати оренди будинку за січень?квітень 2016 року у розмірі 9 200,00 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України складає 229 126,00 грн.

Також, відповідач не оплачувала послуги водопроводу, електропостачання, телефонного зв'язку та інтернету за січень?березень 2016 року, у зв'язку із чим заборгованість із цих послуг складає 3 143,79 грн.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просила суд стягнути із відповідача на її користь заборгованість із оплати орендної плати за договором оренди житлового будинку від 05 вересня 2015 року у розмірі 229 126,00 грн, заборгованість з оплати послуг водопроводу, електропостачання, телефонного зв'язку та інтернету за січень-березень 2016 року у розмірі 3 143,79 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 373,23 грн, три проценти річних у розмірі 1167,00 грн, пеню у розмірі 71 037,22 грн, а також судові витрати з оплати судового збору у розмірі 3 027,04 грн та на правову допомогу юриста у розмірі 6 000,00 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість з оплати оренди за договором оренди житлового будинку від 05 вересня 2015 року у розмірі 229 126,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 143,79 грн, три проценти річних у розмірі 1 167,73 грн, пеню у розмірі 71 037,22 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не виконував належним чином зобов'язань щодо внесення плати за житловий будинок, а тому він повинен сплатити позивачу розмір заборгованості за орендну плату, пеню та штрафні санкції передбаченні статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задоволено частково. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року у частині стягнення інфляційних втрат скасовано. Ухвалено у цій частині нове рішення. У задоволенні позову у частині стягнення інфляційних втрат у сумі 3 143,79 грнвідмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що інфляційні втрати не підлягають стягненню із відповідача, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише національна валюта України - гривня, тоді як іноземна валюта, яка передбачена умовами договору, індексації не підлягає. В іншій частині рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників у справі

У червні 2017 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2017 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що у зв'язку із неналежними житловими умовами у будинку відповідач була позбавлена можливості проживати у ньому протягом 21 календарного дня, за які нею внесено орендну плату. Також позивач під час укладення договору приховала від відповідача інформацію про те, що у будинку зареєстровано 12 іноземних громадян. Крім того, відповідач не була належним чином повідомлена про розгляд справи у суді першої інстанції.

У жовтні 2017 року від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення суду першої і апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу та надано строк на подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року вказану справа разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 не підлягає задоволенню із таких підстав.

Судами встановлено, що 05 вересня 2015 року, між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір оренди житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до пункту 1 зазначеного договору оренди, позивач надав у тимчасове платне користування відповідачу житловий будинок загальною площею 270,6 кв. м, який належить на праві власності позивачу, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 15 травня 2012 року № 713-С/ЖБ, і складається із дев'яти кімнат із басейном, вбудованими меблями та побутовою технікою (перелік зазначено у пункті 1.1 договору).

Відповідно до підпунктів 4.1, 4.2, 4.4 договору оренди житлового будинку від 05 вересня 2015 року, оплата оренди будинку здійснюється шляхом внесення попередньої оплати за наступний місяць оренди, не пізніше 5 числа поточного місяця оренди у готівковій формі, через представника позивача - ОСОБА_8 Розмір орендної плати складає 2 300,00 дол. США за один місяць оренди будинку. Оплата оренди здійснюється щомісячно із розрахунку гривневого еквіваленту у розмірі 2 300,00 дол. за офіційним курсом Національного банку України станом на дату здійснення оплати.

Згідно з пунктом 7.1 договору оренди житлового будинку від 05 вересня 2015 року строк дії договору із 06 вересня 2015 року по 05 вересня 2016 року.

Пунктом 4.5 договору оренди житлового будинку від 05 вересня 2015 року, передбачено, що у випадку затримки оплати орендарем, останній сплачує на користь орендодавця пеню, у розмірі 0,5 % від загального розміру заборгованості за кожен день прострочення оплати.

Позивач належним чином виконав свої зобов'язання перед відповідачем і надав у тимчасове платне користування вказаний житловий будинок. Відповідач припинив здійснювати оплату оренди будинку за договором оренди житлового будинку від 05 вересня 2015 року, у зв'язку із чим виникла заборгованість з оплати оренди будинку за січень, лютий, березень та квітень місяць 2016 року, у розмірі 9 200,00 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України складає 229 126,00 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 810 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Згідно з частиною третьою статті 815 ЦК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов'язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.

Положеннями статті 820 ЦК України встановлено, що розмір плати за користування житлом встановлюється у договорі найму житла. Наймач вносить плату за користування житлом у строк, встановлений договором найму житла.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, встановивши, що відповідач не виконувала належним чином своїх зобов'язань щодо внесення плати за житловий будинок, правильно застосували положення ЦК України (435-15) , у зв'язку із чим дійшли обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості з орендної плати, а також три проценти річних та пеню.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що інфляційні втрати не підлягають стягненню із відповідача, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише національна валюта України - гривня, тоді як іноземна валюта, яка передбачена умовами договору, індексації не підлягає.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи у суді першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки відповідач була присутня у судовому засіданні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, а тому мала можливість подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що в орендованому будинку не підтримувалася належна температура повітря, належним чином не працював тепловий насос, у зв'язку із чим відповідач була позбавлена можливості проживати у будинку зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та рішення суду апеляційної інстанції ? без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

У задоволенні клопотання представника позивача - ОСОБА_7 про участь у судовому засіданні з викликом сторін необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що в разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п'ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то підстав для виклику учасників справи немає.

Керуючись статтями 401, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 про участь у судовому засіданні із викликом сторін відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року у нескасованій частині та рішення Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2017 року залишити без змін.

Судді:	О. В. Ступак

	С. О. Погрібний

	В. А. Стрільчук