337/4443/16-ц Про відшкодування моральної шкоди - 20.03.2019 Прийняття

м. Запоріжжя, у складі судді Бредуна Д. С., від 28 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області, у складі колегії суддів: Кримської О. М., Гончар М. С., Подліянової Г. С., від 19 грудня 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він проходив військову службу у Збройних Силах України з 21 квітня 1998 року по 29 квітня 2002 року та був звільнений за станом здоров'я у зв'язку із хворобою. Зазначав, що під час проходження військової служби він отримав захворювання, у зв'язку з чим позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт.

Посилаючись на статтю 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", якою передбачено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної шкоди провадиться у встановленому законом порядку, а також на положення статей 23, 1167 ЦК України, позивач просив стягнути з Міністерства оборони України на його користь моральну шкоду у розмірі 100 тис. грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 березня

2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3

30 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, завданої у результаті ушкодження здоров'я при виконанні обов'язків військової служби. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що захворювання, яке отримав позивач, пов'язане з проходженням військової служби, що є підставою для відшкодування йому спричиненої моральної шкоди. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із ступеня моральних і фізичних страждань позивача, який протягом багатьох років щодня переживає душевні і фізичні страждання, позбавлений нормального життя, втратив працездатність.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 19 грудня 2017 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, врахувавши тяжкість вимушених змін у житті позивача, правильно визначив розмір відшкодування моральної шкоди і стягнув його з Міністерства оборони України. Обов'язок держави відшкодувати завдану позивачу моральну шкоду покладається саме на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління. Суд апеляційної інстанції послався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі Міністерство оборони України просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача, а також наявності причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та завданою шкодою. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та не врахували, що військова служба пов'язана із захистом Вітчизни, а тому військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та грошові компенсації. Моральні страждання при виконанні військового обов'язку вже враховані чинним законодавством.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 просить касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а судові рішення без змін. Позивач зазначив, що рішення судів попередніх інстанцій відповідають нормам чинного законодавства.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

23 червня 2018 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 проходив військову службу у Збройних Силах України з 21 квітня 1998 року по 29 квітня 2002 року (а. с. 56-57).

Згідно копії свідоцтва про хворобу № 117 від 14 березня 2002 року госпітальною військово-лікарською комісією (психіатричного профілю) ОСОБА_3 встановлено діагноз: "Шизофренія, проста форма, дебют". Захворювання пов'язане з проходженням військової служби. ОСОБА_3 визнано непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А-2428 Міністерства оборони України від 11 липня 2002 року № 128 наказом Головнокомандувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 29 квітня 2002 року № 71 старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_3 звільнено з військової служби в запас за пунктом 67 підпункт "б" (за станом здоров'я) з 10 липня 2002 року та виключено із списків особового складу частини й направлено для військового обліку до Ленінського районного військового комісаріату Запорізької області (а. с. 8).

Згідно копії акту огляду медико-соціальної експертної комісії

серії АВ № 0547167 у результаті повторного огляду ОСОБА_3 встановлена друга група інвалідності безстроково. Визначено, що захворювання пов'язане з проходженням військової служби. Висновок про умови і характер праці - непрацездатний (а. с. 9).

11 липня 2002 року ОСОБА_3 призначена пенсія по інвалідністі

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до положень частини третьої статті 10 та частин першої та четвертої статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 10 ЦПК України, 2004 року, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною першою статті 11 ЦПК України, 2004 року, встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Суди попередніх інстанцій у порушення вимог статей 212- 214, 303, 315 ЦПК України, 2004 року, не взяли до уваги, що позивачем не доведено факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями завдавача шкоди.

Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося також те, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія Законів України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) , користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, передбаченими цими законами, в тому числі, право на які виникає у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

Порядок забезпечення військовослужбовців путівками для

санітарно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці, звільнені з військової служби унаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я в порядку, встановленому Міністерством оборони України.

У результаті розгляду справи судами не встановлено протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинного зв'язку між захворюванням позивача та будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства оборони України. За таких обставин, з урахуванням вимог статей 1167, 1174, 1175 ЦК України, підстави для покладення на Міністерство оборони України відповідальності за завдану позивачу шкоду відсутні.

Посилання суду апеляційної інстанції на постанову Верховного Суду України від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14 на підтвердження правильності позиції у цій справі є безпідставним, оскільки Верховний Суд України у своїй постанові вказав про наявність підстав для покладення на Міністерство оборони України обов'язку відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час (як джерела підвищеної небезпеки, яке перебуває у віданні міністерства), та шкоду, яку було заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень. Тобто, судами у справі № 3-86гс14 було встановлено протиправність дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень, чого при розгляді справи, рішення в якій оскаржуються, встановлено не було.

Згідно з частиною другою та третьою статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення; неправильним застосуванням норм матеріального права, яке є підставою для скасування судових рішень, вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.

Оскільки фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повно і всебічно встановлені судами на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні, суд касаційної інстанції дійшов висновку про можливість ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позову.