751/9424/16-ц Про повернення коштів, набутих без достатніх правових підстав - 20.03.2019 Прийняття

відповідачі: Чернігівська міська рада, Чернігівська об`єднана Державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернігівській області,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Чернігівської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернігівській області на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 листопада 2016 року, ухвалене у складі судді Овсієнка Ю. К., та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 27 лютого 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Шитченко Н. В., Бобрової І. О., Лакізи Г. П.,

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Чернігівської міської ради і Чернігівської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернігівській області (далі - Чернігівська ОДПІ ГУ ДФС України у Чернігівській області) про повернення коштів, набутих без достатніх правових підстав.

В обґрунтування позову посилався на те, що між ним та Чернігівською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки № 3001 від 21 березня 2012 року (далі - договір оренди), за яким міська рада передала йому в оренду земельну ділянку загальною площею 117 кв.м з орендною платою 12 299,60 грн на рік з цільовим призначенням - обслуговування належного йому на праві приватної власності вбудованого у багатоквартирний житловий будинок нежитлового приміщення (магазин) площею 279,2 кв.м та підвалу площею 119,4 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 8 грудня 2015 року у справі № 751/8024/15-ц вказаний договір оренди визнано недійсним. Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 22 лютого 2016 року у цій справі рішення суду першої інстанції скасовано та відмовлено у задоволенні позову з підстав неможливості визнання недійсним договору, який є неукладеним у зв`язку із нездійсненням його державної реєстрації, з чим закон пов`язує факт його укладення.

Зазначає, що на виконання договору з березня 2012 року по червень 2015 року він сплатив орендну плату в сумі 43 677,85 грн. Після набрання законної сили рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 22 лютого 2016 року на підставі його заяв 8 лютого 2016 року Чернігівська ОДПІ ГУ ДФС України у Чернігівській області повернула грошові кошти у сумі 17 840,71 грн. Кошти у сумі 275,60 грн зараховано в рахунок зобов`язання позивача зі сплати єдиного податку за травень 2016 року згідно його заяви від 11 травня 2016 року. Грошові кошти у сумі 25 561,54 грн набуті Чернігівською ОДПІ ГУ ДФС України у Чернігівській області без достатніх правових підстав і йому не повернуті.

За таких обставин просив стягнути з відповідачів на його користь 25 561,54 грн, сплачених ним за договором оренди, який є неукладеним.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнено з Чернігівської ОДПІ ГУ ДФС України у Чернігівській області на його користь 25 561,54 грн, сплачених за договором оренди, який є неукладеним.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив зі встановлених судовим рішенням обставин неукладення договору оренди земельної ділянки. Тому вважав, що неповернута частина сплаченої ОСОБА_1 орендної плати на рахунок Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернігівській області (далі - ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області) за вказаним договором у сумі 25 561,54 грн підлягає стягненню з податкового органу.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 27 лютого 2017 року рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 листопада 2016 року змінено; зменшено суму, стягнену з Чернігівської ОДПІ ГУ ДФС України у Чернігівській області на користь ОСОБА_1, з 25 561,54 грн до 25 471,89 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У іншій частині рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 листопада 2016 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився із його висновками про наявність правових підстав для стягнення з відповідача коштів, отриманих без достатніх правових підстав, однак вважав, що суд першої інстанції не враховав комісію банку при переводі коштів на банківську карту позивача, яка складає 0,5% від суми переказу і становить 89,65 грн.

З цих підстав апеляційний суд дійшов висновку про зменшення суми коштів, що підлягають стягненню з Чернігівської ОДПІ ГУ ДФС України у Чернігівській області, на 89,65 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2017 року Чернігівська ОДПІ ГУ ДФС України у Чернігівській області подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 листопада 2016 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 27 лютого 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована неврахування судами попередніх інстанцій положень статті 54 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), за якими платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов`язання, яку зазначає у податковій декларації, що подається у строки, встановлені цим Кодексом. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 протягом 2012-2015 років самостійно декларував свої податкові зобов`язання, уточнюючі декларації у встановлений строк не подавав. Зазначала, що повернути сплачені кошти за строк понад 1095 днів з моменту декларування та сплати податків неможливо, оскільки позивач звернувся із вимогою щодо їх повернення після спливу строку давності, визначеного статтею 102 ПК України.

Вказувала, що судами попередніх інстанцій не враховано факту володіння позивачем нерухомим майно, яке перебуває на вказаній земельній ділянці, внаслідок чого земельна ділянка перебуває у його користування, що є підставою для внесення ним орендної плати.

Позиції інших учасників справи

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, у яких просив залишити її без задоволення. Зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача грошових коштів, отриманих без достатніх правових підстав.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 19 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року вказана справа передана до Верховного Суду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що 21 березня 2012 року Чернігівською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди, згідно з яким останньому передано в довгострокове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0117 га по АДРЕСА_1 для експлуатації магазину з підвалом строком до 28 лютого 2019 року.

Суди також встановили, що рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 8 грудня 2015 року у справі № 751/8024/15-ц договір оренди визнано недійсним. Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 22 травня 2016 року у тій же справі рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Цим рішенням апеляційний суд встановив, що договір оренди не був зареєстрований в установленому законом порядку, тому не є вчиненим.

З довідки ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області від 9 лютого 2016 року суди встановили, що ОСОБА_1 в період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2015 року сплатив орендну плату на загальну суму 43 677,85 грн.

Апеляційним судом встановлено, що ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області повернуто ОСОБА_1 частину суми сплаченої орендної плати в розмірі 18 205,96 грн.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 22 лютого 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до Чернігівської міської ради ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області про визнання договору оренди недійсним. Ухвалюючи це рішення, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вказаний договір не є укладеним, оскільки він не зареєстрований в Державному земельному кадастрі.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 лютого 2016 року набрало законної сили, тому, з урахуванням положень частини третьої статті 61 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час ухвалення судових рішень судами попередніх інстанцій, встановлені у ньому обставини доказуванню не підлягають.

Виходячи зі встановленої судом обставини неукладення сторонами договору, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про безпідставність отриманої від ОСОБА_1 суми орендної плати, яка підлягає стягненню з Чернігівської ОДПІ ГУ ДФС України у Чернігівській області на підставі статті 1212 ЦК України.

З вказаним висновком судів попередніх інстанцій погодитись не можна з таких підстав.

Відносини, пов`язані з орендою землі державної чи комунальної власності, регулюються Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , Податковим кодексом України (2755-17) , Законом України "Про оренду землі" (161-14) та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди земельної ділянки. Податковий кодекс України (2755-17) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 ПК України).

Пунктом 14.1.136 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу (пункт 6.1 статті 6 ПК України).

Порядок справляння орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності визначений статтею 288 ПК України.

Отже правовідносини, що виникли між сторонами щодо внесення орендних платежів, регулюються податковим законодавством України.

Пунктом 288.1 статті 288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2015 року ОСОБА_1 сплатив орендну плату за земельну ділянку в сумі 43 677,85 грн, однак у подальшому рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 22 лютого 2016 року встановлено, що договір, на підставі якого позивач вносив орендну плату, є неукладеним.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що орендна плата, сплачена позивачем в порядку, визначеному податковим законодавством України, є майном, набутим без достатньої правової підстави, та підлягає поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.

У пункті 14.1.182 статті 14 ПК України надано визначення поняттю помилково сплачені грошові зобов`язання, за яким це суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб`єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов`язань.

Враховуючи встановлену судовим рішення обставину неукладеності договору оренди землі, на підставі якого ОСОБА_1 сплачено спірну суму коштів, останнього не можна вважати платником таких грошових зобов`язань, тому ці кошти є помилково сплаченими грошовими зобов`язаннями.

Пунктом 43.1 статті 43 ПК України визначено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України (2755-17) . (частина перша статті 301 Митного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 78 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде облік усіх надходжень, що належать місцевим бюджетам, та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, погодженим з відповідними місцевими фінансовими органами, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджено наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року № 226 (z1000-02) . Цей Порядок визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії.

Враховуючи викладене, касаційний суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій безпідставно стягнули з Чернігівської ОДПІ ГУ ДФС України у Чернігівській області на користь позивача помилково сплачені ним грошові зобов`язання, порядок повернення яких визначено спеціальним законодавством.

Суди попередніх інстанцій, у порушення вимог статей 214, 215, 315 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час ухвалення судових рішень, на вказані норми права уваги не звернули, не застосували їх до спірних правовідносин та дійшли помилкового висновку про задоволення позову на підставі статті 1212 ЦК України.

Доводи касаційної скарги щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача орендних платежів як безпідставно набутих коштів є обґрунтованими і вказують на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

За таких обставин касаційний суд приходить до висновку про скасування рішень судів попередніх інстанцій і ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (стаття 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, з ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені Чернігівською ОДПІ ГУ ДФС України у Чернігівській області судові витрати -судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 606,32 грн та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 661,44 грн.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Чернігівської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернігівській області задовольнити.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 листопада 2016 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 27 лютого 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до Чернігівської міської ради, Чернігівської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернігівській області про повернення коштів, набутих без достатніх правових підстав.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Чернігівської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернігівській області судовий збір у сумі 1267,76 грн.