2-3006/04 Про визнання права власності на нерухоме майно (частину домоволодіння) - 13.03.2019 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року у складі колегії суддів Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2004 року ОСОБА_1звернувся до суду з позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області про визнання права власності на нерухоме майно.

Позов мотивовано тим, що він мешкає по АДРЕСА_1. Раніше з ним мешкала його мати та її співмешканець - ОСОБА_3 На цій земельній ділянці було розташовано домоволодіння, передане у власність ОСОБА_3 на підставі карти зденаціоналізованого нерухомого майна, зареєстрованого у міськкомунгоспі 09 вересня 1953 року, яка в подальшому була загублена.

Після смерті матері він продовжував мешкати однією сім'єю із ОСОБА_3

У 1971 році з дозволу останнього на його земельній ділянці він розпочав будівництво житлового будинку та господарських будівель.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер. Після його смерті він продовжував будівництво та закінчив його у 1994 році. Будинок з надвірними спорудами прийнято до експлуатації згідно з актом від 10 лютого 2004 року, затвердженим рішенням виконкому Новомосковської міської ради Дніпропетровської області від 18 лютого 2004 року.

Він звернувся із заявою до Новомосковської міської адміністрації з проханням оформити право власності на 14/25 часток домоволодіння.

Рішенням реєстратора від 21 квітня 2004 року йому відмовлено у реєстрації у запропоновано звернутись до суду.

Позивач вважав, що оскільки самостійно за власні кошти побудував житловий будинок з надвірними будівлями, то фактично є їх власником, тому, уточнивши позовні вимоги, просив суд: визнати за ним право власності на 14/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2004 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 14/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1, що складається з: житлового будинку "Б" вартістю 3 262 грн; прибудова "б" вартістю 1 193 грн; тамбуру "б-1" вартістю 199 грн; літньої кухні "В" вартістю 1 723 грн; гаражу "З" вартістю 1 240 грн; сараю "Г" вартістю 647 грн; погребу "М" вартістю 185 грн; навісу "Л" вартістю 158 грн; вбиральні "Д" вартістю 112 грн; літнього душу "Е" вартістю 112 грн, загальна вартість складає8 831 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 своєю працею та за власні грошові кошти побудував житловий будинок з надвірними спорудами, який прийнято до експлуатації, спір щодо цього домоволодіння відсутній.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 липня 2017 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2004 року.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2004 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області про визнання права власності на нерухоме майнозакрито.

Апеляційний суд, закриваючи апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2, виходив із того, що вона не має права апеляційного оскарження, оскільки рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2004 року не вирішувалось питання про її права та обов'язки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і направити справу до Дніпровського апеляційного суду на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 2-3006/04 з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

21 грудня 2018 року справа надійшла доВерховного Суду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 лютого 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області про визнання права власності на нерухоме майнопризначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що спірний житловий будинок був побудований на земельній ділянці її померлого батька - ОСОБА_3, спадкоємцем після смерті якого є вона. При цьому будинок побудовано за час їх з ОСОБА_1 шлюбу, у якому вони перебували з 07 лютого 1973 року до 21 вересня 2005 року, тому вкладені в будівництво матеріали є їх спільною сумісною власністю, а суд не залучив її до участі в справі.

Суд при розгляді справи неправильно визначив спірні правовідносини та дійшов передчасного висновку про те, що оскаржуваним рішенням не вирішувалось питання про її права та обов'язки.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Подаючи апеляційну скаргу, ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі в справі, посилалась на те, що у період з 07 лютого 1973 року до 21 вересня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Суд, визнаючи за ОСОБА_1 право власності на спірне майно, порушив її права та законні інтереси, оскільки вона є спадкоємцем за заповітом батька - ОСОБА_3, від 15 січня 1971 року, який заповів їй житловий будинок і службові будівлі, що розташовані по АДРЕСА_1.

Крім того, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на 14/25 частки домоволодіння по АДРЕСА_1 а житловому будинку "Б", на який визнано право власності за ОСОБА_1, присвоєно адресу: АДРЕСА_1, лише на підставі рішення виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області від 15 лютого 2017 року № 79.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 КПК України зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України (1618-15) 2004 року, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Частиною першою статті 292 ЦПК України 2004 року передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 352 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Так, ОСОБА_2 на підставі заповіту від 15 січня 1971 року належать житловий будинок і службові будівлі, що розташовані по АДРЕСА_1.

За ОСОБА_1 визнано право власності на 14/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1, однак житловому будинку "Б", на який визнано право власності за ОСОБА_1, присвоєно адресу: АДРЕСА_1, лише на підставі рішення виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області від 15 лютого 2017 року № 79, тобто до цього житловий будинок "Б" знаходився за адресою: АДРЕСА_1

Разом з тим у період з 07 лютого 1973 року до 21 вересня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, за час якого було побудовано спірний житловий будинок з надвірними будівлями.

Проте апеляційний суд, зазначивши, що оскаржуваним рішенням не вирішувалось питання про поділ майна подружжя, не дослідив, чи не належить спірний житловий будинок до спільного сумісного майна подружжя та не роз'яснив, чому ОСОБА_2 не має права претендувати на частку у майні подружжя.

Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року скасувати, справу передати до Дніпровського апеляційного суду для продовження розгляду.