756/5342/18 Про визнання права власності на нерухоме майно та визначення частки у праві власності - 13.03.2019 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного управління справами на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року у складі судді Рейнарт І. М. та касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до

комплексу відпочинку "Пуща-Водиця" Державного управління справами (далі - КВ "Пуща-Водиця"), третя особа - Державне управління справами, про визнання права власності на нерухоме майно та визначення частки у праві власності.

Позовна заява мотивована тим, що 30 квітня 2002 року між ним, як орендарем, та будинком відпочинку "Пуща-Водиця", як орендодавцем, правонаступником якого є відповідач, було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна № 1, предметом якого був дачний будинок НОМЕР_1, загальною площею 106 кв. м, житловою площею 46 кв. м, яким передбачено право орендаря на внесення змін до складу орендованого приміщення, здійснення його поліпшень, проведення поточного та капітального ремонту, реконструкцію та нового будівництва допоміжних споруд з дозволу орендодавця.

Зазначав, що з дозволу орендодавця він неодноразово здійснював поліпшення об'єкту оренди, що підтверджується резолюціями на заявах від 16 квітня 2002 року, 10 червня 2002 року, 03 грудня 2003 року, 05 грудня 2003 року, 07 грудня 2003 року, 05 травня 2004 року, а також листом Державного управління справами від 10 грудня 2012 року № 04-40/1-1950.

З метою здійснення поліпшення об'єкту оренди з малим підприємством "ТРІН" він уклав договір № 3/03 на виконання комплексу проектно-дизайнерських і будівельних робіт від 15 травня 2003 року. У результаті проведених робіт було збільшено розмір будинку та побудовані інші допоміжні будівлі й споруди: гараж, сауна, барбекю, альтанка, огорожа, інженерні мережі, здійснено облаштування прибудинкової території. Вартість проведеного ремонту становить 1 820 121 грн.

На підставі розпорядження Державного управління справами від 25 червня 2004 року № 338 та акту приймальної комісії про готовність закінченого реконструкцією об'єкта від 29 липня 2004 року зазначені приміщення були введені до експлуатації, об'єкт оренди було оформлено на баланс відповідача, а 20 липня 2004 року проведена оцінка його ринкової вартості.

Відповідно до висновку товариства з обмеженою відповідальністю Агенція "Експертиза та оцінка" орендодавець погодив загальну вартість невід'ємних поліпшень об'єкта оренди на суму 1 408 959 грн, різницю між витратами орендаря та затвердженою сумою було віднесено до вартості надлишкових поліпшень.

Вказував, що унаслідок здійснених поліпшень об'єкта оренди була утворена нова річ, так як із садового будинку було створено житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, тому він став власником таких поліпшень та має право на визначення його частки у праві власності на це майно, розмір якої має відповідати вартості витрат на поліпшення майна.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд визнати за ним право власності на 15/16 частин садибного (індивідуального) житлового будинку НОМЕР_1, загальною площею 128,5 кв. м, житловою площею 70,2 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами: гаражем з підвалом (літ. Б), загальною площею 19,4 кв. м, сауною з терасою (літ. В) загальною площею 137 кв. м, альтанкою-барбекю (літ. Г) загальною площею 12,5 кв. м, альтанкою (літ. Д) загальною площею 9,9 кв. м, хвірткою № 1, воротами № 2, 3, огорожею № 4, замощеннями, розташованого по АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року у складі судді Луценка О. М. позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано ОСОБА_3 співвласником садибного (індивідуального) житлового будинку НОМЕР_1, загальною площею 128,5 кв. м, житловою площею 70,2 кв. м з господарськими будівлями та спорудами: гаражем з підвалом (літ. Б), загальною площею 19,4 кв. м, сауною з терасою (літ. В), загальною площею 137 кв. м, альтанкою-барбекю (літ. Г), загальною площею 12,5 кв. м, альтанкою (літ. Д), загальною площею 9,9 кв. м, хвірткою № 1, воротами № 2, воротами № 3, огорожею № 4, замощеннями, по АДРЕСА_1

Визначено частку ОСОБА_3 у праві спільної часткової власності на вказаний вище садибний (індивідуальний) житловий будинок НОМЕР_1 у розмірі 15/16 частин. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підставі статті 778 ЦК України, згідно з якою у результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником, та частини четвертої статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у позивача виникло право власності на об'єкт оренди у результаті здійсненої за погодженням з відповідачем реконструкції.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, Державне управління справами та комплекс відпочинку "Пуща-Водиця" Державного управління справами подали апеляційні скарги до апеляційного суду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року апеляційну скаргу Державного управління справами повернуто заявникові.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що Державним управлінням справами вимоги ухвали апеляційного суду від 16 березня 2017 року про залишення апеляційної скарги без руху не виконано, а саме суду апеляційної інстанції не надано документів, які підтверджують, що представник Державного управління справами - Маруда С. С., який подав апеляційну скаргу, є адвокатом. Державне управління справами є органом з матеріально-технічного, соціально-побутового, лікувально-профілактичного забезпечення діяльності Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки і оборони України, інших державних органів, вищих посадових осіб, проте не наділено владними управлінськими функціями, а тому не є органом державної влади. Отже, відповідно до пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України (254к/96-ВР) представництво Державного управління справами у апеляційному суді повинно здійснюватися адвокатом, а, відтак, у представника Державного управління справами - Маруди С. С., який не є адвокатом, відсутні повноваження на здійснення представництва інтересів у суді, тому апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року апеляційну скаргу КВ "Пуща-Водиця" Державного управління справами задоволено. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що ні умовами договору оренди, укладеного між сторонами, ні нормами, діючого на час виникнення спірних правовідносин, цивільного законодавства не було передбачено, що у орендаря виникає право власності на реконструйоване нерухоме майно або на новозбудоване майно.

Частиною четвертою статті 778 ЦК України передбачено, якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір оренди було укладено між сторонами 30 квітня 2002 року, а вказана норма статті 778 ЦК України набрала чинності з 01 січня 2004 року, тому не може застосовуватися до правовідносин сторін. При цьому договором оренди чітко передбачено, що орендарю у разі поліпшення речі з дозволу орендодавця відшкодовується вартість поліпшень. Також позивач не надав згоди орендарю на здійснення реконструкції орендованого майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2018 року Державне управління справами подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

У січні 2019 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга Державного управління справами мотивована тим, що згідно з підпунктом 11 пункту 16 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України (254к/96-ВР) представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті - 1311 та статті - 1312 Конституції України виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року (абзац перший); представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року (абзац другий).

Згідно з Положенням про Державне управління справами у редакції, затвердженій Указом Президента України від 17 грудня 2002 року № 1180 (1180/2002) , Державне управління справами відповідно до покладених на нього завдань здійснює матеріально-технічне, соціально-побутове та інше забезпечення діяльності Президента України, Ради національної безпеки і оборони України, Адміністрації Президента України та інших створених Президентом України консультативних, дорадчих та допоміжних органів і служб, зокрема забезпечує надання лікувально-профілактичної допомоги та санаторно-курортне обслуговування. Для виконання покладених на Державне управління справами завдань і функцій йому в установленому порядку передаються в управління об'єкти державної власності, що забезпечують діяльність Президента України, Ради національної безпеки і оборони України та інших державних органів.

Працівники Державного управління справами є державними службовцями.

Державне управління справами як орган управління є головним розпорядником бюджетних коштів бюджетних установ і одержувачів коштів та здійснює їх фінансування за відповідними кодами програмної класифікації видатків (бюджетними програмами). В його управлінні перебувають державні підприємства, установи та організації, які здійснюють свою діяльність у 14 галузях економіки.

Тобто Державне управління справами виконує всі функції органів управління відповідним державним майном, визначені Законом України "Про управління об'єктами державної власності" (185-16) , є органом державної влади, а тому його представники, діючи на підставі довіреності, мають право представлять інтереси управління до 31 грудня 2019 року.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - мотивована тим, що частина четверта статті 778 ЦК України підлягає застосуванню, оскільки цивільні відносини, які виникли між сторонами, є триваючими. Право на набуття спільної часткової власності виникло у позивача після набрання чинності діючим ЦК України (435-15) , тобто з моменту створення нової речі та прийняття її до експлуатації. При цьому прийняття об'єкта нерухомого майна до експлуатації в установленому законодавчому порядку та проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до діючого на той час законодавства є правовстановлюючими юридичними фактами, які виникли 29 липня 2004 року, після набрання чинності чинним ЦК України (435-15) та Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 (1952-15) року. Тому вважав, що до таких правовідносин застосуванню підлягають положення ЦК України (435-15) .

Вважав, що висновок суду апеляційної інстанції про неправомірність застосування норм ЦК України (435-15) не враховує спеціальної норми абзацу 2 пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (435-15) , згідно з якою цей Кодекс застосовується до тих прав і обов'язків, що продовжують існувати після набрання ним чинності і виникли на підставі договорів, укладених до 01 січня 2004 року.

Вказував, що статтю 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" було доповнено частиною четвертою згідно із Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України" від 27 квітня 2007 року № 997-V (997-16) та приведено у відповідність до частини четвертої статті 778 Цивільного кодексу України.

Частина четверта статті 778 ЦК України, як і частина четверта статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачає особливий спосіб захисту прав та інтересів наймача. Так, якщо у результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вважав обґрунтованим застосування частини четвертої статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" до правовідносин, які виникли на підставі договору оренди від 30 квітня 2002 року № 1 за умови, що звернення за захистом порушеного права або інтересу наймача відбулося після набрання чинності даною нормою спеціального закону.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2019 року КВ "Пуща-Водиця" подав відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, в якому зазначило, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою. Посилався на те, що відповідно до пункту 2.2 договору оренди № 1 передача приміщення в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це приміщення. Власником орендованого майна залишається держава. Згідно з пунктом 5.2. договору оренди № 1 орендар вправі залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого приміщення, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від приміщення без заподіяння йому шкоди. Вартість зроблених орендарем невідокремлених поліпшень орендованого приміщення, поточного та капітального ремонту, його реконструкції, за наявності дозволу орендодавця на проведення таких робіт підлягає відшкодуванню орендодавцем, або за згодою сторін цього договору може бути направлена на компенсацію орендної плати орендаря.

Отже, договором оренди не передбачено виникнення права власності у позивача. Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якою було доповнено зазначену статтю Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України" від 27 квітня 2007 року № 997-V (997-16) , якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.

Тобто, зазначена вище стаття Закону була доповнена частиною четвертою вже після того, як позивач закінчив будівельні роботи.

Відповідно до частини третьої статті 773 ЦК України наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм лише за згодою наймодавця.

Згідно з частинами першою, п?ятою статті 778 ЦК України, якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості. Наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.

Частиною другою статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає.

Належними доказами письмової згоди орендодавця на проведення поліпшень орендованого майна можуть бути відповідний лист орендодавця, додаткова угода до договору оренди або ж безпосереднє оформлення такої згоди в самому договорі оренди.

У своїх поясненнях в судовому засіданні позивач зазначив, що дозволами на проведення будівельних робіт будинку АДРЕСА_1 були резолюції на його заявах, в яких він просив надати йому дозвіл на проведення реконструкції, будівництва газопроводу та гаражу, інших дозволів у нього немає. Проте такі заяви позивача не є дозволами на проведення будівельних робіт. На цих заявах відсутній вхідний номер відповідача чи третьої особи, тобто це підтверджує, що ці заяви ні відповідач, ні третя особа не отримували. Крім того, невідомо чия резолюція стоїть на заяві, так як там не зазначено прізвища особи, що ставила підпис і її повноваження, не зазначено дату коли саме ставилась резолюція.

Також в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували оплату позивачем вартості проведених ним ремонтних робіт.

У лютому 2019 року Державне управління справами подало відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, в якому зазначило, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою. Зазначало, що власник державного майна, передаючи його в оренду, не передбачав у договорі оренди можливість переходу права власності на нього у будь-який спосіб, у тому числі через проведення будівельних робіт.

Правовідносини виникли на підставі договору укладеного між сторонами у 2002 році. Для виникнення нових цивільних прав та обов'язків у разі зміни законодавства необхідним є настання іншого юридичного факту у вигляді укладення певного договору або внесення змін до чинного договору. Тим більше в тих випадках, коли новоприйняте законодавство прямо містить застереження про те, що окремим договором можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору (частина друга статті 759 ЦК України), особливості найму окремих видів майна (зокрема державного) встановлюється іншими Законами (частина третя статті 760 ЦК України), частина четверта статті 778 ЦК України може застосовуватись тільки тоді, коли інше не встановлено договором або законом.

Крім того, оскільки стаття 778 ЦК України не має зворотної дії у часі щодо договору оренди від 30 квітня 2002 року № 1 і цим договором та спеціальним законом передбачалися інші способи захисту майнових прав орендаря, застосування вказаної норми у даних правовідносинах прямо суперечить чинному цивільному законодавству та нормам Закону "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) у редакції, чинній на момент укладення договору оренди.

Ураховуючи те, що права та обов'язки у сторін щодо можливості здійснення реконструкції та поліпшень виникли з моменту укладення договору оренди, а саме у 2002 році, а також те, що згода на поліпшення та реконструкцію та проведення будівельних робіт надавалася відповідно та на підставі укладеного у 2002 році договору, підстав для застосування положень статей 778 та 331 ЦК України до вказаних правовідносин немає.

Положення Закону "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , як спеціального закону, що регулюють питання передачі в оренду державного майна, якими на час укладення договору оренди керувались при визначенні їх прав і обов'язків у зв'язку з поліпшенням майна, не передбачали права орендаря стати співвласником орендованого майна унаслідок проведених поліпшень у будь-якому випадку. Зміни до частини четвертої статті 23 вказаного Закону були внесені згідно з Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-V (997-16) , який набув чинності після надання позивачу дозволів, на які посилається позивач, та після дати, яка на думку позивача, є датою прийняття об'єкта до експлуатації. Відтак, норми Закону України від 27 квітня 2007 року № 997-V (997-16) до спірних правовідносин не можуть бути застосовані.

Крім того, розташування житлових будинків індивідуальної забудови на земельній ділянці, де розміщено переданий в оренду об'єкт не передбачено. Цільовим призначенням земельної ділянки відповідно до державного акту на землю є експлуатація та обслуговування будівель і споруд КВ "Пуща-Водиця". Землі КВ "Пуща-Водиця" є землями рекреаційного призначення. Частиною третьою статті 52 ЗК України встановлено обмеження щодо використання земель рекреаційного призначення. Розташування індивідуальних житлових забудов на зазначеній категорії земель не передбачено. Таким чином, зміна об'єкта з дачного на житловий та набуття права власності на нього фізичною особою є незаконним і суперечитиме земельному законодавству, оскільки призведе до безпідставної зміни цільового призначення землі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою Державного управління справами відкрито та витребувано цивільну справу № 756/5342/18 із Оболонського районного суду м. Києва.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року відкрито.

У січні 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 квітня 2002 року між ОСОБА_3, як орендарем, та будинком відпочинку "Пуща-Водиця", як орендодавцем, правонаступником якого є КВ"Пуща-водиця", було укладено договір № 1 на оренду індивідуально визначеного нерухомого майна, на підставі якого орендар прийняв у строкове користування дачний будинок, загальною площею 106 кв. м, у тому числі житловою площею 46 кв. м, з прилеглою територією 4 тис. кв. м, який знаходиться на балансі державного підприємства будинку відпочинку "Пуща-водиця" Державного управління справами та розташований по АДРЕСА_1, строком на 25 років (а.с. 15-18, т. 1).

Згідно з актом прийому-передачі від 30 квітня 2002 року ОСОБА_3 прийняв у оренду будинок НОМЕР_1.

15 грудня 2003 року між ОСОБА_3 та будинком відпочинку "Пуща-Водиця", правонаступником якого є КВ"Пуща-водиця", було укладено додаткову угоду до договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 30 квітня 2002 року, згідно з якою, зокрема, було збільшено строк оренди до 49 років (а.с. 21, т. 1).

01 січня 2005 року між ОСОБА_3 та будинком відпочинку "Пуща-Водиця", правонаступником якого є КВ"Пуща-водиця", було укладено додаткову угоду до договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 30 квітня 2002 року, згідно з якою, зокрема, було припинено дію пункту 1.1 договору оренди в частині надання земельної ділянки площею 8 тис. кв. м (а.с. 22, т. 1).

Протягом 2002-2003 років ОСОБА_3 звертався до керівника Державного управління справами із заявами про надання дозволу на будівництво газопроводу за власний рахунок до будинку НОМЕР_1 (10 серпня 2002 року), на погодження будівництва сімейного оздоровчого комплексу за власний рахунок з використанням в існуючому порядку інженерних комунікацій території будинку відпочинку "Пуща-водиця" (03 грудня 2003 року), на будівництво гаражу для автомобіля (05 грудня 2003 року), погодження кошторисно-проектної документації будівництва за власні кошти сімейного оздоровчого комплексу (07 грудня 2003 року).

29 липня 2004 року приймальною комісією, яка призначена розпорядженням Державного управління справами від 25 червня 2004 року № 388, складено акт про прийняття до експлуатації будинку НОМЕР_1 на території будинку відпочинку "Пуща-Водиця" після проведення реконструкції.

Згідно з актами прийняття-передачі основних засобів від 08 грудня 2005 року будинок відпочинку "Пуща-Водиця" прийняв на баланс будинок НОМЕР_1, альтанку, гараж, облаштування території будинку, охоронну сигналізацію будинку, огорожу будинку, доріжки будинку, сауну, барбекю.

09 червня 2009 року ОСОБА_3 надано дозвіл на облаштування заїзду на територію орендованого будинку в комплексі відпочинку "Пуща-Водиця" та будівництво біля нього побутового приміщення.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Державного управління справами на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо судових рішень по суті спору

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Відтак, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

На час укладення сторонами договору на оренду індивідуально визначеного нерухомого майна (30 квітня 2002 року) діяв ЦК УРСР (1540-06) у редакції 1963 року, стаття 272 якого передбачала, що в разі проведеного з дозволу наймодавця поліпшення найнятого майна наймач має право на відшкодування зроблених для цієї мети необхідних витрат, якщо інше не передбачено законом або договором.

Зроблені наймачем без дозволу наймодавця поліпшення, якщо їх можна відокремити без шкоди для майна і якщо наймодавець не погодиться відшкодувати їх вартість, можуть бути вилучені наймачем.

Вартість поліпшень, які зроблені наймачем без дозволу наймодавця і які не можна відокремити без шкоди для майна, відшкодуванню не підлягає.

З 01 січня 2004 року набрав чинності ЦК України (435-15) 2003 року. Відповідно до частини четвертої Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (435-15) положення цього Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки права і обов'язки сторін за договором від 15 травня 2003 року продовжують існувати і після набрання чинності ЦК України (435-15) 2003 року, то до правовідносин, які виникли з цього договору, слід застосовувати положення ЦК України (435-15) .

Частиною 4 статті 778 ЦК України передбачено, якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вказана норма набрала законної сили з 01 січня 2004 року.

Судом встановлено, що після 01 січня 2004 року позивач не звертався ні до відповідача, ні до третьої особи щодо надання дозволу на здійснення реконструкції або нового будівництва орендованого майна.

Пунктом 5.1. договору на оренду індивідуально визначеного нерухомого майна від 30 квітня 2002 року сторони погодили, що орендар має право з письмового дозволу орендодавця вносити зміни до складу орендованого приміщення, здійснювати його поліпшення, проводити його поточний та капітальний ремонт, реконструкцію.

Згідно з пунктом 5.2. договору орендар вправі залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого приміщення, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від приміщення без заподіяння йому шкоду. Вартість зроблених орендарем не відокремлених поліпшень орендованого приміщення, поточного та капітального ремонту, його реконструкції, за наявності дозволу орендодавця на проведення таких робіт підлягає відшкодуванню орендодавцем, або за згодою сторін цього договору може бути направлена на компенсацію орендної плати орендаря.

Пунктом 6.3. договору, до якого були внесені зміни додатковою угодою від 15 грудня 2003 року, сторони визначили, що в разі розірвання договору орендодавець зобов'язаний відшкодувати орендарю документально підтверджену вартість зроблених останнім не відокремлюваних поліпшень орендованого приміщення, проведеного поточного та капітального ремонту, реконструкції, нового будівництва, за наявності дозволу орендодавця, якщо ця вартість не направлена в рахунок сплати орендної плати орендаря згідно з пунктом 5.2. цього договору.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Разом з тим, сторони договору оренди не передбачили можливість виникнення у орендаря права власності на орендоване майно або на його частину у разі здійснення ним реконструкції майна або нового будівництва.

Відповідно до частини третьої статті 760 ЦК України особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

За змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у редакції на час виникнення спірних правовідносин, орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна.

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.

Частиною четвертою стаття 23 вказаного Закону України була доповнена Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України" від 27 квітня 2007 року № 997-V (997-16) , тобто після прийняття до експлуатації спірного орендованого майна після проведення реконструкції.

Таким чином, договором оренди передбачено право орендаря на відшкодування здійснених ним витрат за проведені поліпшення або, за згодою сторін цього договору, таке відшкодування може бути направлена на компенсацію орендної плати орендаря.

Крім того, згідно з договором на оренду індивідуально визначеного нерухомого майна від 30 квітня 2002 року орендодавцем є будинок відпочинку "Пуща-Водиця" Державного управління справами, правонаступником якого є КВ "Пуща-Водиця", проте позивачем не надано суду доказів того, що ним було отримано згоду орендодавця на проведення реконструкції чи створення нового будинку.

Також у заявах до Державного управління справами від 03 грудня 2003 року та від 07 грудня 2003 року позивач просив погодження на будівництво сімейного оздоровчого комплексу за власний рахунок з використанням в існуючому порядку інженерних комунікацій території будинку відпочинку "Пуща-водиця" та кошторисно-проектну документацію будівництва за власні кошти сімейного оздоровчого комплексу, а не створення нового житлового будинку.

Отже, позивач не отримував згоди орендодавця на здійснення реконструкції будинку чи створення нового будинку. Крім того, позивач відповідного клопотання про проведення судової експертизи для встановлення того факту, що унаслідок проведених ним поліпшень була створена нова річ, не заявляв.

Вирішуючи спір, апеляційний суд, врахувавши вказані вимоги закону та обставини справи, встановивши, що між сторонами згоди на створення спільної власності не було, дійшов правильного висновку про те, що укладений між сторонами договір на оренду індивідуально визначеного нерухомого майна від 30 квітня 2002 року не передбачав виникнення у позивача права власності на реконструйоване майно, його умовами було визначено право орендаря на отримання відшкодування вартості зроблених ним поліпшень, при умові, що такі поліпшення були зроблені з дозволу орендодавця, проте вимог про відшкодування вартості ремонтних робіт позивачем не порушувалося.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, а доводи його касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення апеляційного суду не впливають.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо касаційної скарги на ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги Державного управління справами

Повертаючи апеляційну скаргу Державного управління справами, суд апеляційної інстанції виходив із того, що Державне управління справами вимоги ухвали апеляційного суду від 16 березня 2017 року про залишення апеляційної скарги без руху не виконало, а саме суду апеляційної інстанції не надано документів, які підтверджують, що представник Державного управління справами - Маруда С. С., який подав апеляційну скаргу, є адвокатом, оскільки Державне управління справами не є органом державної влади, а тому відповідно до пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України (254к/96-ВР) представництво Державного управління справами у апеляційному суді повинно здійснюватися адвокатом. Представник Державного управління справами - Маруда С. С. не є адвокатом, а тому у нього відсутні повноваження на здійснення представництва інтересів управління у суді.

Разом з тим суд апеляційної інстанції не врахував таке.

Підпунктом 11 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України (254к/96-ВР) визначено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року.

Згідно зі статтею 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до абзацу шостого частини першої статті 3 цього Закону України об'єктами управління державної власності є державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

Згідно з частиною другою статті 6 зазначеного Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (185-16) органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, відповідно до покладених на них завдань виконують функції з управління державним майном, передбачені частиною першою цієї статті, за винятком повноважень щодо господарських структур.

Державне управління справами створене на підставі Указу Президента України від 23 лютого 2000 року № 278/2000 (278/2000) . Відповідно до пункту 2 вказаного Указу Президента України Державне управління справами здійснює функції по управлінню об'єктами державної власності, що забезпечують діяльність Президента України, Ради національної безпеки і оборони України та інших державних органів тощо.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державне управління справами, затвердженого Указом Президента України від 21 березня 2000 року № 474 (474/2000) (зі змінами) (далі - Положення) Державне управління справами є спеціально уповноваженим органом з матеріально-технічного, соціально-побутового та іншого забезпечення діяльності Президента України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки і оборони України, Кабінету Міністрів України, інших державних органів.

Згідно з пунктом 2 Положення Державне управління справами у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та Положенням про Державне управління справами.

Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями Державного управління справами є різноманітне матеріально-технічне, соціально-побутове, фінансове та інше забезпечення діяльності Президента України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки і оборони України, Кабінету Міністрів України, їх посадових осіб, працівників інших державних органів, а також інших категорій осіб.

Згідно з підпунктом 15 пункту 4 Положення Державне управління справами в межах повноважень щодо управління державним майном, зокрема, приймає рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на державному майні; затверджує статути (положення) підприємств Державного управління справами, контролює їх додержання та приймає рішення у зв'язку з порушенням статутів (положень);

укладає і розриває контракти з керівниками підприємств Державного управління справами; здійснює контроль за ефективністю використання і збереженням державного майна, закріпленого за підприємствами Державного управління справами; забезпечує додержання встановленого режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду, об'єктів культурної спадщини, що перебувають в управлінні Державного управління справами; погоджує в установленому порядку питання щодо відчуження (крім випадків, заборонених законодавством) жилих і нежилих будинків та приміщень підприємствами Державного управління справами; погоджує в установленому порядку питання передачі в оренду державного майна підприємствами Державного управління справами; організовує діяльність підприємств Державного управління справами, затверджує фінансово-економічні показники і нормативи їх діяльності; організовує бухгалтерський облік на підприємствах Державного управління справами; здійснює внутрішній фінансовий контроль за діяльністю підприємств Державного управління справами, складає та подає зведену фінансову звітність щодо них; погоджує в установленому порядку штатні розписи підприємств Державного управління справами; забезпечує та координує діяльність підприємств Державного управління справами у виставковій та культурно-мистецькій сферах; забезпечує діяльність лікувально-профілактичних, санаторно-курортних, дошкільних навчальних закладів, оздоровчих таборів, що перебувають в управлінні Державного управління справами.

Отже, Державне управління справами виконує функції органу управління відповідним державним майном, визначені Законом України "Про управління об'єктами державної власності" (185-16) , і є органом державної влади.

Апеляційний суд на наведене вище уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги Державного управління справами.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.