175/4162/14 Про визнання недійсним договору іпотеки - 13.03.2019 Прийняття

Постанова

Іменем України

13 березня 2019 року

м. Київ

справа № 175/4162/14-ц

провадження № 61-14951св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Форум" на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2016 року у складі судді Шабанова А. М. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2017 року у складі суддів: Пономарь З. М., Баранніка О. П., Посунся Н. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Банк Форум",

треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Дніпропетровської районної ради Дніпропетровської області, ОСОБА_2, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Верба Віталій Миколайович,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Банк Форум" (далі - ПАТ "Банк Форум") про визнання правочину недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28 грудня 2007 року між ПАТ "Банк Форум" та третьою особою ОСОБА_2 укладений кредитний договір, згідно з яким відповідач надав третій особі кредит у сумі 203 тис. грн. У забезпечення виконання зобов'язань за зазначеним кредитним договором 28 грудня 2007 року між нею та ПАТ "Банк Форум" укладений іпотечний договір № 07-1023/07, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В. М. Предметом іпотеки є незавершений будівництвом будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 125, 8 кв. м, житловою площею 48, 0 кв. м. Житловий будинок належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 30 вересня 2003 року.

На момент укладення договору іпотеки від 28 грудня 2007 року та станом на дату подання позову в наданому в іпотеку будинку зареєстрований та проживає її малолітній син ОСОБА_4 Спірний іпотечний договір суперечить правам та інтересам її сина, який проживав у спірному будинку на момент укладення договору іпотеки, та в подальшому це може суттєво вплинути на майнові права сина, який проживає там і на даний час, а тому згода органу опіки та піклування на укладення спірного іпотечного договору була обов'язковою.

Виходячи з наведеного, позивач просила суд задовольнити позов та визнати договір іпотеки від 28 грудня 2007 року недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано іпотечний договір № 07-1023/07 від 28 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Форум", недійсним.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до статті 177 СК України та статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" при укладенні іпотечного договору від 28 грудня 2007 року батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла та зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. На момент укладення спірного договору дитина проживала в іпотечному будинку, а тому відсутність згоди органу опіки та піклування на вчинення договору іпотеки має наслідком його недійсність.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що твердження ПАТ "Банк Форум" в апеляційній скарзі про неправильність рішення суду першої інстанції безпідставні, суперечать вимогам діючого законодавства та встановленим судом обставинам про порушення спірним договором прав та інтересів малолітньої дитини. Наявні у матеріалах справи докази свідчать про існування права користування спірним предметом іпотеки у малолітньої дитини та відсутність відповідного дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки. Зазначені докази банком не спростовані. Посилання банку в апеляційній скарзі на те, що перед укладенням договору іпотеки ОСОБА_1 діяла недобросовісно як законний представник дитини, надала йому відомості лише про свою реєстрацію в іпотечному будинку та приховала наявність права користування ним малолітньою дитиною, суперечать матеріалам справи. З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що безпосередньо перед укладенням договору іпотеки ОСОБА_1 надала працівнику банку оригінал свого паспорту громадянина України, у якому значились відомості не лише про її реєстрацію у вказаному будинку, а й про наявність у неї трьох дітей, у тому числі й малолітнього ОСОБА_5 Працівником банку до кредитної справи залучено копію паспорта лише частково, проте відповідним штампом за вчиненим нею 24 грудня 2007 року підписом завірено, що вказана копія паспорта звірена з наданим їй оригіналом. Тобто, фактично ОСОБА_1 перед укладенням договору надавала банку необхідні відомості щодо реєстрації у майбутньому предметі іпотеки та наявності малолітньої дитини, проте банком вони були проігноровані. Крім того, за повідомленням приватного нотаріуса Верби В. М., який посвідчував укладений договір іпотеки, підтверджено, що довідка про наявність зареєстрованих осіб у будинку АДРЕСА_1, дійсно не була витребувана. Таким чином, перед укладенням договору банк мав достовірну інформацію і про фактичну реєстрацію у вказаному будинку іпотекодавця, і про наявність у неї малолітньої дитини. При цьому доказів про існування у банку перешкод до реального, належного врахування вказаної інформації, її перевірки та застосування з метою отримання дозволу органу опіки та піклування матеріали справи не містять.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1)Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ "Банк Форум", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підстави касаційного оскарження судових рішень обґрунтовано тим, що місцевий та апеляційний суди не врахували, що малолітній ОСОБА_4 на час укладення іпотечного договору не мав на предмет спірного договору ні права власності, ні права користування будинком, позивачем інформація щодо проживання малолітньої дитини відповідачу не надавалася, отже, при укладенні іпотечного договору права та інтереси малолітнього ОСОБА_4 ніяким чином порушені не були.

(2) Позиція ОСОБА_2

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що на момент укладення договору представнику банку надавався паспорт іпотекодавця, в якому зазначено інформацію щодо малолітнього ОСОБА_4 Банк не взяв наведену інформацію до уваги та уклав договір іпотеки без згоди органу опіки та піклування.

26 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Суди установили, що 28 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним банком "Форум", правонаступником якого є ПАТ "Банк Форум", та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 0421/07/03-Z, за умовами якого банк зобов'язався надати останньому на споживчі цілі кредитні кошти у розмірі 203 тис. грн на строк до 27 грудня 2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 18 % річних.

У забезпечення виконання зобов'язань позичальника ОСОБА_2 укладені договір поруки між банком і ОСОБА_6 та між банком і ОСОБА_1 - договір іпотеки житлового будинку від 28 грудня 2007 року № 07-1023/07. Договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В. М.

Предметом зазначеного іпотечного договору є житловий будинок, який належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 30 вересня 2003 року, що зареєстрований Новомосковським "Бюро технічної інвентаризації" від 01 жовтня 2003 року, реєстраційний № 2153733. Предмет іпотеки включає житловий будинок "А" (незавершене будівництво, готовність 88 %) загальною площею 125, 8 кв. м, житловою площею 43, 0 кв. м та погріб "Б".

Відповідно до статті статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Так, згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про охорону дитинства" (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин, вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України "Про охорону дитинства" (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Згідно із статтею 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому як ЦК України (435-15) , так і спеціальний Закон України "Про іпотеку" (898-15) , не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки на підставі порушення статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) в кожному конкретному випадку суди повинні: 1) перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання; 2) ураховувати добросовісність поведінки іпотекодавця щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору; 3) з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже, якщо власник майна одночасно є законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Передбачене статтею 17 Закону України "Про охорону дитинства" (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що за відомостями, які містяться у її паспорті громадянина України, вона зареєстрована за адресою житлового будинку АДРЕСА_1 з 23 лютого 2004 року та має трьох дітей, у тому числі й малолітнього ОСОБА_5

Згідно з довідкою від 28 серпня 2014 року № 676 з місця проживання, виданою Любимівською сільською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області, у житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1, а також ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 - з 25 липня 2005 року, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 - з 23 лютого 2004 року, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3 - з 23 лютого 2004 року, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4 - з 23 лютого 2004 року, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 - з 23 лютого 2004 року.

Разом з тим, відповідно до умов пункту 2.1.6 договору іпотеки на момент укладення договору предмет іпотеки нікому не проданий, не перебуває під забороною відчуження та в податковій заставі, не існує ніяких прав та вимог інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку, судового спору про нього немає.

Наведені обставини свідчать про те, що на час укладення спірного іпотечного договору від 28 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Форум" у будинку АДРЕСА_1 разом з власником ОСОБА_1 фактично проживав та був зареєстрований з 23 лютого 2004 року її малолітній син ОСОБА_4, проте така інформація не була доведена до відома іпотекодержателя під час укладення оспорюваного договору.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, відсутність дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки не є підставою для визнання такого договору недійсним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частинами першою і третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Виходячи з наведеного, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1

Щодо розподілу судових витрат

Згідно підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а тому судовий збір у розмірі 606 грн 32 коп, понесений банком у зв'язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції, та судовий збір у розмірі 704 грн., понесений банком у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, необхідно покласти на позивача - ОСОБА_1

Керуючись статтями 141, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк Форум" задовольнити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Банк Форум" про визнання недійсним договору іпотеки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства "Банк Форум" у відшкодування судових витрат 1 310 грн 32 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В. В. Пророк

С. П. Штелик