640/5528/16-ц Про зняття арешту з майна, зобов'язання утриматися від певних дій та зобов'язання внесення записів про зняття арешту до Державного реєстру прав на нерухоме майно - 06.03.2019 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником - ОСОБА_3, на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 жовтня2016 року у складі судді Нев'ядомського Д. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області

від 22 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І.,

Бездітка В. М., Сащенка І. С.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області про зняття арешту з майна, зобов'язання утриматися від певних дій та зобов'язання внесення записів про зняття арешту до Державного реєстру прав на нерухоме майно та Державного реєстру обтяжень, надання права на оформлення права власності на іпотечне майно.

Позовна заява мотивована тим, що22 грудня 2011 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір позики, згідно з яким він передав останній грошові кошти у сумі 500 000,00 грн, що на час укладення договору було еквівалентно 62 500,00 дол. США строком до 25 грудня 2015 року.

23 грудня 2011 року з метою забезпечення виконання позичальником умов договору позики від 22 грудня 2011 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала

в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, предмет іпотеки сторонами оцінено в 500 000,00 грн, а він 25 грудня

2015 року набуває право звернути стягнення на вказану квартиру в рахунок виконання зобов'язання за договором позики у порядку, передбаченого

статтею 37 Закону України "Про іпотеку" та зареєструвати право власності на предмет іпотеки.

23 грудня 2011 року до Єдиного реєстру заборон внесено запис за реєстраційним № 12004926 про встановлення заборони відчуження на нерухоме майно.

ОСОБА_4 умови договору позики від 22 грудня 2011 року не виконала, тому ним було розпочато процедуру звернення стягнення на іпотечне майно шляхом оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_1, звернувшись до нотаріуса для направлення вимоги ОСОБА_4, яку останньою було отримано 31 грудня 2015 року.

Під час оформлення права власності на вказане майно, йому стало відомо, що на все майно ОСОБА_4 накладено арешти відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківської області (далі - відділ ПВР УДВС ГТУЮ у Харківської області) у відповідності до постанов

про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження

за № 48915709 від 02 жовтня 2015 року та № 48605015 від 02 вересня

Зазначав, що вказані обтяження не дають йому права задовольнити вимоги за рахунок іпотечного майна шляхом оформлення права власності на предмет іпотеки, вартість якої на цей час значно менше суми заборгованості.

У відповідності до звіту про оцінку майна від 30 березня 2016 року вартість квартири складає 1 299 388,00 грн, в той час як заборгованість - еквівалент 62 500,00 дол. США станом на 04 квітня 2016 року складає 1 631 779,69 грн.

У червні 2016 року ОСОБА_2 уточнив позов та зазначив у позові відповідачем також відділ ПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області.

Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_2 просив суд звільнити з-під арешту квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 та знаходиться в іпотеці у ОСОБА_2, обмеження на передачу якої у власність іншій особі накладені постановою за № 48915709 від 02 жовтня 2015 року відділом ПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області; постановою за № 48605015 від 02 вересня 2015 року відділом ПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області, заборонити відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Харківської області вчиняти будь-які дії, пов'язані з обмеженням його прав іпотекодержателя щодо квартири

АДРЕСА_1, зобов'язати відділ ПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області внести до Державного реєстру прав на нерухоме майно та Державного реєстру обтяжень відповідні записи про зняття арештів з нерухомого майна, що належить ОСОБА_4 згідно яких виникли обмеження в задоволенні його вимог у оформленні права власності на квартиру АДРЕСА_1,

надати право на оформлення квартири АДРЕСА_1 у особисту власність згідно умов договору іпотеки від 23 грудня 2011 року та змін до нього, який було зареєстровано у реєстрі

за № 3050 та зміни до нього за № 2790.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Київського районного суду міста Харкова від 24 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щоправа іпотекодержателя при наявності інших обтяжень спірного майна задовольняються не шляхом звільнення цього майна з-під арешту, а пріоритетом задоволення його вимог.

Оскільки, позивачем не звернуто стягнення на предмет іпотеки, він не є його власником, відомостей про наявність виконавчого провадження про стягнення коштів чи звернення стягнення на предмет іпотеки суду не надано, а, отже, права позивача як іпотекодержателя спірного майна, не пов'язані з правом власності на майно, ні з правом володіння ним, тому позовні вимоги ОСОБА_2 вважав необґрунтованими.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 27 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі його представника

ОСОБА_3, відхилено.

Заочне рішення Київського районного суду міста Харкова від 24 жовтня 2016 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права

та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

У ОСОБА_4 є заборгованість перед іншими стягувачами, погашення якої проводиться у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Тому апеляційний суд вважав, що відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що за наведених обставин, підстав для звільнення з-під арешту спірної квартири та задоволення інших вимог немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 в особі представника - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 13 травня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу

№ 640/5528/16-ц з Київського районного суду м. Харкова.

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін

до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

16 травня 2018 року справа надійшла з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року вищевказану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що позивачем не було розпочато процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки не обов'язково повинно відбуватися у судовому порядку. При цьому не врахували, що у договорі іпотеки від 23 грудня 2011 року є відповідне застереження, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", що надає йому право оформити право власності на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, та є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Зазначав, що спірний договір іпотеки було укладено ще до моменту його арешту та виникнення будь яких зобов'язань між ОСОБА_4 та

Тому вважав, посилання судів про те, що права іпотекодержателя при наявності інших обтяжень спірного майна задовольняються не шляхом звільнення майна з-під арешту, а пріоритетом задоволення його вимог, таким що не відповідає, як нормам Закону України "Про іпотеку" (898-15) та раніше діючим норма Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , так і чинним нормам Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Тобто накладенням арешту на усе майно ОСОБА_4, у тому числі на те, що є предметом іпотеки, порушується переважне право ОСОБА_2 на забезпечення своїх майнових вимог щодо останнього у порядку, передбаченому статтями 14, 23 Закону України "Про іпотеку" та позбавляє його права на задоволення своїх вимог за рахунок звернення стягнення на іпотечне майно, шляхом оформлення на себе права власності на майно, що є предметом іпотеки.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 грудня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_4 500 000,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 62 500,00 дол. США, а ОСОБА_4 зобов'язалась повернути їх до 22 грудня 2016 року.

23 грудня 2011 року між сторонами вказаного договору позики було укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_4 передала

в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, предмет іпотеки сторонами оцінено в 500 000,00 грн.

Пунктами 11, 12 договору іпотеки від 23 грудня 2011 року визначено, що цим договором згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" встановлюється застереження, яким іпотекодержатель з метою задоволення своїх вимог має право у випадку невиконання умов основного зобов'язання від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку".

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: за рішенням суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом позасудового врегулювання згідно з відповідним застереженням, що зазначено в пункті 11 договору іпотеки від 23 грудня 2011 року, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя за своїми правовими наслідками.

23 грудня 2011 року відповідні застереження у зв'язку з укладенням

23 грудня 2011 року договору іпотеки, були внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с. 11).

Договорами від 25 грудня 2015 року його сторонами було внесено зміни до договору позики та договору іпотеки, якими змінено строк повернення коштів з 22 грудня 2016 року на 25 грудня 2015 року, повернення коштів визначено не у 500 000,00 грн, а в еквіваленті 62 500,00 дол. США та до пунктів 1, 11 договору іпотеки щодо суми повернення та умови отримання предмету іпотеки у власність у разі невиконання зобов'язань за договором позики.

У зв'язку з наявністю боргових зобов'язань ОСОБА_4 перед

ОСОБА_5 на суму 4 129 600,00 грн 02 вересня 2015 року та 02 жовтня 2015 року відділом примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Харківській області було накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_4

та оголошено заборону його відчуження.

ОСОБА_4 умови договору позики від 22 грудня 2011 року не виконала. ОСОБА_2 було розпочато процедуру звернення стягнення на іпотечне майно шляхом оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_1, звернувшись до нотаріуса для направлення вимоги ОСОБА_4, яку останньою було отримано 31 грудня 2015 року (а.с. 13).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) передбачено, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини шостої та сьомої статті 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Згідно до частини першої статті 7 ЗУ "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до частини третьої статті 33 цього Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У статті 35 Закону зазначено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Статтею 36 вказаного Закону передбачений певний порядок позасудового врегулювання, а саме сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до положень статті 37 Закону "Про іпотеку" передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відповідно до пункту 12 договору іпотеки від 23 грудня 2011 року звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: за рішенням суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом позасудового врегулювання згідно з відповідним застереженням, що зазначено в пункті 11 цього договору іпотеки, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя за своїми правовими наслідками.

Як встановлено судом, ОСОБА_4 умови зазначеного договору позики від 22 грудня 2011 року не виконала. ОСОБА_2 на її адресу було направлено вимогу у порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку", тобто було розпочато процедуру звернення стягнення на іпотечне майно шляхом оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_1, яку ОСОБА_4 було отримано 31 грудня 2015 року (а.с. 13-15).

У порушення вимог статей 212- 214, 303 ЦПК України 2004 року суд апеляційної інстанції зазначених вимог закону не врахував, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не перевірив доводів позивача й не надав належної правової оцінки поданим ним доказам,не врахував та не дав оцінку доводам та доказам про те, що пунктами 11, 12 договору іпотеки від 23 грудня 2011 року визначено, що цим договором згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" встановлюється застереження, яким іпотекодержатель з метою задоволення своїх вимог має право у випадку невиконання умов основного зобов'язання від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку", й те, що спірний іпотечний договір було укладено задовго до накладення арешту на спірне майно.

При цьому, апеляційний суд не навів мотивів відхилення зазначених доводів та не зробив висновку відповідно до заявлених позовних вимог, чи має позивач переважне право перед іншими кредиторами на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки, та чи є накладення арешту на іпотечне майно ОСОБА_4 перешкодою для реалізації предмета іпотеки і порушенням майнових прав та інтересів іпотекодержателя.

Отже, висновки апеляційного суду про обґрунтованість рішення районного суду про відмову у задоволенні позову є передчасними, ґрунтуються на припущеннях, що заборонено статтею 60 ЦПК України 2004 року.

Відповіднодо пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

За таких обставин, ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам

статті 263 ЦПК України та ухвалена з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.