761/16994/16 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 27.02.2019 Прийняття

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", правонаступник Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Банк Розвитку" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Банк Розвитку" Міхна Сергія Семеновича,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 листопада 2017 року у складі колегії суддів Болотова Є. В, Поліщук Н. В., Шахової О. В.,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Банк Розвитку" (далі - ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку") в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" Міхна С.С. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 05 грудня 2012 року між сторонами укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов'язався протягом 60 днів встановити кредитний ліміт у розмірі 2 000 грн на рахунок відповідача зі сплатою 36 % річних, строк дії договору три роки з моменту його підписання сторонами. Оскільки позичальник належним чином не виконав свої кредитні зобов'язання, то станом на 28 квітня 2016 року утворилася заборгованість перед банком у розмірі 12 545,20 грн, з яких: 3 344,87 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 3 503,45 грн - прострочена заборгованість за процентами, 5 969,79 грн - пеня.

На підставі викладеного ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" Міхна С.С. просило стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 12 545,20 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 20 червня 2017 року (у складі судді Шевчука О. П.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник, починаючи з 08 січня 2013 року жодного платежу не сплатив, тому саме з цього періоду почався перебіг строку позовної давності та закінчився 08 січня 2016 року. Оскільки банк звернувся до суду 28 квітня 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем, то у задоволенні позовну необхідно відмовити.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" заборгованість за кредитним договором від 05 грудня 2012 року в розмірі 12 545,20 грн, яка складається з простроченої заборгованості по тілу кредиту - 3 344,87 грн, простроченої заборгованості за процентами - 3 503,54 грн, пені - 4 309,20 грн, а також судовий збір - 2 893,80 грн.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позичальник порушив умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором. Позивач не пропустив строк позовної давності, оскільки кредитний договір діє протягом 3 років, останній платіж відповідачем здійснений 25 лютого 2014 року, а до суду з цим позовом банк звернувся 04 травня 2016 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

28 березня 2018 року матеріали справи передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року замінено позивача - ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія".

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості прострочена заборгованість виникла - 08 січня 2013 року, тобто з цього часу позивач довідався про порушення свого права, відповідно, розпочався відлік позовної давності, який закінчився - 08 січня 2016 року. З позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитом позивач звернувся до суду лише 04 травня 2016 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності. Відповідач заявив про застосування строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Крім того, позивачем визначено розмір основного боргу за тілом кредиту у розмірі 3 344,87 грн, проте в анкеті на оформлення кредиту визначено розмір кредитного ліміту в розмірі 2 000 грн, відповідно, є необґрунтованим і розмір процентів за кредитом. Також банком невірно обраховано розмір пені за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 05 грудня 2012 року між сторонами укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов'язався протягом 60 днів встановити кредитний ліміт у розмірі 2 000 грн на рахунок відповідача зі сплатою 36 % річних, строк дії договору три роки з моменту його підписання сторонами.

Також ОСОБА_3 підписав анкету-договір на оформлення платіжної картки у ПАТ "ВсеукраїнськийБанк Розвитку", у пункті 8 якого містяться дані платіжної картки та рахунку, зокрема, тип та вид платіжної картки, валюта, розмір кредитної лінії та процентна ставка.

Відповідно до наданого банком розрахунку станом на 28 квітня 2016 року утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 12 545,20 грн, з яких: 3 344,87 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 3 503,45 грн - прострочена заборгованість за процентами, 5 969,79 грн - пеня.

З розрахунку заборгованості вбачається, що банком 25 лютого 2014 року зараховано з метою погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором 390,53 грн, а саме: 299,82 грн - сума погашення простроченої заборгованості, 90,71 грн - сума погашення прострочених процентів та процентів, що нараховані на прострочену заборгвоаність.

Відповідач заявив у суді першої інстанції про застосування позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спір між сторонами виник з приводу стягнення заборгованості за договором, а саме заборгованості за кредитом, відсотками та пенею.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

Для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до пункту 2.1 кредитного договору цей договір регулює взаємовідносини між позичальником та банком про встановлення кредитного ліміту на рахунок, операції за яким можуть здійснюватися з використанням спеціального платіжного засобу.

У пункті 8 анкети-договору на оформлення платіжної картки містяться дані платіжної картки та рахунку, зокрема, тип та вид платіжної картки, валюта, розмір кредитної лінії та процентна ставка.

Згідно з пунктом 3.3 кредитного договору, у разі закінчення терміну дії картки, за умови дотримання позичальником умов цього договору, картка перевипускається банком на новий строк.

Проте, апеляційний суд узагалі не встановив фактичних обставин, з якими законодавець пов'язує вирішення спору - строку дії картки, чи перевипускалася картка банком на новий строк, хоча зазначені обставини мають вирішальне значення для правильного вирішення спору.

Частиною першою статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про переривання строку позовної давності, керуючись лише наданим банком розрахунком, без підтвердження квитанціями, касовими ордерами та іншими документами, що засвідчують здійснення платежу від 25 лютого 2014 року особисто ОСОБА_3 або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою у розмірі 390,53 грн та визнання ним (позичальником) боргу, оскільки відповідач заперечував вчинення цих дій.

При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

У цій справі сторони погодили термін щомісячного виконання зобов'язання - до 25 числа кожного місяця (пункт 2.5 кредитного договору).

Суд апеляційної інстанції не дослідив графік погашення кредитної заборгованості, не навів переконливих обґрунтувань, чому не взяв до уваги встановлених місцевим судом обставин. В зв'язку з вищевказаним та з урахуванням передбачених договором умов про сплату боргу у вигляді щомісячних платежів, апеляційний суд не перевірив строку позовної давності щодо кожного платежу окремо та не застосував позовну давність до частини несплачених, але прострочених платежів.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України).

На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

Можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується.

Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.

Позовна вимога про стягнення неустойки може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так і до вимоги про стягнення процентів за кредитом.

Разом з тим, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена.

Проте суд апеляційної інстанції вказаного не врахував, також не перевірив належним чином порядок нарахування банком пені з урахуванням вказаних норм права, чергових платежів (щодо яких строк давності сплив).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи позивача та відповідачів, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.