Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

м. Київ

справа № 2-4111/11

провадження № 61-33143св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 10 липня 2017 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Джуга С. Д., Куштана Б. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2011 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк") звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 13 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком "Укргазбанк" (далі - ВАТ АБ "Укргазбанк"), правонаступником якого є ПАТ АБ "Укргазбанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 109/08, за умовами якого позичальнику відкрито невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 70 тис. доларів США під 13,3 % річних на строк до 12 травня 2018 року. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором станом на 05 травня 2011 року в нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 73 192,82 доларів США та 72 555 грн 98 коп. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 13 травня 2008 року між банком та ОСОБА_2було укладено договір іпотеки № 109/08-01, предметом якого є земельна ділянка загальною площею 0,08 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Також 13 травня 2008 року між ВАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 109/08-02, за яким поручитель зобов'язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів і неустойки. Враховуючи викладене, ПАТ АБ "Укргазбанк" просило: стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на свою користь вищевказану заборгованість; стягнути з ОСОБА_2 - штраф за невиконання умов договору іпотеки в сумі 26 290 грн; стягнути з ОСОБА_3 - пеню за невиконання умов договору поруки в сумі 25 063 грн 79 коп.; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки - вищевказану земельну ділянку шляхом її реалізації на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2012 року у складі судді Короля Ю. А. позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованість за кредитним договором в сумі 73 192,82 доларів США та 72 555 грн 98 коп., з яких 12 966,59 доларів США - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 46 083,47 доларів США - залишок за тілом кредиту, 14 142,76 доларів США - заборгованість за процентами, 37 194 грн 69 коп. - пеня за порушення строків повернення кредиту, 35 361 грн 29 коп. - пеня за порушення строків повернення процентів. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" штраф за невиконання умов договору іпотеки від 13 травня 2008 року № 109/08-01 в розмірі 26 920 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" пеню за невиконання умов договору поруки від 13 травня 2008 року № 109/08-02 в розмірі 25 063 грн 79 коп. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 13 травня 2008 року № 109/08 звернено стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку загальною площею 0,08 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом її реалізації на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" (898-15) . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись із вказаним рішенням, у травні 2017 року особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилалася на те, що вона побудувала житловий будинок на земельній ділянці, на яку звернено стягнення, а тому місцевий суд вирішив питання про її права та обов'язки. У зв'язку з викладеним просила скасувати заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2012 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 10 липня 2017 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2012 року.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_4 не має передбаченого статтею 292 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), права на оскарження в апеляційному порядку заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2012 року, оскільки цим рішенням питання про її права та обов'язки не вирішувалося.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У серпні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2012 року і ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 10 липня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ АБ "Укргазбанк" відмовити.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з'ясовані обставини справи та не взято до уваги те, що звертаючи стягнення на предмет іпотеки, місцевий суд вирішив питання про її права та обов'язки, оскільки вона почала будівництво будинку на спірній земельній ділянці ще у 2006 році на підставі усного дозволу ОСОБА_2 Крім цього, апеляційним судом безпідставно відмовлено у задоволенні її клопотання про відкладення розгляду справи.

У жовтні 2017 року ПАТ АБ "Укргазбанк" подало заперечення на касаційну скаргу, в якому просило відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради погодило проект на будівництво житлового будинку лише 12 вересня 2014 року, а ОСОБА_4 виготовила технічний паспорт на домоволодіння аж 01 березня 2017 року. Заявник не надала доказів того, що на час ухвалення місцевим судом заочного рішення будинок був введений в експлуатацію. Станом на 22 березня 2012 року земельна ділянка, яка є предметом іпотеки, була вільна від забудови і будь-якого об'єкта на ній не було споруджено. Крім цього, в порушення умов іпотечного договору іпотекодавець ОСОБА_2 не отримала дозволу іпотекодержателя на здійснення будівництва на спірній ділянці.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 серпня 2017 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2012 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 10 липня 2017 року та витребувано матеріали справи з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

31 травня 2018 року справу № 2-4111/11 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 18 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до статті 14 ЦПК України 2004 року судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 КПК України зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК (1618-15) України 2004 року, якими врегульовано порядок і підстави апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Частиною першою статті 292 ЦПК України 2004 року передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 352 ЦПК України.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 8 постанови від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) , при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК України 2004 року права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, подання скарги на ухвалу суду, що не підлягає апеляційному оскарженню, суддя-доповідач відповідно до цієї норми та частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

Подаючи апеляційну скаргу, ОСОБА_4 як особа, яка не брала участі у справі, посилалася на те, що заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2012 року було звернено стягнення на земельну ділянку, на якій розташований належний їй житловий будинок, будівництво якого вона розпочала до укладення між ПАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_2 договору іпотеки.

Апеляційним судом встановлено, що на підставі письмової заяви від 01 вересня 2014 року ОСОБА_2 дала дозвіл ОСОБА_4 на будівництво житлового будинку на земельній ділянці площею 0,08 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

12 вересня 2014 року Управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради було затверджено розроблене ОСОБА_4 робоче креслення будинку.

Згідно з довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю "Уж-Інвентаризатор" від 01 березня 2017 року № 97 ОСОБА_4 належить завершений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час ухвалення заочного рішення (22 березня 2012 року) земельна ділянка, яка є предметом іпотеки, була вільна від забудови і на ній ще не був споруджений належний ОСОБА_4 житловий будинок.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку про те, що заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2012 року не вирішувалося питання про права та обов'язки ОСОБА_4

Проте Верховний Суд не може повністю погодитися з указаним висновком з огляду на таке.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі "Надточій проти України" зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Відповідно до частини першої статті 305 ЦПК України 2004 року апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

За змістом наведеної правової норми визнання причин неявки заявника в судове засідання апеляційного суду поважними та відкладення у зв'язку з цим розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень суду. Однак при цьому суд повинен враховувати конкретні обставини справи і виходити з принципу верховенства права та закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд, складовою якого є право особи бути почутою судом і отримати вмотивовану відповідь на поставлені нею питання, що заслуговують на увагу.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судове засідання апеляційного суду, в якому була постановлена оскаржувана ухвала про закриття апеляційного провадження у справі, відбулося за відсутності заявника ОСОБА_4, особисті пояснення якої з приводу поданої нею апеляційної скарги суд не заслухав, хоча перед судовим засіданням вона подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із смертю її чоловіка 20 червня 2017 року та погіршенням самопочуття, підтвердивши свої доводи свідоцтвом про смерть чоловіка. Представник банку не заперечував проти відкладення розгляду справи.

Враховуючи наведене, а також те, що призначене на 10 липня 2017 року судове засідання апеляційного суду в цій справі було першим, Верховний Суд приходить до висновку, що за обставин, що склалися, суд апеляційної інстанції мав відкласти розгляд справи для забезпечення справедливого правосуддя.

Невідкладення розгляду справи апеляційним судом за таких умов не відповідає в повній мірі положенням пункту 3 частини першої статті 129 Конституції України, статей 10, 11, 27 ЦПК України 2004 року, згідно з якими особа має право: на захист своїх прав у суді, брати участь у судових засіданнях, надавати суду свої докази та доводити їх переконливість.

Крім того, розглянувши справу за відсутності ОСОБА_4, апеляційний суд не перевірив належним чином її доводів про початок будівництва нею житлового будинку на спірній земельній ділянці до ухвалення рішення місцевого суду, не звернув уваги та не дав належної правової оцінки акту перевірки майна від 01 березня 2010 року, в якому зазначено про наявність на спірній земельній ділянці недобудови (а. с. 48, Том 1), у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку, що заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2012 року не вирішувалося питання про права та обов'язки заявника і що матеріали справи не містять відомостей про початок будівельних робіт до 2014 року.

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи зазначене, наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги та скасування ухвали апеляційного суду з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 10 липня 2017 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.