408/4656/15-ц Про захист честі, гідності та ділової репутації - 28.01.2019 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_5,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_6, управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 07 березня 2017 року у складі судді: Карягіної В. А. та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 18 травня 2017 року у складі колегії суддів: Орлова І. В., Кострицького В. В., Луганської В. М.,

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації.

У листопаді 2015 року ОСОБА_5 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6, управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Зустрічний позов мотивований тим, що з відповідачем ОСОБА_4, який з 2013 року призначений на посаду начальника Біловодського РВ ГУ МВС України в Луганській області, у неї були близькі стосунки, вона його дуже любила, а тому все робила для того, щоб йому краще жилося. Вона дарувала йому коштовні подарунки, купляла у мешканців села продукти харчування, так як він наполягав на цьому в обмін на його допомогу вирішити питання щодо її земельної ділянки.

Під час роботи ОСОБА_4 на посаді начальника районного відділу поліції за його вказівкою під час її знаходження на лікуванні, її будинок пограбували на суму 87 000 грн, досудове розслідування щодо цієї крадіжки триває. На протязі 1 року і 6 місяців роботи ОСОБА_4 вона неодноразово їздила за тортами для нього. Майже кожного дня вона привозила до райвідділу поліції сумки з продуктами харчування на суму 200 000 грн та іншими речами, які неодноразово залишала у різних місцях - аптеці, магазині, біля РВ поліції, які за вказівкою ОСОБА_4 забирала ОСОБА_6 і відвозила йому.

Особисто ОСОБА_4, як коханій людині, подарувала дві сорочки вишиті на день народження та на 23 лютого 2014 року, які вона оцінила по 20 000 грн кожну, мобільний телефон за 1 000 грн, шарф ручної роботи за 500 грн, набір столового посуду на суму 400 грн, каструлю за 200 грн, постільну білизну на суму 1 000 грн. під час його хвороби вона купувала ліки на суму 200 грн, всього на суму 384 000 грн, які позивач просила стягнути з відповідача, оскільки він не виконав свої обіцянки, заволодів всім її майном, ввівши в оману.

ОСОБА_5 звернулася до поліції з заявою про шахрайські дії ОСОБА_4, оскільки ОСОБА_6 вимагати у неї допомагати, і про всі справи начальника Біловодського РВ ГУ МВС України в Луганській області знали в обласному управлінні міліції, тому позивач просила стягнути майнову шкоду з відповідачів солідарно.

З урахуванням уточнених зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 просила у солідарному порядку стягнути з відповідачів на її користь майнову шкоду в сумі 348 875 грн та компенсацію моральної шкоди в сумі 2 500 000 грн.

Ухвалою Біловодського районного суду Луганської області від 24 листопада 2015 року прийнято зустрічну позовну заяву до провадження та об'єднано в одне провадження з первісним позовом.

Ухвалою Біловодського районного суду Луганської області від 11 грудня 2015 року позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації залишено без розгляду.

Рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 07 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 18 травня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що позивач не довела наявність підстав для стягнення з відповідачів майнової та моральної шкоди. Факт завдання позивачу майнової шкоди в розмірі 348 875 грн матеріалами справи не підтверджується. Відсутні підстави для стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_5 моральної шкоди, оскільки наявність такої шкоди позивач також не довела.

У червні 2017 року ОСОБА_5 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення і ухвалити нове про задоволення позову. При цьому посилалася на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів не відповідають обставинам справи. Вважає, що суди зробили помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення її позову. Крім того суди не прийняв до уваги показання всіх свідків, що призвело до ухвалення рішення на користь відповідачів.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У вересні 2017 року ОСОБА_5 надала заперечення, в яких просить касаційну скаргу задовольнити.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційних скаргах, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_5 мешкає у селі Городище Біловодського району Луганської області.

Відповідач ОСОБА_4 з жовтня 2013 року до листопада 2015 року працював на посаді начальника Біловодського РВ УМВС України в Луганській області. Відповідач ОСОБА_6 працювала співробітником сектору кадрів Біловодського районного відділу міліції.

У квітні 2015 року на території домоволодіння ОСОБА_5 невстановлені особи вчинили крадіжку майна. За цим фактом з 10 квітня 2015 року працівниками слідчого відділення Біловодського ВП ГУНП в Луганській області проводиться досудове розслідування за ознаками кримінального порушення, передбаченого частиною 3 статті 185 КК України. У рамках зазначеного кримінального провадження ОСОБА_5 подавала заяви про ймовірну причетність до організації викрадення її майна громадянами ОСОБА_4 та ОСОБА_6 Станом на 03 березня 2017 року досудове розслідування у кримінальному провадженні не закінчено.

Судом першої інстанції з приводу вказаних у позовній заяві обставин були допитані свідки: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 ОСОБА_18

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов'язання про відшкодування майнової шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Встановивши, що відсутні умови, необхідні для відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про відсутність підстав для стягнення майнової шкоди.

Тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Встановивши, що відсутні умови, необхідні для компенсації моральної шкоди, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в стягненні компенсації моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Біловодського районного суду Луганської області від 07 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 18 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.