Постанова

Іменем України

23 січня 2019 року

м. Київ

справа № 211/4656/16-ц

провадження № 61-23444св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - приватний нотаріус Криворізького нотаріального округу Дніпропетровської області Кульбіда Наталія Миколаївна,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", яка підписана представником СокуренкоНаталією Вікторівною, на ухвалу Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 жовтня 2016 року у складі судді: Ткаченко С. В., та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Митрофанової Л. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося з позовом до приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кульбіди Н. М., третя особа - ОСОБА_3, про визнання безпідставною відмови нотаріуса у видачі дублікату правовстановлюючого документу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 квітня 2012 року задоволено позов банку та звернуто стягнення на предмет іпотеки, шляхом надання банку права продати від власного імені квартиру АДРЕСА_1 для задоволення своїх вимог за кредитним договором. Власником квартири є ОСОБА_3, який посилається на те, що втратив оригінал договору купівлі-продажу вказаної квартири.

У листопада 2011 року АТ КБ "ПриватБанк" звернувся до приватного нотаріуса Кульбіди Н. М. із заявою про видачу дубліката договору купівлі-продажу від 26 листопада 2007 року, однак нотаріусом відмовлено у вчиненні цієї нотаріальної дії, з мотивів неоднозначності судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач вважає, що відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальних дії з підстав неоднозначного розуміння рішень суду в цивільних справах не передбачена Законом України "Про нотаріат" (3425-12) , тому є незаконною.

Позивач просив зобов'язати приватного нотаріуса видати дублікат договору купівлі-продажу від 26 листопада 2007 року за № 1242, що укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений 26 листопада 2007 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кульбідою Н. М.

Короткий зміст ухвал суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 12 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2016 року, позовну заяву повернуто позивачу для подання до належного суду.

Ухвали судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що позов подано з порушенням правил підсудності. Нотаріус діє не як фізична особа, а як орган юрисдикційної діяльності від імені держави, тому у випадках оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні, коли відповідачем у справі є приватний або державний нотаріус, позов повинен подаватися за місцем здійснення ним зареєстрованої нотаріальної діяльності. Місцем здійснення зареєстрованої нотаріальної діяльності відповідача є: АДРЕСА_2 що територіального належить до юрисдикції Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу. При цьому апеляційний суд виходив із того, що підставою для пред'явлення позову за місцем знаходження майна є спір про право стосовно такого майна. У справі спір стосується законності відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії - видачі дубліката правовстановлюючого документу на нерухоме майно, а з приводу нерухомого майна - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, спір відсутній, тому правила про виключну підсудність (стаття 114 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції) не застосовуються.

Аргументи учасників справи

У січні 2017 року АТ КБ "ПриватБанк" подало касаційну скаргу, яка підписана представником Сокуренко Н. В., у якій просило скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу для відкриття провадження до суду першої інстанції. При цьому посилалося на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що спір необхідно розглядати за правилами виключної підсудності за місцем розташування нерухомого майна. У поданій позовній заяви позивач не оскаржує дії державного нотаріуса, а просить зобов'язати видати дублікат договору купівлі-продажу від 26 листопада 2007 року на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому при конкуренції правил підсудності у даному випадку застосуванню підлягають правила виключної підсудності. Застосування статті 114 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції) до спорів про зобов'язання винити певні дії та/або оскарження нотаріальних дій не виключається. Спір виник з приводу нерухомого майна та права позивача отримати дублікат договору купівлі-продажу від 26 листопада 2007 року, тому позов подано з дотриманням правил про виключну підсудність.

У травні 2017 року приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кульбіда Н. М. надала заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржені рішення залишити без змін. Заперечення мотивоване тим, що спірні правовідносини виникли внаслідок відмови приватним нотаріусом у видачі дублікату правовстановлюючого документу - договору купівлі-продажу квартири. З причини відсутності в ЦПК України (1618-15) окремої категорії цивільних справ, такої як оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні, та спеціальної норми щодо визначення підсудності справ цієї категорії це питання повинно вирішуватись судами за загальними правилами підсудності на підставі статей 107- 117 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції). Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність (стаття 114 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції) є вичерпним і розширеному для тлумаченню не підлягає.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року справа призначена до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Відповідно до частини першої статті 114 ЦПК (в редакції, чинній на момент пред'явлення позову) позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 24 жовтня 2018 рокузроблено висновок, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Тлумачення частини першої статті 114 ЦПК (в редакції, чинній на момент пред'явлення позову) свідчить, що правила виключної підсудності застосовуються до будь-яких позовів пов'язаних з правом особи на нерухоме майно (виникненням, зміною, припиненням), про недійсність договорів щодо такого майна та застосування наслідків недійсності договору, з приводу невиконання умов договору, предметом якого є нерухоме майно, з приводу звернення стягнення на нерухоме майно.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 квітня 2012 року задоволено позов банку та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки, шляхом надання банку права укласти від імені ОСОБА_3 договір купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням АТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень необхідних для здійснення продажу.

Встановивши, що позов банку стосуєтьсявідмови у вчиненні нотаріальної дії, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для застосування правил про виключну підсудність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені ухвали постановлено без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені ухвали без змін.

Оскільки оскаржені ухвали залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", яка підписана представником СокуренкоНаталією Вікторівною, залишити без задоволення.

Ухвалу Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. І. Крат

В. П. Курило