761/43601/16-ц Про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов'язання скасувати державну реєстрацію прав - 23.01.2019 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 липня 2017 року у складі судді Малинникова О. Ф. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Щебуняєвою В. А., Оніщука М. І., Українець Л. Д.,

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Халявки Л. В. про визнання недійсним договору, витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов'язання скасувати державну реєстрацію прав.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його рідна сестра ОСОБА_8, яка була власником квартири АДРЕСА_1. У встановлений законом 6 місячний строк ОСОБА_4 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Однак ОСОБА_9, скориставшись підробленими документами, 09 серпня 2013 року отримав свідоцтво про придбання з прилюдних торгів квартири АДРЕСА_1, а наступного дня відчужив зазначену квартиру ОСОБА_5 шляхом укладення договору купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашкевич Л. Г. і зареєстрований в реєстрі за № 660. Під час оформлення договору нотаріус внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно відомості щодо ОСОБА_5 як власника спірної квартири (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна - НОМЕР_1, номер запису про право власності - НОМЕР_2).

У зв'язку з тим, що ОСОБА_4 є єдиним спадкоємцем, а оформлення квартири було здійснено за підробленими документами, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 лютого 2014 року витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1, а також визнано за ОСОБА_4 право власності на зазначену квартиру в порядку спадкування.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 08 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 лютого 2014 року в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру в порядку спадкування скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог, у решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. У рішенні апеляційного суду зазначено, що ОСОБА_4 має право отримати квартиру у власність у загальному порядку як спадкоємець після смерті ОСОБА_11

У зв'язку з необхідністю внесення в державний реєстр речових прав на нерухоме майно відомостей та скасування записів про ОСОБА_5 та ОСОБА_9 як власників спірної квартири, ОСОБА_4 звернувся до з позовом про скасування зазначеної реєстрації. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 вересня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Однак після набрання вказаним рішенням законної сили з'ясувалося, що 23 серпня 2016 року ОСОБА_5 уклала з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу спірної квартири, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Халявко Н. М. Відомості щодо ОСОБА_6 як власника спірної квартири внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна - НОМЕР_1, номер запису про право власності - НОМЕР_3).

На підставі викладеного ОСОБА_4 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Халявкою Н. М.; витребувати зазначену квартиру з чужого незаконного володіння ОСОБА_6; зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Халявку Н. М. скасувати державну реєстрацію прав ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна - НОМЕР_1, та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 31062521 від 23 серпня 2016 року запис про право власності № НОМЕР_3 та внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 липня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір-купівлі продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Халявкою Н. М., зареєстрований у Державному реєстрі прав на нерухоме майно за № НОМЕР_1.

Витребувано квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 42,4 кв. м, житловою площею 28,0 кв. м, з чужого незаконного володіння ОСОБА_6

У задоволенні позовних вимог про зобов'язання скасувати державну реєстрацію прав відмовлено.

Вирішено питання судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_5, яка достовірно знала про те, що рішенням суду квартира АДРЕСА_1 витребувана з її незаконного володіння та не мала права відчувати цю квартиру, продала її ОСОБА_6 Зазначене є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу.

При цьому суд першої інстанції посилався на те, що оспорюваним правочином порушені права позивача, які підлягають захисту в тому числі і в порядку статті 388 ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов'язання нотаріуса скасувати рішення про державну реєстрацію та державну реєстрацію прав ОСОБА_6 на спірну квартиру, суд першої інстанції виходив з того, що згідно із Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) питання про скасування запису в Державному реєстрі вирішується в адміністративному провадженні, тому такі вимоги є безпідставними та пред'явлені до неналежних відповідачів.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 липня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про зобов'язання скасувати рішення про державну реєстрацію прав і державну реєстрацію прав та ухвалено в цій частині нове рішення.

Скасовано державну реєстрацію прав ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна -НОМЕР_1, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 31062521 від 23 серпня 2016 року, запис про право власності № НОМЕР_3.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки позовні вимоги про визнання недійсним правочину та витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння є обґрунтованими та підлягають задоволенню, підлягають задоволенню також похідні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію та державної реєстрації прав на спірну квартиру, оскільки це спрямовано на захист цивільних прав позивача та не пов'язано з вирішенням публічно-правового спору. При цьому, суд апеляційної інстанції посилався на те, що в рішенні суду необхідно зазначити про скасування відповідних записів в Державному реєстрі, а не зобов'язання приватного нотаріуса вчинити певні дії.

У частині вирішення решти позовних вимог апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

У вересні 2017 року ОСОБА_6 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 набули права власності на квартиру АДРЕСА_1 на законних підставах, на момент укладення відповідних договорів купівлі-продажу будь-яких обмежень чи заборон відчужувати зазначену квартиру не існувало. Укладений ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договір купівлі-продажу згаданої квартири від 23 серпня 2017 року не суперечить вимогам законодавства, а тому відсутні передбачені статтями 203, 215 ЦК України підстави для визнання цього правочину недійсним.

Водночас ОСОБА_6 посилалася на те, що вона та ОСОБА_5 є добросовісними набувачами спірної квартири, а тому квартира не може бути витребувана з її володіння. До того ж, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 08 грудня 2014 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності на спірну квартиру в порядку спадкування, а тому укладенням оспорюваного правочину його права не порушені. При цьому зазначено, що звернення позивача до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 не є підставою для захисту права в судовому порядку, зокрема, і шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки з позовом стосовно майна може звернутися лише його власник. У зв'язку з викладеним ОСОБА_6 вважала, що безпідставними є позовні вимоги про скасування державної реєстрації її права на спірну квартиру.

Крім того, в касаційній скарзі зазначено, що рішення суду ухвалено без участі відповідачів, чим позбавлено їх права захищати свої права та інтереси, а також вказано, що в задоволенні позову ОСОБА_4 необхідно було відмовити в зв'язку зі спливом строку позовної давності.

У листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_4 на касаційну скаргу.

У запереченнях вказано, що спори з приводу квартири АДРЕСА_1 тривають з 2013 року, зокрема, в провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебувала справа № 761/25516/13-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності в порядку спадкування та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні майном. Під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_6 була представником ОСОБА_5, та, завідомо знаючи, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва спірну квартиру витребувано з незаконного володіння ОСОБА_5, отримала ухвалу суду про зняття арешту з квартири та 23 серпня 2016 року уклала з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу цієї квартири.

З приводу доводів касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 не є власником спірного майна, а тому не може вимагати захисту своїх прав, у запереченнях зазначено, що позивач є спадкоємцем власника квартири, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, а тому може захищати свої порушені права, в тому числі шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння.

Також ОСОБА_4 стверджував, що посилання касаційної скарги про необхідність застосування до його позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності є помилковими, оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу укладений у 2016 році та того ж року він звернувся до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК України (1618-15) ) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

28 грудня 2017 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 загальною площею 42,4 кв. м, жилою площею 28,0 кв. м, належала на праві власності ОСОБА_8.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 померла.

ОСОБА_4 був рідним братом ОСОБА_8

ОСОБА_4, який є єдиним спадкоємцем другої черги ОСОБА_8 за відсутності спадкоємців першої черги, у встановлений ЦК України (435-15) шестимісячний строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, за якою приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Корольчук О. С. завела нотаріальну справу № 54641917.

Під час оформлення спадщини з'ясувалося, що відповідно до свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко І. О., 09 серпня 2013 року належну ОСОБА_8 квартиру придбав ОСОБА_9

10 серпня 2013 року ОСОБА_9 та ОСОБА_5 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашкевич Л. Г.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 лютого 2014 року у справі № 761/25516/13-ц позов ОСОБА_4 до ОСОБА_9, ОСОБА_5, треті особи: відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в місті Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу МельниченкоІ. О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Корольчук О.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пашкевич Л. Г., про визнання нікчемними акту продажу з прилюдних торгів, свідоцтва про придбання майна, витребування майна та визнання права власності на майно задоволено частково.

Витребувано від добросовісного набувача ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 42,4 кв. м, жилою площею 28,0 кв. м.

Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 42,4 кв. м, жилою площею 28,0 кв. м.

У задоволенні позову ОСОБА_4 в іншій частині відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пашкевич Л. Г., про визнання права власності, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядженням майном відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 08 грудня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 лютого 2014 року в частині визнання за ОСОБА_4 права власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, а рішення Апеляційного суду міста Києва від 08 грудня 2014 року залишено без змін.

23 серпня 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Халявкою Н. М.

На підставі зазначеного договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно були внесені відомості щодо ОСОБА_6 як власника квартири.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

З огляду на те, що ОСОБА_5 не мала правових підстав розпоряджатися спірною квартирою, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про необхідність визнання укладеного нею з ОСОБА_6 договору купівлі-продажу від 23 серпня 2016 року недійсним.

Правильними є також висновки судів про те, що хоча позивач не є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу, його право як спадкоємця за законом порушено, а тому він може вимагати відновлення порушеного права шляхом визнання цього договору недійсним.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

З огляду на положення наведеної норми Закону, а також те, що укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договір купівлі-продажу від 23 серпня 2016 року, який був підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, визнано недійсним, апеляційний суд правильно, з метою захисту та відновлення порушених прав позивача, скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 31062521 від 23 серпня 2016 року та державну реєстрацію прав ОСОБА_6 на спірну квартиру.

Таким чином, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень доводи касаційної скарги про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права ОСОБА_6 на спірну квартиру.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З огляду на те, що ОСОБА_6 придбала спірну квартиру в особи, яка не мала права її відчужувати, а також те, що ця квартира вибула з володіння особи, якій вона належить на законних підставах, не з її волі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про необхідність витребування квартири АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_6

Верховний Суд також погоджується із висновками судів про наявність в ОСОБА_4, як спадкоємця, права звертатися із позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною п'ятою статтею 1268 ЦК України передбачено, що спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

В спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України (435-15) . Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статті 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Прийнявши в установленому законом порядку спадщину, позивач з часу її відкриття набув право володіння та користування нею і, відповідно, право на захист цих прав, в тому числі і в порядку статті 388 ЦК України.

У зв'язку з викладеним не свідчать про незаконність та необґрунтованість оскаржуваних судових рішень доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 не є власником спірної квартири, а тому не може звертатися з позовом про витребування її з чужого незаконного володіння.

Таким чином, зазначені висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про сплив позовної давності за вимогами ОСОБА_4, оскільки договір купівлі-продажу, який є предметом спору, укладено відповідачами в 2016 році та в тому ж році ОСОБА_4 звернувся з позовом.

З огляду на наявність в матеріалах справи доказів про належне повідомлення ОСОБА_6 та ОСОБА_5 про час, дату та місце судових засідань у справі, не можуть бути підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій доводи касаційної скарги про те, що рішення ухвалені за відсутності відповідачів.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 липня 2017 року в нескасованій частині та рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2017 року залишити без змін.