Постанова

Іменем України

23 січня 2019 року

м. Київ

справа № 639/2654/17

провадження № 61-44840св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), ХоптиС.Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Харківської області, у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П., від 21 серпня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Свої вимоги ОСОБА_3 мотивувала тим, що вона із ОСОБА_4перебувала у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народилась донька - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 березня 2012 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. Після припинення між ними шлюбних відносин донька залишилася проживати разом із матір'ю та знаходиться на її повному утриманні та вихованні. 05 березня 2012 року рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої доньки у твердій грошовій сумі 600, 00 грн, але не менш 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Деякий час після ухвалення рішення суду про стягнення аліментів відповідач сплачував аліменти, але вже четвертий рік він ніякої фінансової допомоги не надає. Він свідомо, умисно ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, не спілкується з донькою, не цікавиться її життям, не займається її вихованням, не надає матеріальної допомоги, жодним чином не впливає на моральний та духовний розвиток дитини. Донька вже понад чотири роки не бачила свого батька, що стало результатом свідомого вибору відповідача. Позивач зазначила, що через байдужість відповідача до дитини, його бездіяльність у її вихованні права дитини суттєво обмежуються, оскільки деякі права можуть здійснюватись лише за згоди та сприяння обох батьків, відсутність одного з батьків позбавляє доньку можливості реалізувати свої немайнові права. Донька не може не лише поїхати за кордон на відпочинок, оздоровлення чи змагання, а й оформити необхідні документи для виїзду за межі України. Без дозволу батька неможливо зареєструватись за іншою адресою, у навчальному закладі теж часто просять дозвіл батька, тощо.

Із урахуванням зазначеного, позивач просила позов задовольнити, позбавити батьківських прав ОСОБА_4 відносно його доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова, у складі судді Іванової І. В., від 15 серпня 2017 року позов ОСОБА_3задоволено. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_4 відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що належним чином повідомлений відповідач не з'явився у судове засідання. Суд також вважав доведеним факт ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, що визнано достатньою підставою для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 21 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд дійшов необґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3, оскільки остання не довела наявність обставин, які могли безумовно свідчили про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати постанову Апеляційного суду Харківської областівід 21 серпня 2018 року та залишити в силі заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 серпня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення районного суду є законним та обґрунтованим, а оскаржене рішення апеляційного суду ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Позивачем було у повному обсязі доведено необхідність та наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої доньки у зв'язку із невиконанням ним своїх батьківських обов'язків. Судом апеляційної інстанції безпідставно зроблено висновок про те, що відповідач належним чином виконує свої батьківські обов'язки.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судами встановлено, щоОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 серпня 2002 року, який рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 березня 2012 року розірвано (а. с. 5).

Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 6).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 березня 2012 року у справі № 2012/600/2012 з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі розміром 600 грн, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 24 січня 2012 року і до досягненню дитиною повноліття (а. с. 7).

У висновку управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціального захисту населення Харківської міської ради від 04 серпня 2017 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно малолітньої доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з підстав ухилення батька від виконання батьківських обов'язків зазначено, що ОСОБА_4 не приймає участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини. Підставою для такого висновку стали інформація комунального закладу охорони здоров'я "Харківська міська дитяча поліклініка № 2", Харківської гімназії № 6 та особисті пояснення малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка не заперечувала проти позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, оскільки батько її життям не цікавиться, матеріально не допомагає, фактично функції батька виконує новий чоловік матері, якого вона називає батьком (а. с. 26-27).

ОСОБА_4 не був присутнім на засіданні комісії управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціального захисту населення Харківської міської ради.

Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (v0003700-07) судам роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Відповідно до пункту 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, доводи сторін спору, врахувавши положення статті 9 Конвенції про права дитини та статті 164 СК України, обґрунтовано виходив із того, що позивач не надала доказів на підтвердження винної поведінки відповідача та ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню неповнолітньої дитини, які б свідчили про необхідність застосування такого крайнього заходу впливу і втручання у права відповідача як позбавлення батьківських прав.

Звертаючись до суду із цим позовом позивач, зокрема, посилалася на те, що відповідач не надає матеріальну допомогу на утримання дитини, однак належних доказів, які б підтверджували заборгованість по сплаті аліментів, матеріали справи не містять.

Враховуючи ту обставину, що відповідач участі у справі в суді першої інстанції не брав, апеляційним судом надано належну оцінку постанові державного виконавця Міжрайонного відділу ДВС по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харкова ГТУЮ у Харківській області від 29 грудня 2017 року, згідно якої станом на 29 грудня 2017 року заборгованість по сплаті аліментів відсутня, а виконавчий лист повернуто стягувачу ОСОБА_3 без виконання за її заявою. Доказів того, що повернення виконавчого документу відбулось за відсутності волі ОСОБА_3 останньою не надано.

Апеляційним судом надано належну оцінку висновку органу опіки та піклування і зроблено обґрунтований висновок відносно того, що невідвідування ОСОБА_4 дитячої поліклініки та батьківських зборів у гімназії, а також наявність у позивача нового чоловіка, якого дитина вважає батьком, не є достатньою підставою для висновку про необхідність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять негативних характеристик ОСОБА_4, а також те, що останній заперечував проти позбавлення його батьківських прав, вказуючи на непорозуміння між батьками, внаслідок якого було обмежено спілкування батька з донькою, апеляційним судом зроблено обґрунтований висновок щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильного висновку апеляційного суду по суті спору та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, крім того, доводи касаційної скарги по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Із урахуванням встановлених у справі обставин, яким надано належну оцінку апеляційним судом, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, оскільки апеляційний суд правильно застосував до правовідносин сторін норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 21 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.