205/3515/17 Про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів - 17.01.2019 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2018 року, у складі судді Басової Н. В., та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2018 року, у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ :

У червні 2017 року до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Управління-служба у справах дітей Новокадацької районної у м. Дніпрі ради, про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що з 17 жовтня 2009 року по 13 квітня 2010 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Після розірвання шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась спільна дочка ОСОБА_6, яка проживає разом із позивачем та знаходиться на її повному матеріальному утриманні.

Сплачуваної щомісячно відповідачем суми аліментів у розмірі 400 грн, визначеної на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2012 року, на утримання дитини не вистачає.

Відповідач вихованням та матеріальним утриманням дитини не займається, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, тим самим ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.

Посилаючись на наведені обставини, просила позов задовольнити, та з урахуванням уточнених позовних вимог, збільшити розмір аліментів та щомісячно стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання доньки у розмірі 1 500 грн та позбавити ОСОБА_5 батьківських прав відносно його малолітньої доньки ОСОБА_6

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено. Попереджено ОСОБА_5 про необхідність змінити своє ставлення до виховання доньки ОСОБА_6

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що незважаючи на те, що відповідач не в повній мірі займається вихованням дитини, доказів, достатніх для обґрунтування висновку про його ухилення від виховання дитини, позивачем не надано. Відсутні підстави для встановлення тієї обставини, що ОСОБА_5 свідомо та умисно нехтує своїми батьківськими обов'язками, що не може свідчити про необхідність застосування до нього такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав. Оскільки на утриманні відповідача знаходиться також дитина від іншого шлюбу, збільшення розміру аліментів до 1 500 грн складатиме більше 50 % заробітку відповідача та обмежить право іншої дитини на майнове утримання.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року, ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Рішення судів в частині відмови у задоволенні позовних вимог про збільшення розміру аліментів заявником не оскаржується у касаційному порядку, а тому не є предметом перегляду Верховним Судом та на предмет законності та обґрунтованості не переглядається.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення ухвалені із невірним застосуванням норм матеріального права, суди дійшли помилкового висновку щодо відмови у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої дочки. Відповідач, обмежуючись лише сплатою аліментів, ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не цікавиться дочкою, не приймає участі у її вихованні. Заявник вважає, що наявні усі підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_6

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направили.

Касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 як на підставу позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав, посилалась на ухилення останнім від виконання своїх обов'язків по вихованню малолітньої дитини ОСОБА_6

Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно виходив з того, що для застосування такої підстави для позбавлення батьківських прав як ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, яка передбачена пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, необхідним є встановлення винної поведінки матері (батька), свідомого нехтування нею (ним) своїми обов'язками. Водночас, існування вказаних обставин позивачем належними та допустимими доказами не доведено.

Судами попередніх інстанцій враховано положення статті 9 Конвенції про права дитини, статті 164 СК України, та, виходячи із того, що позивач не надала належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню малолітньої дитини, а позбавлення його батьківських прав є крайнім заходом впливу на відповідача, до якого раніше не застосовувалось попередження про необхідність змінити ставлення до виховання доньки, дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог у вказаній частині та відсутність підстав для їх задоволення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав щодо ОСОБА_6 залишити без змін.