306/1978/16-ц Про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю - 16.01.2019 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області, у складі судді Жиганської Н. М., від 17 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області, у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Кожух О. А., Джуга С. Д., від 07 червня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до Дусинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, щопочинаючи з 22 березня 2006 року вона зареєстрована та проживає у АДРЕСА_1. Оскільки вона продовжує проживати у зазначеній квартирі протягом тривалого часу, посилаючись на положення статті 344 ЦК України, просила суд визнати за нею право власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено правових підстав, визначених статею 344 ЦК України, для задоволення її позовних вимог шляхом визнання за нею права власності на спірне майно за набувальною давністю.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 07 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, а рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 березня 2017 рокузалишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що майно, яке є предметом спору, належить на праві власності Дусинській сільській раді Свалявського району Закарпатської області, а позивач проживала у спірній квартирі та користувалася нею зі згоди та з дозволу власника, а тому таке володіння майном не може вважатися безтитульним, що унеможливлює задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю.

У червні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій вона просить скасувати рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22 червня 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 344 ЦК України. Між позивачем та відповідачем не укладалися договори найму чи оренди, що свідчить про відсутність договірних правовідносин між сторонами спору з приводу користування спірним приміщенням. У матеріалах справи відсутні докази того, що спірне приміщення є службовим, і що воно було надано чоловіку позивача у користування рішенням Дусинської сільської ради. Також позивач посилається на те, що не може бути перешкодою для набуття права власності за набувальною давністю обізнаність фактичного володільця щодо наявності зареєстрованого права власності іншої особи на нерухоме майно.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі.

01 вересня 2017 року Дусинською сільською радою Свалявського району Закарпатської області до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ направлено заперечення на касаційну скаргу, які мотивовано тим, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті рішень судів попередніх інстанцій, судами правильно застосовано норми матеріального права. Предметом спору є частина приміщення діючої амбулаторії загальної практики та сімейної медицини, яка забезпечує медичне обслуговування територіальної громади, що свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК України (1618-15) ), що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_4 є АДРЕСА_1, починаючи з 22 березня 2006 року (а. с. 19-21).

Згідно копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 17 липня 2007 року об'єкт Дусинська амбулаторія загальної практики сімейної медицини (далі - АЗПСМ) за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві комунальної власності Дусинській сільській раді на підставі рішення виконавчого комітету Дусинської сільської ради № 24 від 16 квітня 2007 року (а. с. 60).

У травні 2012 року ОСОБА_5, покійний чоловік позивача, звертався до Дусинської сільської ради як головний лікар АЗПСМ с. ДусиноСвалявського району Закарпатської області з проханням надати дозвіл на приватизацію службової квартири за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 56), однак рішенням Дусинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 07 травня 2012 року за № 29 у задоволенні заявиОСОБА_5 відмовлено (а. с. 55).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

Аналізуючи поняття добросовісності володіння, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_4 не має підстав для набуття права власності на спірне нерухоме майно за давністю володіння, оскільки не могла не знати про те, що спірне нерухоме майно знаходиться у комунальній власності Дусинської сільської ради, а її покіному чоловікові було відмовлено у приватизації службової квартири у 2012 році.

Судами також встановлено та не заперечувалося позивачем, що ОСОБА_5 (покійний чоловік позивача) використовував спірне приміщення Дусинської АЗПСМ для проживання за рішенням Дусинської сільської ради як головний лікар Дусинської АЗПСМ, а позивач проживала разом з ним як член його сім'ї.

Таким чином, позивач не є добросовісним набувачем, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції, оскільки спірна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві комунальної власності Дусинській сільській раді на підставі свідоцтва про право власності, виданого у відповідності до рішення виконавчого комітету Дусинської сільської ради № 24 від 16 квітня 2007 року.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. Судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 212 ЦПК України, у редакції чинній на момент розгляду справи).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 07 червня 2017 року залишити без змін.

Судді	Є. В. Синельников
	О. В. Білоконь
	С. Ф. Хопта