463/4728/15-ц Про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення - 16.01.2019 Прийняття

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, малолітньої ОСОБА_5, ОСОБА_6, Личаківського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі - Личаківський РВ ГУ ДМС України у Львівській області), треті особи: відділ у справах дітей Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Біляк О. Я., про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення.

Позов мотивовано тим, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30 вересня 2013 року, яке видано на підставі акта державного виконавця про реалізацію арештованого майна, вона є власником трикімнатної квартири АДРЕСА_1. Вказувала, що придбала вказану квартиру для власного проживання, однак в ній зареєстровані та проживають відповідачі - попередні власники, які відмовляються у добровільному порядку виселитись з неї, чим їй створені перешкоди в користуванні власністю.

Посилаючись на викладені обставини, просила визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщення, а саме: квартирою АДРЕСА_1; виселити відповідачів із вказаного приміщення та зобов'язати Личаківський РВ ГУ ДМС України у Львівській області зняти їх з реєстраційного обліку у цій квартирі.

У травні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1, Личаківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (далі - Личаківський ВДВС Львівського МУЮ), третя особа - відділ у справах дітей Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання недійсним прилюдних торгів, протоколу проведення прилюдних торгів, акта державного виконавця про реалізацію арештованого майна та визнання недійсним свідоцтва про право власності.

Позов мотивовано тим, що 09 вересня 2013 року Личаківським ВДВС Львівського МУЮ через приватне підприємство "Спеціалізоване підприємство "Юстиція" (далі - ПП "СП "Юстиція") була реалізована квартира АДРЕСА_1, яка належала їй на праві приватної власності, для погашення кредитної заборгованості перед публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України"). Переможцем торгів стала відповідач ОСОБА_1 Станом на час проведення прилюдних торгів у квартирі була зареєстрована малолітня ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, однак всупереч вимогам закону державний виконавець, передаючи квартиру на реалізацію, не отримав попереднього дозволу органу опіки та піклування на вчинення правочину відносно майна, право користування яким мала неповнолітня дитина. Вказувала, що прилюдні торги проведенні всупереч інтересам малолітньої дитини, крім того, звіт про оцінку майна на момент проведення прилюдних торгів втратив свою чинність.

Посилаючись на викладені обставини, з урахуванням уточнень, просила визнати недійсними прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), а саме: трикімнатної квартири АДРЕСА_1, проведені 09 вересня 2013 року Львівською філією ПП "СП "Юстиція"; визнати недійсним протокол проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) Львівської філії ПП "СП "Юстиція" № 03./030/13/і-1 від 09 вересня 2013 року; визнати недійсним акт державного виконавця про реалізацію арештованого майна від 18 вересня 2013 року, складений старшим державним виконавцем Личаківського ВДВС Львівського МУЮ Паламар Я. В.; визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане 30 вересня 2013 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Біляк О.Я. на ім'я ОСОБА_1; скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 6363313 від 30 вересня 2013 року.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 26 травня 2014 року позовні заяви об'єднано в одне провадження.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 26 січня 2016 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково, визнано недійсними прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, проведені 09 вересня 2013 року Львівською філією ПП "СП "Юстиція", визнано недійсним протокол проведення прилюдних торгів Львівської філії ПП "СП "Юстиція" № 03/030/13/і-1 від 09 вересня 2013 року. В задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено.Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що проведення прилюдних торгів за звітом, який втратив чинність, є підставою недійсності прилюдних торгів та протоколу їх проведення. Проведення прилюдних торгів за спливом чотирьох місяців з моменту закінчення дії звіту, а також проведення уцінки за таким звітом призвело до порушення прав та законних інтересів ОСОБА_2 на визначення справедливої стартової ціни нерухомого майна. ОСОБА_2 не несе безпосереднього обов'язку із забезпечення малолітньої ОСОБА_5, яка є її онукою, житлом, оскільки примусове відчуження цієї квартири і не отримання у зв'язку з цим попередньої згоди органу опіки та піклування не може вважатись абсолютним порушенням прав та законних інтересів дитини і, відповідно, не є підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. Також, не є підставою для визнання недійсними прилюдних торгів у зв'язку з допуском до них лише одного учасника, оскільки реалізація іпотечного майна була проведена згідно вимог Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) . Часткове задоволення зустрічного позову виключає можливість задоволення первісного позову ОСОБА_1 Після скасування договору купівлі-продажу, укладеного на прилюдних торгах, будь-які цивільно-правові вимоги сторони цього договору, окрім реституційної, припиняють своє існування.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 13 лютого 2017 року рішення Личаківського районного суду м. Львова від 26 січня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення. Первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та виселено їх із вказаної квартири. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. ОСОБА_2, уклавши іпотечний договір та взявши на себе пов'язані із цим ризики, не подавала заперечень щодо результатів оцінки переданого в іпотеку майна, не надала доказів щодо необґрунтованості стартової ціни реалізованої квартири, або про те, що вартість майна, яке підлягало реалізації на прилюдних електронних торгах, визначена неправильно, чи змінилася на час проведення торгів. Майно було реалізованена підставі звіту про оцінку майна, за ціною, яка перевищує розмір заборгованості за виконавчим документом, а залишок коштів від реалізації арештованого майна повернуто відповідачу. Таким чином, ОСОБА_2 не довела наявність порушення власних прав і законних інтересів за результатами прилюдних торгів, які просила визнати недійсними. Також, не надано доказів порушень відділу ДВС Личаківського РУЮ під час проведення виконавчих дій, які б вплинули на результат проведених прилюдних електронних торгів, та призвели до порушення прав або інтересів стягувача і боржника. Враховуючи те, що внаслідок реалізації предмета іпотеки припинилось право власності відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 на спірну квартиру, а відповідно і її право користування цією квартирою, то право користування втратили також і члени сім'ї колишнього власника. Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про те, що дозвіл органу опіки і піклування на примусову реалізацію предмета іпотеки у зв'язку із тим, що в квартирі зареєстрована неповнолітня ОСОБА_5, не є обов'язковим. У квартирі як член сім'ї власника зареєстрований лише батько ОСОБА_5 - ОСОБА_3, тому обов'язок щодо забезпечення неповнолітньої житлом покладається на її батьків. Крім того, ОСОБА_5 була зареєстрована у квартирі після укладення іпотечного договору без згоди та повідомлення ПАТ "Державний ощадний банк України".

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, задовольнити позовні вимоги зустрічного позову у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що прилюдні торги із реалізації квартири, яка належить ОСОБА_2 на праві власності, були проведені із порушенням закону. Апеляційний суд невірно виходив із того, що заявником не оскаржувався звіт про оцінку майна, оскільки на момент його складання у жовтні 2012 року вартість нерухомого майна відповідала дійсності, проте на момент проведення прилюдних торгів звіт про оцінку майна втратив чинність. Повторно оцінка нерухомого майна не проводилась. На момент проведення реалізації нерухомого майна у вересні 2013 року права ОСОБА_2 були порушені, оскільки за рік реальна вартість спірної квартири зросла та не відповідала вартості, вказаній у звіті. Також, прилюдні торги не відбулися, оскільки при їх проведенні був лише один покупець. Поза увагою апеляційного суду залишилися вимоги статті 109 ЖК Української РСР, згідно з якими громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, яке повинно бути зазначено у рішенні суду. Судом не було вирішено питання про надання постійного жилого приміщення відповідачам за первісним позовом, враховуючи, що спірна квартира, яка була предметом договору іпотеки, придбана не за рахунок отриманого кредиту. Крім того, спірна квартира не могла бути передана на реалізацію, оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчого напису нотаріуса або договору про задоволення вимог іпотекодержателя немає. Також суди дійшли помилкового висновку про виселення неповнолітньої ОСОБА_5, оскільки для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право користування на яке мають діти, необхідний попередній дозвіл органу опіки та піклування.

У запереченні на касаційну скаргу ПАТ "Державний ощадний банк України" зазначило про те, що касаційна скарга ОСОБА_2 є безпідставною та необґрунтованою. Апеляційний суд при вирішенні спору дійшов обґрунтованого висновку про те, що втрата чинності висновку про вартість майна на момент проведення торгів не є безумовною підставою для визнання торгів недійсними, оскільки ОСОБА_2 не довела порушення її прав та законних інтересів. Прилюдні торги є спеціальною процедурою продажу майна, за результатами якої власником майна стає покупець, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну, а початкова ціна аукціону ніяким чином не може бути граничною ціною продажу майна, а є лише її стартовою вартістю.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року вказану справу призначено до судового розгляду.

13 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суди установили, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2011 року, що набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_9 та ОСОБА_2 (відповідач та позивач за зустрічним позовом) солідарно на користь ПАТ "Ощадбанк" 274 710 грн 99 коп. заборгованості за кредитним договором № 3067 від 12 березня 2009 року.

На виконання вказаного рішення суду 09 вересня 2013 року Львівською філією ПП "Спеціалізоване підприємство "Юстиція" проведено прилюдні торги з реалізації квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_2

Відповідно до протоколу № 03/030/13/і-1 від 09 вересня 2013 року переможцем прилюдних торгів визнано ОСОБА_1

За частиною першою статті 58 Закону України "Про виконавче провадження" (тут і далі у редакції, чинній станом на 09 вересня 2013 року) визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки нерухомого майна державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (2658-14) .

Відповідно до частини п'ятої статті 58 вказаного Закону звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно.

Прилюдні торги повинні бути проведені в двомісячний строк від дня одержання спеціалізованою організацією заявки державного виконавця на їх проведення (пункт 3.3 Тимчасового положенняпро порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (z0745-99) , у редакції, чинній станом на 09 вересня 2013 року).

Частиною п'ятою статті 62 Закону України "Про виконавче провадження", пунктом 7.1 Тимчасового положенняпро порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, передбачено підстави й порядок призначення повторних прилюдних торгів, а також порядок уцінки нереалізованого майна. Так, у разі відсутності покупців або наявності тільки одного покупця та з інших, визначених Тимчасовим положенням, причин прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися. У такому разі призначаються повторні прилюдні торги, на яких стартова ціна лота може бути зменшена, але не більше ніж на 30 відсотків. Уцінка майна проводиться державним виконавцем у десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, після чого реалізація майна за вказаною ціною повинна бути проведена впродовж місяця з дня проведення уцінки.

За правилами проведення прилюдних торгів, передбачених Тимчасовим положенням, спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається початкова вартість майна, що виставляється на торги за експертною оцінкою та інші відомості. Визначення стартової ціни лота здійснюється на підставі початкової вартості майна за результатами проведеної оцінки майна незалежним суб'єктом оціночної діяльності.

Тобто, на момент проведення прилюдних торгів, у тому числі повторних торгів, для визначення вартості об'єкта оцінки звіт про оцінку майна повинен бути дійсним.

Проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням встановлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме: частини п'ятої статті 58 Закону України "Про виконавче провадження", пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення.

Разом з тим, частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Отже, проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який втратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Зазначена правова позиція викладена у постанові № 6-1981цс16 від 12 жовтня 2016 року.

Згідно висновку про вартість квартири АДРЕСА_1 від 01 листопада 2012 року станом на дату його складання вартість квартири становила 427 200 грн. Згідно акта державного виконавця про уцінку арештованого майна перші прилюдні торги, призначені на 22 лютого 2013 року, не відбулися у зв'язку з відсутністю зареєстрованих покупців, внаслідок чого вартість квартири уцінена на 25 % та майно передано на реалізацію за ціною 320 400 грн, за якою і була придбана 09вересня 2013 року ОСОБА_1

Доказів збільшення ринкової вартості спірної квартири в період із 01 травня 2013 року (сплив шестимісячного строку чинності звіту) по 09 вересня 2013 року (дата проведення оспорюваних торгів) ОСОБА_2 не надала, тому з урахуванням встановлених обставин колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про те, що зустрічний позивачне довела порушення своїх прав та інтересів реалізацією квартири за звітом про оцінку майна, який втратив чинність.

Необґрунтованими є також доводи касаційної скарги щодо недійсності прилюдних торгів з підстав їх проведення за участю одного учасника та без рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4.2. Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна лот виставляється на торги за наявності не менше двох покупців.

Разом з тим, відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 41 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , з дотриманням вимог цього Закону.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов'язки суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. Закон України "Про виконавче провадження" (1404-19) визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Главою 4 Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Положеннями статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження".

Таким чином, норми Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) допускають звернення стягнення на предмет іпотеки без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з боржника на користь іпотекодержателя.

Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на об'єкти нерухомості.

Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Оскільки статтею 575 ЦК України іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, норми Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов'язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України "Про іпотеку" (898-15) .

У такому випадку до правовідносин підлягають застосуванню норми статті 45 Закону України "Про іпотеку", за якою прилюдні торги можна провести за наявності одного учасника, придбавши майно за його початковою ціною.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-1680цс16 від 28 вересня 2016 року.

Наявність у боржника іншого майна крім іпотечного у справі не встановлено, не вказує про таке майно й заявник у касаційній скарзі, а тому прилюдні торги прилюдні торги з реалізації квартири АДРЕСА_1 за участю одного учасника в межах процедури стягнення коштів з боржника на користь іпотекодержателя проведено у відповідності з вимогами статті 45 Закону України "Про іпотеку", а тому результати цих торгів не можуть бути визнані недійсними.

Не можуть бути підставою недійсності результатів прилюдних торгів з реалізації квартири АДРЕСА_1 посилання заявника на відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування на вчинення державним виконавцем правочину відносно майна, право користування яким мала неповнолітня дитина.

Суди установили, що неповнолітня ОСОБА_5 є онукою колишньої власниці квартири ОСОБА_2

Норми статті 177 СК України, статті 16 Закону України "Про охорону дитинства" та статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" передбачають необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, що спрямовано на захист майнових прав дітей. Підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом його батьків є не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору, а порушення в результаті його укладення майнових прав дитини.

Відповідно до частини першої статті 176 СК України батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.

Таким чином, обов'язок щодо забезпечення неповнолітньої ОСОБА_5 житлом покладається на її батьків, а не на бабу ОСОБА_2 Крім того, неповнолітня ОСОБА_5 зареєстрована в квартирі 16 листопаді 2012 року, тобто після укладення іпотечного договору.

З урахуванням викладеного, зустрічний позов є безпідставним, а рішення апеляційного суду в частині вирішення зустрічного позову - законним та обґрунтованим, а тому залишається без змін в цій частині за статтею 410 ЦПК України.

Разом з тим, не можна погодитися із вирішенням апеляційним судом первісного позову про виселення.

Квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 11 жовтня 1997 року, тобто придбана не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цієї квартири.

ОСОБА_1 придбала спірну квартиру у порядку звернення стягнення банком на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

При цьому правовий статус квартири як предмета іпотеки не змінився, а тому для вирішення спору про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 підлягають застосуванню положення статті 40 Закону України "Про іпотеку" та норми статей 109 ЖК України.

За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК України після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

' 'p' Конституцією України (254к/96-ВР) передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

' 'p' Законом України від 22 вересня 2011року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" (3795-17) внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов'язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов'язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Апеляційний суд задовольнив вимогу про виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення без урахування положень статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК України.

Враховуючи те, що в частині вирішення первісного позову наведені норми матеріального права не застосував й суд першої інстанції, судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову за статтею 412 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 26 січня 2016 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 13 лютого 2017 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Личаківського районного відділу головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про зняття з реєстрації та виселення скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Личаківського районного відділу головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про зняття з реєстрації та виселення відмовити.

В частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Личаківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про визнання недійсним прилюдних торгів, протоколу проведення прилюдних торгів, акта державного виконавця про реалізацію арештованого майна та визнання недійсним свідоцтва про право власності рішення апеляційного суду Львівської області від 13 лютого 2017 року залишити без змін.

Головуючий	В. С. Висоцька
Судді:	А. О. Лесько
	С. Ю. Мартєв
	В. М. Сімоненко
	С. П. Штелик