554/11911/15-ц Про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі - 20.12.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 березня 2017 року у складі судді Кулешової Л. В. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 12 червня 2017 року у складі суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом, в якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

На обґрунтування позовних вимог банк посилався на те, що 18 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк") та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № 1601/0808/71-154, згідно з яким банк надав відповідачу кредитні кошти у сумі 60000 доларів США на строк з 18 серпня 2008 року до 18 серпня 2033 року зі сплатою 11,9% річних. На виконання грошових зобов'язань за цим кредитним договором з ОСОБА_4 того ж дня був укладений іпотечний договір, за яким в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 55,4 м-2. 25 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), яке є правонаступником ВАТ "Сведбанк", та ПАТ "Дельта Банк" був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ "Сведбанк" передав ПАТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, а останній набув права вимоги, у тому числі за вказаними договорами кредиту та іпотеки. На думку позивача він має право в рахунок виконання основного зобов'язання звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття (передачі) предмета іпотеки у власність згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 10 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 12 червня 2017 року, в задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності є позасудовим способом задоволення вимог кредитора, а отже право власності на предмет іпотеки не може бути визнано за іпотекодержателем на підставі рішення суду.

У касаційній скарзі представник банку просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 12 червня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в цій цивільній справі.

18 травня 2018 року справу разом з матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду та призначено суддею - доповідачем Пророка В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 6 грудня 2018 року заяву судді Пророка В. В. про самовідвід задоволено. Справу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.

Повторним автоматизованим розподілом призначено в цій справі суддею - доповідачем Сімоненко В. М.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм Закону України "Про іпотеку" (898-15) та Цивільного кодексу України (435-15) , оскільки, на думку заявника, в разі встановлення в договорі такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки як визнання права власності на цей предмет, іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалені відповідно до норм матеріального права та з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Під час розгляду справи суди установили, що 18 серпня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 1601/0808/71-154, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 60 000 доларів США на строк до 18 серпня 2033 року зі сплатою 11,9% річних за користування кредитом.

Того ж дня між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_4 з метою забезпечення належного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, було укладено іпотечний договір, згідно з яким остання передала в іпотеку банку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

Пунктом 12 іпотечного договору сторони визначили порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки. Зокрема, встановили, що за вибором іпотекодержателя звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено одним із наведених способів: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку".

У підпункті 12.3.1 пункту 12.3. іпотечного договору сторони засвідчили, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень статті 37 Закону України "Про іпотеку" є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов'язання.

25 травня 2012 року між ВАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до умов якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором ВАТ "Сведбанк" передало (відступило) ПАТ "Дельта Банк" права вимоги, у тому числі й за кредитним та забезпечувальним договором, укладеними між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, внаслідок чого у зобов'язаннях змінився первісний кредитор і до ПAT "Дельта Банк" перейшло право вимоги до боржників щодо повного, належного та реального виконання обов'язків за цими договорами.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_5 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, станом на 3 серпня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 1258537 грн 51 коп., з яких 999290 грн 25 коп. - заборгованість за кредитом; 178676 грн 45 коп. - заборгованість за відсотками, 75856 грн 48 коп. - пеня, 1607 грн 79 коп. - 3% річних від простроченої заборгованості за кредитом, 3106 грн 54 коп. - 3% річних від простроченої заборгованості за відсотками.

18 серпня 2015 року ПАТ "Дельта Банк" направило відповідачам вимогу про сплату простроченої заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання порушеного зобов'язання у тридцятиденний строк, яка відповідачами виконана не була.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 цього Закону зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачається лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз статей 36, 37, 38, 39 Закону України "Про іпотеку" та статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку").

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року а справі № 6-1219цс16, від 30 березня 2016 року в справі №6-1851цс15, а також у постановах Великої Плати Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі №760/14438/15-ц та від 23 травня 2018 року в справі №916/5073/15.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права не знайшли свого підтвердження, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені відповідно до норм матеріального та з дотриманням норм процесуального права, і відповідають висновкам Верховного Суду щодо правильності застосування статей 36, 37, 38, 39 Закону України "Про іпотеку" та статей 328, 335, 376, 392 ЦК України.