317/3199/16-ц Про відшкодування моральної шкоди - 19.12.2018 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 21 грудня 2016 року у складі судді Громової І. Б. та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 09 березня 2017 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Подліянової Г. С.,

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2009 року № 656 його звільнено з військової служби у запас за станом здоров'я відповідно до пункту "б" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Згідно з висновком МСЕК від 05 червня 2009 року йому була встановлена ІІI група інвалідності, яка пов'язана з виконанням ним обов'язків військової служби.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь на відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 21 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь держави судовий збір у розмірі 1 378 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на підставі статті 1173 ЦК України наявні обставини для відшкодування позивачу завданої моральної шкоди, оскільки факт захворювання, одержаного внаслідок проходження військової служби, та його наслідки, зокрема інвалідність, завдали позивачу втрат немайнового характеру у вигляді психологічного дискомфорту та страждань. Суд дійшов висновку, що обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як уповноважений державний орган.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 09 березня 2017 року апеляційна скарга Міністерства оборони України залишена без задоволення, рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 21 грудня 2016 року змінено в частині стягнення судового збору. Постановлено стягнути з Міністерства оборони України на користь держави судовий збір у розмірі 551 грн 20 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди. Врахувавши тяжкість вимушених змін у житті позивача, суд правильно визначив розмір моральної шкоди і стягнув її з Міністерства оборони України. Обов'язок держави відшкодувати завдану позивачу моральну шкоду покладається саме на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління. Разом з тим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що суд першої інстанції помилково стягнув з Міністерства оборони України на користь держави судовий збір у розмірі 1 378 грн та змінив рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору.

У касаційній скарзі, яка надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 12 квітня 2017 року, Міністерство оборони України просило скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача, а також наявності причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та завданою шкодою. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та не врахували, що військова служба пов'язана із захистом Вітчизни, а тому військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та грошові компенсації.

У липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу від ОСОБА_1, у яких він просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, як такі, що прийняті при всебічному та повному з'ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

30 травня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

08 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду від 21 листопада 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2009 року № 656 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за станом здоров'я відповідно до пункту "б" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

За висновком МСЕК від 05 червня 2009 року йому була встановлена ІІI група інвалідності, яка пов'язана з виконанням ним обов'язків військової служби (а. с. 5).

Для військовослужбовців (за наявності підстав) передбачено відшкодування моральної шкоди відповідно до положень статті 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до статті 9 "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу.

Згідно із статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Суди попередніх інстанцій у порушення вимог статей 212- 214, 303, 315 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) не взяли до уваги, що позивачем не доведено факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями заподіювача шкоди.

Встановивши, що ОСОБА_1 набув захворювання, які стали підставою для встановлення йому третьої групи інвалідності, під час виконання ним обов'язків військової служби, суди не врахували, що підстави для покладення обов'язку з відшкодування моральної шкоди саме на Міністерство оборони України, відсутні.

Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося також те, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія Законів України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) , користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, передбаченими цими законами, в тому числі тими, право на які виникає у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

Порядок забезпечення військовослужбовців путівками для санаторно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці, звільнені з військової служби унаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я в порядку, встановленому Міністерством оборони України.

У результаті розгляду справи судами не встановлено протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинного зв'язку між захворюваннями позивача, які настали внаслідок проходження військової служби, та будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства оборони України. За таких обставин, з урахуванням вимог статей 1167, 1174, 1175 ЦК України, підстави для покладення на Міністерство оборони України відповідальності за завдану позивачу шкоду відсутні.

Посилання судів попередніх інстанцій на постанову Верховного Суду України від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14 на підтвердження правильності позиції у цій справі є безпідставним, оскільки Верховний Суд України у постанові вказав про наявність підстав для покладення на Міністерство оборони України обов'язку відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час (як джерела підвищеної небезпеки, яке перебуває у віданні міністерства), та шкоду, яку було заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень. Тобто, судами у справі № 3-86гс14 було встановлено протиправність дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень, чого при розгляді справи, рішення в якій оскаржуються, встановлено не було.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.