202/506/13-ц Про звернення стягнення на предмет застави та стягнення суми кредитної заборгованості - 19.12.2018 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Мороза В. П. від 12 грудня 2013 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Макарова М. О., від 06 червня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк") про звернення стягнення на предмет застави та стягнення суми кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 12 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав грошові кошти у розмірі 24 тис. доларів США зі сплатою 12 % річних та кінцевим терміном повернення до 12 грудня 2011 року. Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами було укладено договір застави, за умовами якого ОСОБА_4 передав банку в заставу належний йому на праві власності автомобіль "Volkswagen", номерний знак НОМЕР_1.

Крім того, 20 жовтня 2010 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Акцент-Банк" було укладено договір поруки, за умовами якого останнє поручилося відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_4 перед АТ КБ "ПриватБанк" у розмірі 10 тис. грн.

Оскільки ОСОБА_4взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги банку як він, так і поручитель не реагували, унаслідок чого станом на 06 січня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 33 062 доларів 06 центів США, що у гривневому еквіваленті складає 264 165 грн 86 коп.

Посилаючись на викладене, АТ КБ "ПриватБанк" просило суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 12 грудня 2006 року у розмірі 264 165 грн 86 коп. звернути стягнення на предмет застави, а саме автомобіль "Volkswagen", номерний знак НОМЕР_1, шляхом продажу вказаного автомобіля банком з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з реєстраційного обліку, а також надання банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Крім того, АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_4 та ПАТ "Акцент-Банк" у солідарному порядку 10 тис. грн за договором поруки.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2013 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що ОСОБА_4 всі зобов'язання перед банком виконано, будь-якої заборгованості він немає, тоді як банком не надано доказів видачі кредиту, деталізації розрахунку заборгованості, кредитної справи та доказів належного повідомлення боржника про стягнення боргу у примусовому порядку. Що стосується вимог позивача до ПАТ "Акцент-Банк", то суд зазначив, що вони задоволенню не підлягають, оскільки регулюються іншими нормами права та не можуть розглядатися із цим предметом позову.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2013 року - без змін.

Погоджуючись із висновком районного суду, апеляційний суд також зазначив, що банк не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження або спростування факту часткового виконання зобов'язань відповідачем за кредитним договором, у зв'язку із чим неможливо встановити дійсний розмір заборгованості відповідача, з урахуванням того, що застава на спірний транспортний засіб свою дію припинила. Отже, на нього не може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 25, 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".Таким чином, банком не доведено заявлений розмір кредитної заборгованості, що є наслідком відмови у позові про звернення стягнення на предмет застави.

У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки не врахували, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2013 року, що набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до банку про визнання кредитного договору та договору застави рухомого майна недійсними. У вказаному судовому рішенні ОСОБА_4 не заперечував отримання кредитних коштів за кредитним договором від 12 грудня 2006 року у доларах США та у розмірі, визначеному цим договором. Заборгованість позичальника підтверджується розрахунком заборгованості, який міститься у матеріалах справи, якому суди належної оцінки не надали. На підтвердження часткового погашення боргу позичальник надав квитанції про сплату, проте доказів повного, належного виконання зобов'язань за кредитним договором та повного погашення боргу він не надав, власного розрахунку не навів, клопотання про призначення судово-економічної експертизи не заявляв. Отже, ОСОБА_4 не спростовано заборгованості по кредиту, чи її розміру.

У жовтні 2018 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначав, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження розміру кредитної заборгованості, яку банк просить стягнути з відповідача. Безпідставність позовних вимог банку спростовуються рішенням Новомосковського міськрайоного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2014 року, що набрало законної сили, яким відмовлено у задоволенні позову банку про звернення стягнення на предмет застави у зв'язку із виконанням зобов'язань перед банком. Крім того, заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2015 року, що набрало законної сили, було задоволено його позов до банку про припинення договору застави та обтяження. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У листопаді 2018 року ПАТ "Акцент-Банк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначало, що ПАТ "Акцент-Банк" не укладало з АТ КБ "ПриватБанк" договору поруки за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_4

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що12 грудня 2006 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав грошові кошти у розмірі 24 тис. доларів США зі сплатою 12 % річних та кінцевим терміном повернення до 12 грудня 2011 року.

Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами було укладено договір застави, за умовами якого ОСОБА_4 передав банку в заставу належний йому на праві власності автомобіль "Volkswagen", номерний знак НОМЕР_1.

Оскільки ОСОБА_4взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого, за розрахунком банку, станом на 06 січня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 33 062 доларів 06 центів США, що у гривневому еквіваленті складає 264 165 грн 86 коп.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із положеннями статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до частини першої та другої статті 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно із частиною першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилався на те, що банком не доведено розмір кредитної заборгованості, у рахунок погашення якої він просив звернути стягнення на предмет застави та стягнути суму солідарно з поручителя.

Відповідно до частини першої статті 10, частини першої статті 11, частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України 2004 року.

Згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України 2004 року суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами статей 10, 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пред'являючи позов, АТ КБ "ПриватБанк" надав суду свої розрахунки кредитної заборгованості відповідача, підтверджуючи письмовими доказами, а тому саме відповідач згідно вимог процесуального законодавства України, якщо він заперечує проти поданих доказів, відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року має спростувати її розмір (а. с. 4-5).

У зв'язку з наведеним апеляційний суд у порушення вимог статей 10, 57, 60, 212- 214, 303, 316 ЦПК України 2004 року належним чином не перевірив доводів та заперечень сторін, не дав правової оцінки наданих банком доказів, не оцінив належність, допустимість, достовірність кожного із них, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Посилання апеляційного суду на те, що неможливо встановити дійсний розмір кредитної заборгованості через неподання банком деталізації кредитної заборгованості є припущенням, а згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, оскільки на а. с. 4-5 є детальний розрахунок кредитної заборгованості, а на а. с. 124-132 - розгорнутий розрахунок кредитної заборгованості після подання ОСОБА_4 квитанції про погашення кредиту, який суд міг оцінити, у тому числі з урахуванням сплачених ОСОБА_4 сум. При цьому сам же суд зазначає, що ОСОБА_4 подав квитанції про часткове погашення заборгованості.

Посилання апеляційного суду на те, що на виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пронін проти України" від 18 липня 2006 року, районний суд належним чином обґрунтував своє судове рішення, не відповідає самому змісту рішення районного суду, в якому відсутні як посилання на подані ОСОБА_4 копії квитанцій, так і посилання на детальний (розгорнутий) розрахунок з доданими документами, подані банком; відсутні їх оцінка, відсутні будь-які висновки щодо обґрунтованості позову та належність й допустимість доказів.

Доводи відзиву на касаційну скаргу з посиланням на судові рішення, а саме рішенням Новомосковського міськрайоного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2014 року, заочне рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2015 року, що набрали законної сили (а. с. 215-224), про те, що ОСОБА_4 немає кредитної заборгованості не може свідчити про законність судових рішень, оскільки всі наведені ним судові рішення основані на преюдиційності рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2013 року, яке оскаржується у цій справі

Таким чином апеляційний суд не сприяв всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустив неповноту у з'ясуванні таких обставин, не встановив дійсний розмір кредитної заборгованості, якщо дійшов висновку про укладеність кредитного договору та договору застави.

Отже, апеляційний суд, безспірно вказуючи, що відповідач порушив умови кредитного договору, відмовив у позові, тим самим спір по суті не вирішив, самоусунувся від ухвалення власного рішення по суті спору з використанням процесуальних прав апеляційного суду при апеляційному перегляді справи (стаття 303 ЦПК України). При цьому не позбавлений був можливості стягнути доведений розмір кредитної заборгованості.

У зв'язку з наведеним оскаржуване судове рішення апеляційного суду не можна вважати законним й обґрунтованим.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.