Постанова
Іменем України
19 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 206/7190/14-ц
провадження № 61-5214св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2016 року у складі суддів: Куценко Т. Р., Волошина М. П., Городничої В. С.,
В С Т А Н О В И В :
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У листопаді 2014 року публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування вимог зазначено, що 15 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний кредит № 889/1 про надання грошових коштів в розмірів 91 841 долар США зі сплатою 14 % річних на строк до 14 серпня 2028 року. Виконання зобов'язань за кредитним договором забезпечено порукою ОСОБА_2 Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2011 року з ОСОБА_1 на користь банку стягнуто заборгованість в сумі 829 583 грн 32 коп.
Разом з тим, внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 21 січня 2015 року утворилася заборгованість, яка складається з: боргу за тілом кредиту - 36 731 долар 49 центів США; проценти - 1 910 доларів 68 центів США; прострочені проценти - 50 307 доларів 19 центів США; пеня за порушення строків платежу за тілом кредиту за період з 08 жовтня 2010 року по 21 січня 2015 року - 2 010 доларів 63 центи США; пеня за порушення строків платежу за процентамиза період з 08 жовтня 2010 року по 21 січня 2015 року - 19 425 доларів 03 центи США; 3% річних за несвоєчасну сплату основного боргу за період з 08жовтня 2010 рокупо 21 січня 2015 року - 6 517 грн 77 коп.; 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів за період з 08жовтня 2010 року по 21 січня 2015 року - 62 963 грн 81 коп.; штраф 10 % від вартості невиконання зобов'язання пункту7.2 іпотечного договору № 889/1 - 89 701 грн 61 коп. В гривневому еквіваленті сума боргу становить 1 901 704 грн 75 коп. Стягнути з ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за договором про іпотечний кредит у розмірі45 154 доларів 78 центів США, що в гривневому еквіваленті становить 712 757 грн 21 коп.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2015 року (у складі судді Сухорукова А. О.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ"Ощадбанк" заборгованість за кредитним договором за період з 08 жовтня 2010 року по 21 січня 2015 року в сумі 73 653долари 53 центи США, що еквівалентно 1 727 175 грн 28 коп., із яких: прострочені проценти - 50 307 доларів 19 центів США; поточна заборгованість за процентами - 1 910 доларів 68 центів США; пеня за порушення строків платежів за тілом кредиту - 2 010 доларів 63 центи США. Вирішено питання щодо судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суд ставиться критично до посилань представника відповідача щодо пропущення позивачем строку позовної давності. Позивач звертався до суду з позовом до відповідачів у листопаді 2010 року, за результатами розгляду якого ухвалено судове рішення про стягнення заборгованості з позичальника ОСОБА_1 по 07 жовтня 2010 року. Потім позивач звернувся до суду 01 жовтня 2014 року, але ухвалою судді від 21 жовтня 2014 року позов повернуто для подачі до належного суду. Крім того, договором про іпотечний кредит термін остаточного погашення 14 серпня 2028 року. При виконанні судового рішення грошові кошти у сумі 152 951 грн 42 коп. надійшли 06 лютого 2013 року на рахунок з обліку депозитних сум Ощадбанку при примусовому виконанні виконавчого документа № 2-496. Також пунктом 7.8. договору про іпотечний кредит та пунктом 5.4. договору поруки сторони домовились про збільшення строків позовної давності до 3 (трьох) років для всіх грошових зобов'язань поручителя (в тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені тощо), що передбачені умовами кредитного договору та цього договору. Таким чином, строк позовної давності для вимог про стягнення заборгованості з відповідачів позивачем не пропущено. З наведених підстав суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову про стягнення з відповідачів заборгованості за договором про іпотечний кредит, яка утворилася за період з 08 жовтня 2010 року по 21 січня 2015 року включно. Разом з тим, не підлягають стягненню 3 % річних, оскільки відповідно до статті 625 ЦК України, зазначений платіж може бути стягнутий за порушення грошового зобов'язання лише у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Договором встановлено 14 % річних за кредитом. Також задоволенню не підлягає сума боргу за тілом кредиту, оскільки ця сума вже була стягнута за рішенням суду з відповідача ОСОБА_1 Позивач також просить суд стягнути із відповідачів 10 % від вартості невиконання зобов'язання пункту 7.2 іпотечного договору № 889/1 у розмірі 89 822 грн 74 коп., проте предмет іпотеки за кредитним договором вже був реалізований і кошти від реалізації надійшли на рахунок позивача, тому виконувати обов'язок щодо страхування предмета іпотеки (пункт 7.2 іпотечного договору) у відповідача не було підстав.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що, ухвалюючи рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором в період з 08 жовтня 2010 року по 21 січня 2015 року, яка складається з заборгованості за процентами та пенею, суд першої інстанції не врахував, що в зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору змінився строк зобов'язання та банк мав право з 31 жовтня 2011 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду із позовом, однак позовну заяву подав лише у листопаді 2014 року з пропуском строку позовної давності.
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, АТ "Ощадбанк" просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач звертався до суду з позовом до відповідачів у листопаді 2010 року, за результатами розгляду якого ухвалено судове рішення про стягнення заборгованості з позичальника ОСОБА_1 по 07 жовтня 2010 року. Потім позивач звернувся до суду 01 жовтня 2014 року, але ухвалою судді від 21 жовтня 2014 року позов повернуто для подачі до належного суду. При виконанні судового рішення грошові кошти у сумі 152 951 грн 42 коп. надійшли на рахунок банку 06 лютого 2013 року. Тобто, датою останнього платежу необхідно вважати 06 лютого 2013 року, а тому у листопаді 2014 року банку звернувся до суду у межах строку позовної давності. Крім того, строк дії кредитного договору визначено до 14 серпня 2028 року, вказаний не був змінений, оскільки неналежне виконання умов кредитного договору не змінює строк зобов'язання.
01 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Суди установили, що 15 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний кредит № 889/1 про надання грошових коштів в розмірів 91 841 долар США зі сплатою 14 % річних на строк до 14 серпня 2028 року. Виконання зобов'язань за кредитним договором забезпечено порукою ОСОБА_2
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2011 року з ОСОБА_1 на користь банку стягнуто заборгованість станом на 07 жовтня 2010 року в сумі 829 583 грн 32 коп., із яких: прострочене тіло кредиту - 7 835 грн 86 коп.; прострочені проценти - 84 514 грн 59 коп.; пеня - 5 873грн 04 коп.; залишок кредиту - 704 921 грн 35 коп.; неустойка за порушення пункту 5.4 договору про іпотечний кредит - 290 грн 58 коп., неустойка за невиконання пункту 3.3.9 іпотечного договору - 26 147 грн 90 коп.
На підставі вказаного рішення суду видано виконавчий лист № 2-496, який був пред'явлений до виконання до Ленінського ВДВС ДМУЮ. Предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 - реалізовано з прилюдних торгів за 152 951 грн 42 коп., які перераховано позивачу 01 березня 2013 року.
07 листопада2014 року АТ "Ощадбанк" звернувся до суду з цим позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором за період з 08жовтня 2010 року по 21 січня 2015 року.
Відповідач просив застосувати до вимог банку позовну давність.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України у випадку обґрунтованості позовних вимог. Безпідставність позову є самостійною підставою відмови у позові.
Апеляційний суд застосував строк позовної давності до усіх заявлених позивачем вимог, із чим погодитися не можна.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що не підлягає задоволенню сума боргу за тілом кредиту, оскільки ця сума вже була стягнута за рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2011 року. Позивач також просить суд стягнути із відповідачів 10 % від вартості невиконання зобов'язання пункту 7.2 іпотечного договору № 889/1 у розмірі 89 822 грн 74 коп., проте предмет іпотеки за кредитним договором вже був реалізований і кошти від реалізації надійшли на рахунок позивача, тому виконувати обов'язок щодо страхування предмета іпотеки (пункт 7.2 іпотечного договору) у відповідача не було підстав.
Що стосується суми боргу, нарахованої після 07 жовтня 2010 року - дати кінцевого розрахунку за позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором (рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2011 року), необхідно зазначити таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Із рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2011 року вбачається, що кредитор реалізував право на дострокове повернення кредиту та платежів за ним.
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. У зв'язку з наведеним безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що строк кредитного договору визначений до 14 серпня 2028 року та не був змінений.
Отже, кредитор, звернувшись у 2010 році із позовом про дострокове повернення кредиту, на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки.
Рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить про закінчення строку дії кредитного договору.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, комісію, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) від 31 жовтня 2018 року).
З урахуванням викладеного, нарахування банком позичальнику процентів та пені після 10 жовтня 2010 року є необґрунтованим, а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає саме з цих підстав, а не за спливом строку позовної давності, заявленої стороною у справі.
З аналогічних підстав необґрунтованими є зазначені вимоги і в частині їх заявлення до поручителя.
Частиною другою статті 548 ЦК України встановлено, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Тобто, за виключенням гарантії (стаття 562 ЦК України), лише дійсні вимоги можуть бути забезпечені.
Частинами першою, другою статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Порука є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов'язань, а тому такі правочини щодо встановлення забезпечення матимуть юридичне значення тільки тоді, коли мають юридичну силу основні зобов'язання.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) від 31 жовтня 2018 року).
Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2011 року свідчить про закінчення строку дії кредитного договору. А тому на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.
Разом з тим, з моменту набрання рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2011 року законної силиу позивача виникло право на стягнення сум за статтею 625 ЦК України (з боржника та поручителя), оскільки з цього моменту права кредитора за кредитним договором, який припинився у зв'язку із достроковим стягненням кредиту, трансформувалися в охоронні правовідносини.
Разом з тим, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Таким чином, строк позовної давності щодо вимог за статтею 625 ЦК України становить 3 роки, перебіг вказаного строку почався 31 жовтня 2011 року та закінчився 31 жовтня 2014 року, а із позовом до суду банку звернувся 07 листопада 2014 року, тобто поза межами строку позовної давності.
Перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статтями 109, 119, 120 ЦПК України 2004 року. Якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подача позову з недодержанням правил підсудності.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-895цс15 від 02 грудня 2015 року.
З огляду на викладене, зазначені в касаційній скарзі обставини про те, що позивач звернувся до суду 01 жовтня 2014 року, але ухвалою судді від 21 жовтня 2014 року позов повернуто для подачі до належного суду, не свідчать про переривання строку позовної давності.
Враховуючи те, що норми матеріального права застосовано неправильно як апеляційним судом, так і судом першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про скасування судових рішень у справі із ухваленням нового рішення про відмову у позову на підставі статті 212 ЦПК України.
Керуючись статтями 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" задовольнити частково.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2016 року скасувати.
У задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: С. Ю. Мартєв
В.М. Сімоненко
І. М. Фаловська
С. П. Штелик