201/7965/15-ц Про усунення перешкод у користуванні власністю, вселення, виселення та зобов'язання вчинити певні дії - 19.12.2018 Прийняття

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2016 року у складі судді Антонюка О. А. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2016 року у складі суддів: Глущенко Н. Г., Осіяна О. М., Пищиди М. М.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю, вселення, виселення та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовано тим, що вона відповідно до договору дарування від 18 вересня 2008 року є єдиним власником однокімнатної квартири АДРЕСА_2. В цій квартирі проживають її син ОСОБА_2, його дружина ОСОБА_3 та двоє їх неповнолітніх дітей. Через розлучення з чоловіком у неї з березня 2015 року виникла необхідність мешкати у спірній квартирі, оскільки проживати з колишнім чоловіком в одній квартирі в м. Дніпродзержинську вона позбавлена можливості у зв'язку з його протиправною поведінкою. Крім того, вона є опікуном іншого сина, який страждає на психічну хворобу, позбавлений дієздатності і потребує постійного нагляду з її боку і їм потрібне окреме житло. Вона письмово повідомила відповідачів про те, що має намір проживати у своїй квартирі та щоб відповідачі виселилися з цього житла. Разом з тим, вона не змогла належним чином вселитися до квартири, оскільки відповідачі чинять їй перешкоди.

Посилаючись на викладені обставини та уточнивши позов, ОСОБА_1 просила вселити її до квартири, зобов'язати відповідачів не чинити їй перешкоди в користуванні вказаним житлом, виселити ОСОБА_3 з цієї квартири.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2016 року позов задоволено. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення до квартири № АДРЕСА_4 яка належить їй на праві власності на підставі договору дарування від 14 жовтня 2008 року. Виселено ОСОБА_3 із вказаної квартири.

Зобов'язано ОСОБА_2, ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні власністю - квартирою № АДРЕСА_4, в тому числі шляхом реалізації нею права на вселення в передбаченому законом порядку до цієї квартири інших осіб. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фактично відповідачі перешкоджають позивачу в користування спірним житлом, позивач ставить питання про своє вселення з метою користування своїм житлом і виселення лише відповідачки. Позивач не порушує прав фізичних та юридичних осіб (відповідачів), не мешкає в спірному житлі тимчасово і вимушено через неприязні стосунки з відповідачами. Крім того, відповідачами на цей час не оскаржено в передбаченому законом порядку договір дарування, на підставі якого позивач є єдиною власницею спірного житла. Не може суд прийняти до уваги твердження відповідачів про те, що у позивачки є своє інше постійне житло в м. Дніпродзержинську, де вона зараз фактично і зареєстрована, оскільки вказане житло належить в тому числі і колишньому чоловіку позивача, мешкати з яким вона не має можливості, крім того, вона є опікуном недієздатного сина, за яким потрібен постійний сторонній догляд, а допомогу в цьому їй ніхто не надає, а також проживання з колишнім чоловіком призведе до порушення прав власника і користувача спірного житла і до чергових конфліктів.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2016 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позову. Посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції, яким вселена позивачка, а вона виселена зі спірної квартири, порушує Закон України "Про охорону дитинства" (2402-14) , оскільки виселення матері малолітніх дітей фактично руйнує соціальне середовище для розвитку дітей та загрожує повноцінному існуванню молодої сім'ї, розлучає батьків з дітьми всупереч їх волі, не можуть бути прийняті до уваги, скільки право власності ОСОБА_1 є непорушним, вона не може бути протиправно позбавлена цього права чи обмежена у його здійсненні, до того ж кожен із відповідачів має на праві власності частки квартир, де є можливість для проживання їх сім'ї разом з малолітніми дітьми. Питання щодо виселення внуків і сина позивачкою не ставилося перед судом.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірна квартира є однокімнатною, в ній проживає син позивача - ОСОБА_2 з родиною (нею як дружиною та двома малолітніми дітьми). Вона вселилася до квартири як член сім'ї ОСОБА_2, який був власником квартири із 2001 року по 18 вересня 2008 року. Позивач має частку у праві власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, проживання в якій більшою мірою забезпечить умови утримання та розвитку інваліда І групи. Крім того, її сину 5 років, а дочці - 2 роки, тому її виселення з квартири призведе до розлучення малолітніх дітей з матір'ю.

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений власності, тому доводи касаційної скарги про недоцільність її вселення до власної квартири є безпідставними. ОСОБА_3 вселилася до квартири без її дозволу як власника, проте має у власності частку в іншій квартирі, в якій може проживати.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Суди установили, що згідно договору дарування квартири від 18 вересня 2008 року ОСОБА_1 є власницею однокімнатної квартири АДРЕСА_4

В спірній квартирі з 02 жовтня 2001 року зареєстрований та проживає син позивача - ОСОБА_2, а також його малолітні діти (онуки позивача): ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2. Також, в квартирі проживає невістка позивача - ОСОБА_3, тобто дружина відповідача ОСОБА_2

Відповідач ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право власності на житло від 19 листопада 1996 року є співвласниками трикімнатної квартири АДРЕСА_2 (загальною площею 71,6 кв. м), де позивач зареєстрована зі своїм молодшим сином та колишнім чоловіком, які теж є співвласниками цієї квартири.

Відповідач ОСОБА_3 разом зі своїми батьками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16 січня 2008 року є співвласницею трикімнатної квартири (загальною площею 71,4 кв. м та житловою - 40,5 кв. м) АДРЕСА_3, де вона разом зі своїми батьками зареєстрована до теперішнього часу.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме: подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку про те, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-709цс16 від 16 листопада 2016 року.

Встановивши на підставі повно та всебічно досліджених обставин, які перевірені доказами за вимогами процесуального закону, те, що ОСОБА_3 вселилася до квартири № АДРЕСА_5 зі згоди колишнього власника - ОСОБА_2, який подарував указану квартиру своїй матері - ОСОБА_1 (позивачу); із новим власником будинку ОСОБА_3 у родинних відносинах не перебуває, спільним побутом, взаємними правами та обов'язками із ОСОБА_1 не пов'язана, суди дійшли обґрунтованого висновку про захист порушеного права власності позивача на будинок шляхом виселення ОСОБА_3

Виникнення у членів сім'ї власника квартири права на користування цією квартирою є похідним від виникнення у власника права власності на квартиру, тобто, припинення права власності особи на квартиру, припиняє право членів його сім'ї на користування нею.

Таким чином, у зв'язку з відчуженням квартири ОСОБА_2 відповідач ОСОБА_3 як його дружина (член сім'ї) втратила право користування спірним житлом та її вселення до квартири має здійснюватися за згоди нового власника - ОСОБА_1, яка такої згоди не надавала.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (частина перша статті 383 ЦК України).

На підставі статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З урахуванням наведених норм, абсолютності права власності та звернення ОСОБА_1 за захистом цього права шляхом вселення до належної їй квартири, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що позивач має частку у праві власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, проживання в якій більшою мірою забезпечить умови утримання та розвитку інваліда І групи.

Виселення ОСОБА_3 не порушує прав малолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (частина четверта статті 29 ЦК України).