487/2202/17 Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 19.12.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу державного підприємства "Адміністрація морських портів України", яка підписана представником Гаврилком ОлексіємОлександровичем, на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2017 року у складі судді: Нікітіна Д. Г. та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 31 січня 2018 року у складі суддів: Колосовського С. Ю., Царюк Л. М., Ямкова О. О.,

В квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "Адміністрація морських портів України") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява обґрунтована тим, що 23 березня 2017 року наказом начальника адміністрації Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" № 155/о його звільнено з посади старшого контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" у зв'язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП.

Таке звільнення проведено з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки об'єктивних причин для звільнення не існувало, наказ про скорочення підписано особою, яка не мала повноваження діяти від імені підприємства, роботодавцем завчасно не було повідомлено профспілкову організацію про наступне вивільнення та не отримано від цього органу попередньої згоди на звільнення, позивач просив поновити на посаді та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2017 року позов задоволено. Поновлено ОСОБА_4 на посаді старшого контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (Адміністрації Миколаївського морського порту). Стягнуто з ДП "Адміністрація морських портів України" на користь ОСОБА_4 57 839,20 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення суду в частині поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць (квітень 2017 року) в сумі 6 606 грн допущено до негайного виконання. Стягнуто з ДП "Адміністрація морських портів України" на користь держави судові витрати в сумі 1280 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Проте відповідач не виконав обов'язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, а повідомив тільки про вакансії які існували у Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України".

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 31 січня 2018 року апеляційну скаргу ДП "Адміністрації морських портів України" задоволено частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва 14 грудня 2017 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судових витрат змінено. Стягнуто з ДП "Адміністрації морських портів України" на користь ОСОБА_4 54 894,15 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в дохід держави 1200 грн судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що відповідач хоча і своєчасно повідомив позивача про наступне вивільнення, але не виконав обов'язок надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з'явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення. При зміні рішення суду першої інстанції апеляційний суд вказав, що відповідач затвердив графік роботи на 2017 рік з добовим режимом роботи з яким позивача було ознайомлено. А тому за цим графіком кількість годин вимушеного прогулу за період з 24 березня по 13 грудня 2017 року становить 1 492,5 грн. У зв'язку з чим, розмір середнього заробітку за цей період становитиме 54 894,15 грн.

У березні 2018 року ДП "Адміністрація морських портів України" подало касаційну скаргу, в якій просило оскаржені рішення скасувати та прийняти рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому посилалося на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що: відмова профспілки надати згоду на звільнення позивача належним чином не обґрунтована і безпідставна. Роботодавець офіційно ознайомив ОСОБА_4 і запропонував йому роботу за існуючими на той час у Миколаївській філії ДП "Адміністрація морських портів України" вакантними посадами, від переведення на які позивач відмовився; належним відповідачем є Миколаївська філія ДП "Адміністрація морських портів України", а не ДП "Адміністрація морських портів України".

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі відкрито касаційне провадження.

У квітні 2018 року ОСОБА_4 надіслав відзив на касаційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_6, в якому просив в задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржене рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що: відповідач належним чином не виконав обов'язок надання пропозицій про всі наявні вакансії саме в ДП "Адміністрація морських портів України", а не у філії; належним відповідачем є ДП "Адміністрація морських портів України" як юридична особа.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_4 працював в Миколаївській філії ДП "Адміністрація морських портів України" на посаді старшого контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму. Наказом тимчасово виконуючого обов'язки начальника Миколаївської філії ДП "Адміністрації морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту) Єременко С. М. "Про внесення змін до штатного розпису" № 30 від 17 січня 2017 року скорочено із штатного розпису 66 штатних одиниць команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму з 23 березня 2017 року.

Наказом начальника адміністрації Миколаївської філії ДП "Адміністрації морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту) Козонак В. М. "Про припинення трудового договору" №155/о від 23 березня 2017 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП в зв'язку з скороченням штату звільнено ОСОБА_4 з посади старшого контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" з 23 березня 2017 року.

З наказом № 30 від 17 січня 2017 року роботодавець офіційно ознайомив ОСОБА_4 19 січня 2017 року і в цей же день запропонував йому роботу за існуючими на той час у Миколаївській філії ДП "Адміністрації морських портів України" вакантними посадами.

Суди встановили, що відповідач хоча і своєчасно повідомив позивача про наступне вивільнення, але не виконав обов'язок надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з'явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зроблено висновок, що "за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і ВеликаПалата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків".

За таких обставин суди зробили правильний висновок про задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.