1301/362/2012 Про виділ в натурі частки будинковолодіння - 19.12.2018 Прийняття

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що їй належить на праві власності 3/8 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, розташованого в АДРЕСА_1, а також 3/8 часток земельної ділянки для обслуговування указаного будинку. Інші 5/8 частин будинковолодіння перебувають у власності відповідача ОСОБА_2

З урахуванням висновків судової будівельно-технічної експертизи № 2451/2452 від 28 березня 2013 року та № 2470/2471 від 01 листопада 2013 року, позивач вважає за можливе здійснити виділ її частки в будинковолодінні шляхом передачі їй в будинку приміщень вказаних у заяві та відповідної земельної ділянки. До спірного будинковолодіння прилягає інша земельна ділянка на АДРЕСА_2, яка належить позивачу на праві приватної власності. Запропонований нею варіант виділення земельної ділянки виключає можливість в подальшому спільно з відповідачем використовувати земельну ділянку, оскільки крім існуючого входу на територію будинковолодіння, є окремий вхід з протилежної сторони такого будинковолодіння. Як указано позивачем, ця обставина має суттєве значення, оскільки дає можливість облаштувати заїзд та вхід на земельні ділянки кожному співвласнику окремо, здійснити розподіл земельної ділянки, не встановлюючи порядок користування земельною ділянкою, що передбачає спільне користування.

Посилаючись на зазначене, позивач з урахуванням уточнень просила суд: - здійснити виділ в натурі її частки будинковолодіння АДРЕСА_1 шляхом виділення їй в будинку приміщень під літ. 1-6, 1-7, частини приміщення під літ. 1-1 (по межі приміщень під літ. 1-6, 1-7) з існуючим входом, а також підвалу (приміщення під літ. № І № ІІ), частину приміщення горища, що знаходиться над вищевказаними приміщеннями;

- за ОСОБА_2 залишити приміщення підвалу - техпідпілля, приміщення під літ. 1-2, 1-3, 1-4, 1-5 частину приміщення під літ. 1-1 (по межі приміщень під літ. 1-4, 1-5) з влаштуванням окремого входу згідно варіанту № 2 експертного висновку №2451/2452 від 28 березня 2013 року, тобто шляхом влаштування дверного прорізу, в приміщенні під літ. 3, встановлення в нього тамбурного (вхідного) дверного блоку, також залишити відповідачу частину приміщення горища, що знаходиться над вищевказаними приміщеннями, приналежні до будинку господарські будівлі вбиральня під літ. У та цегляний сарай під літ. Б.;

- виділити ОСОБА_1 в натурі належну їй частину земельної ділянки, а саме - земельну ділянку площею 0,0375 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 для обслуговування житлового будинку, шляхом передачі їй частини земельної ділянки, розташованої під приміщеннями будинку, зазначеними під літ. 1-6, 1-7, частиною приміщень під літ. 1-1 (по межі приміщень під літ. 1-6, 1-7) існуючим входом до будинку та земельну ділянку, яка прилягає до будинку зі сторони вказаних приміщень по лінії, що відмежовує ці приміщення будинку;

- за ОСОБА_2 залишити другу частину земельної ділянки площею 0,0625 га з існуючими на ній зеленими насадженнями;

- з метою проведення виділення будинковолодіння АДРЕСА_1 зобов'язати сторони провести ремонтно-будівельні роботи, передбачені варіантом № 2 висновку судової будівельно-технічної експертизи № 2470/2471 від 01 листопада 2013 року.

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 15 серпня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору виконавчий комітет Бориславської міської ради, комунальне підприємство "Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" про виділ в натурі частки будинковолодіння відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, які складаються із вартості проведення судових будівельно-технічних експертиз у розмірі 8 260 грн 60 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач просить провести виділ будинковолодіння виключно згідно варіанту № 2, запропонованого висновком експертизи № 2451/2452 від 28 березня 2013 року, залишаючи поза увагою висновки додаткової судової інженерно-будівельної експертизи №1036 від 26 серпня 2015 року та додаткової судової інженерно-технічної експертизи №708 від 29 липня 2016 року, які проводились у зв'язку з визнанням неповним та неясним первинного висновку експерта. При цьому, наполягаючи на вищевказаному варіанті експертизи, позивач не надав суду документів від органів місцевого самоврядування, що б підтверджували право на виконання необхідних ремонтно-будівельних робіт, оскільки переобладнання та перепланування за таким передбачає втручання в несучі конструкції та інженерні системи загального користування. Судом також зазначено, що згідноваріанту розподілу, запропонованого позивачем, відповідачу ОСОБА_2 пропонується грошова компенсація вартості її частки, проти чого відповідач категорично заперечує, що також унеможливлює проведення виділу частки у натурі за спірним варіантом експертизи та буде порушувати житлові та майнові права іншого співвласника - ОСОБА_2, оскільки передбачається зменшення частки відповідача у будинковолодінні.

Постановою апеляційного суду Львівської області від 16 січня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, залишено без задоволення.

Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 15 серпня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не взяли до уваги усіх наданих сторонами доказів, не вірно їх оцінили, не врахували можливі варіанти поділу спірного будинковолодіння. Суди залишили поза увагою, що варіанти поділу будинку, запропоновані ОСОБА_2 призводять до порушення прав скаржника, оскільки площа квартири, що пропонується їй, як співвласнику, складатиме нижче нижньої межі нормальної площі однокімнатної квартири, при цьому за таким враховано лише інтереси відповідача ОСОБА_2, у зв'язку із чим скаржник не погоджувалась на відповідні варіанти поділу. Суди безпідставно вважали, що дозвільні документи на виконання будівельних робіт відсутні та не оцінили рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області від 28 листопада 2014 року, яким погоджено виділ в натурі частки будинковолодіння АДРЕСА_1, згідно висновку № 2451/2452 судової будівельно-технічної експертизи. Суди помилково, на думку скаржника, посилаються на варіант розподілу будинковолодіння відповідно до висновку № 708 від 29 липня 2016 року, оскільки такий варіант передбачає реконструкцію житлового будинку з влаштуванням окремого входу в підвал та прибудови, який нереально реалізувати позивачу через відсутність коштів для здійснення відповідних робіт. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності, а у випадку зміни розміру ідеальних часток - присуджується грошова компенсація.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду із позовом, позивач на власний розсуд обирає відповідний спосіб захисту.

Обравши способом захисту права подання позову про виділ в натурі частки будинковолодіння, позивач в силу статті 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Статтею 41 Конституції України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Судом встановлено, що згідно із рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 24 липня 2007 року у справі № 2-241/2007 року за ОСОБА_1 визнано право власності на 3/8 часток житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, розташованого в АДРЕСА_1, та визнано право власності на 3/8 часток земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1.

Інші 5/8 ідеальних частин будинковолодіння перебувають у власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Бориславською державною нотаріальною конторою 16 червня 2006 року, та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Бориславською державною нотаріальною конторою 06 грудня 2007 року.

Відтак, сторони у справі є співвласниками будинку АДРЕСА_1

Будинковолодіння складається з цегляного будинку, зазначеного на плані літ. А-1, що складається з трьох житлових кімнат, кухні, коридору, вбиральні, кладової, підвалу, господарських будівель: дерев'яної вбиральні, літ. У, цегляного сараю літ. Б, бетонного замощення літ. І та металевої огорожі літ. 1.

Земельна ділянка площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для обслуговування будинку, належить сторонам на праві спільної часткової власності: позивачу ОСОБА_1 - 3/8 частки земельної ділянки, та 5/8 - ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Бориславською державною нотаріальною конторою 06 грудня 2007 року.

Звертаючись до суду із позовом у даній справі ОСОБА_1 просила провести виділ будинковолодіння згідно варіанту № 2 висновку експерта № 2451/2452 від 28 березня 2013 року.

Позовні вимоги ОСОБА_1 не містили доводів щодо можливості застосування іншого варіанту поділу спірного будинковолодіння, ніж той, що указано у позові з урахуванням його уточнень.

Судами установлено, що у випадку виділення частки позивачки в будинковолодінні згідно варіанту експертизи, за яким позивач просить провести виділ будинковолодіння (варіант № 2 експертного висновку № 2451/2452 від 28 березня 2013 року), частка відповідачки зменшується, зокрема, з 5/8 (62,5%) на 10/19 (52,63%).

Такий варіант експертизи не передбачає виділу частки відповідно до розміру існуючих ідеальних часток співвласників.

Указаним варіантом експертизи передбачається зміна розміру часток співвласників у праві спільної власності, що пов'язане у подальшому з необхідністю грошової або іншої матеріальної компенсації вартості частки співвласнику, частка якого буде зменшена.

ОСОБА_2 заперечувала проти виділення будинковолодіння за варіантом експертизи, обраної позивачем, посилаючись на те, що вона частково позбавляється права власності на її спадкове майно, незгоду із необхідністю вкладення значних грошових коштів у проведення перебудов та відмову від грошової компенсації за частину спірного майна.

Визначення спільної часткової власності наведене в частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке становить єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.

Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до частини першої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання (частина друга статті 364 ЦК України).

Частиною другою статті 364 ЦК України передбачено, що виділ в натурі частини неподільної речі є юридично неможливим.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною (частина перша статті 183 ЦК України).

Системний аналіз статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, тому суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 1622/16834/12 (касаційне провадження № 61-4936св18).

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши неможливість передачі кожному співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, зазначивши, що позивач вважала за можливе здійснити поділ спірного будинковолодіння виключно згідно варіанту № 2 висновку експерта № 2451/2452 від 28 березня 2013 року та урахувавши, що такий поділ без відповідної згоди ОСОБА_2 призведе до порушення прав останньої, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення указаних вимог ОСОБА_1

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій усіх можливих варіантів поділу спірного будинковолодіння не дають підстав для скасування оскаржених рішень, оскільки у відповідних позовних вимогах ОСОБА_1 просила суд здійснити поділ спірного будинку за єдиним запропонованим позивачем варіантом - варіантом № 2 висновку експерта № 2451/2452 від 28 березня 2013 року.

Інші варіанти поділу будинку позовні вимоги не містять, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області від 28 листопада 2014 року, яким погоджено виділ в натурі частки будинковолодіння АДРЕСА_1, згідно висновку № 2451/2452 судової будівельно-технічної експертизи, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки ОСОБА_1 не зверталася до компетентних органів щодо отримання дозволу на виконання робіт із запропонованого нею варіанту переобладнання та перепланування, що є необхідним, оскільки, як установлено судами, варіантом № 2 експертного висновку № 2451/2452 від 28 березня 2013 року передбачено виконання ремонтно-будівельних робіт із втручанням в несучі конструкції та інженерні системи будинку.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 (v003p710-03) правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Рішення судів містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.