612/899/16-ц Про розірвання договору іпотеки квартири, припинення обтяження нерухомого майна, зобов'язання вчинити певні дії - 17.12.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", Ващенко Наталії Михайлівни, третя особа - Близнюківська державна нотаріальна контора Харківської області, про розірвання договору іпотеки квартири, припинення обтяження нерухомого майна, зобов'язання вчинити певні діїза касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Сащенка І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., від 19 червня 2018 року,

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про розірвання договору іпотеки квартири, припинення обтяження нерухомого майна, зобов'язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що 12 лютого 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та Ващенко Н. М. укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 10 500 дол. США, а з урахуванням додаткових умов до цього договору - у розмірі 16 202,26 дол. США.

На забезпечення виконання вказаних кредитних зобов'язань між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ним 12 лютого 2008 року укладено договір іпотеки, предметом якого є належна йому на праві власності квартира АДРЕСА_1, та договір поруки, який рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 27 жовтня 2016 року визнано припиненим.

У листопаді 2016 року з листа банку йому стало відомо про намір банку укласти договір купівлі-продажу зазначеної квартири третій особі.

Зазначав, що після укладення кредитного договору від 12 лютого 2008 року у ньому, без його відома, були змінені істотні умови кредитування: сума заборгованості та штрафу, скорочено термін, на який надавався кредит, збільшено розмір щомісячних платежів, змінено термін погашення кредиту. Отже відбулася зміна істотних умов договору.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4, уточнивши позовні вимоги, просив суд розірвати договір іпотеки від 12 лютого 2008 року, застосувати наслідки його розірвання, а саме: припинити обтяження нерухомого майна та вилучити відповідні записи з Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна.

Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області у складі судді Мороза О. І. від 22 листопада 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Розірванодоговір іпотеки квартири, укладений 12 лютого 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4

Припиненообтяження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, яка належить майновому поручителю ОСОБА_4, накладеного шляхом заборони відчуження, державним нотаріусом Близнюківської державної нотаріальної контори Харківської області Туркою З. М. 12 лютого 2008 року та вилучено відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 згідно з договорами поруки та іпотеки є поручителем та майновим поручителем відповідно. У зв'язку із збільшенням обсягу відповідальності, порука в силу частини першої статті 559 ЦК України припинилась. Крім того, порука визнана припиненою і рішенням суду, що набрало законної сили. Отже, внаслідок припинення зобов'язань між сторонами та припинення обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки, є підстави для розірвання договору іпотеки.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено.

Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 22 листопада 2017 року скасовано.

Позов ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позов ОСОБА_4 без задоволення, виходив із того, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Отже, збільшення обсягу відповідальності майнового поручителя є неможливим. Крім того, іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

При цьому підстави припинення іпотеки, як окремого виду забезпечення виконання зобов'язання, безпосередньо визначені положеннями статті 593 ЦК України та статтею 17 Закону України "Про іпотеку", тому суд не може вдаватися до аналогії закону і застосовувати норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов'язання, наприклад поруки, незалежно від ступеня їх подібності в суті відносин чи найменуванні сторін.

У липні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що збільшення обсягу відповідальності майнового поручителя не може бути підставою для розірвання договору іпотеки.

Будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, що ПАТ КБ "ПриватБанк" не зроблено.

Відповідно до частини другої статті 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Наведених норм матеріального права апеляційний суд не врахував та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для розірвання договору іпотеки, не врахував преюдиційного рішення Апеляційного суду Харківської області суду від 27 червня 2013 року, ухваленого у справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до нього та Ващенко Н. М. про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким встановлено факт невідповідності пункту 33.2 договору іпотеки від 12 лютого2008 року додатковій угоді від 12 березня 2013 року. Тобто зобов'язання, забезпечені іпотекою, не існували як юридичний факт, що міг би породжувати певні права і обов'язки сторін, а, відтак, договір іпотеки не забезпечує ніяких зобов'язань.

Отже, Апеляційний суд Харківської області не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

07 серпня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що постанову апеляційного суду прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом установлено, що 12 лютого 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та Ващенко Н. М. укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 10 500 дол. США.

Того ж дня в якості забезпечення зобов'язань позичальника між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки. Також 12 лютого 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, предметом якого є належна останньому на праві власності квартира АДРЕСА_1.

12 березня 2013 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та Ващенко Н. М. уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 12 лютого 2008 року. Зміни до договору іпотеки не вносились.

Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 27 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ПАТ КБ "ПриватБанк", третя особа - Ващенко Н. М., про визнання договору поруки припиненим задоволено, визнано поруку припиненою на підставі частини першої статті 559 ЦК України у зв`язку із зміною зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона (частина перша та друга статті 652 ЦК України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

У частині п'ятій статті 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Статтею 17 цього Закону визначено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору, реалізації предмета іпотеки відповідно до цього закону, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, визнання іпотечного договору недійсним, знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Таким чином, вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 89, 263, 264, 382 ЦПК України (1618-15) повно та всебічно з'ясував обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, оскільки укладення додаткової угоди між банком та позичальником не тягне зміну прав та обов'язків для іпотекодавця, тому що в силу своєї правової природи іпотека забезпечує належне виконання кредитного зобов'язання в межах вартості переданого в іпотеку майна.

При цьому позивач не навів обставин, які у розумінні частини другої статті 651 ЦК України, свідчили б про істотність порушень, внаслідок чого він позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору.

Отже, висновки апеляційного суду про відсутність підстав для розірвання договору іпотеки відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, наданим суду доказам дана належна правова оцінка.

Посилання касаційної скарги на преюдиційність рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 27 жовтня 2016 року про визнання договору поруки припиненимє безпідставним, оскільки припинення договору поруки не є підставою для розірвання договору іпотеки, за яким іпотека є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.