336/4993/15-ц Про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення - 06.12.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 01 червня 2017 року у складі судді Дашковської А. В.,

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 22 059, 00 грн.

Вимоги позову обґрунтовувались тим, що ОСОБА_5 у травні 2014 року звернувся із проханням до позивача дати йому у борг грошові кошти у сумі 900, 00 євро. Позивач, перебуваючи в Італії на заробітках, трьома переказами перерахувала йому зазначену суму, що підтверджується квитанціями від 02 травня 2014 року, 03 травня 2014 року та 06 травня 2014 року.

За перерахування коштів з Італії до України нею сплачена сума у розмірі 59, 50 євро за послуги переказу. 07 березня 2015 року відповідач надав позивачу власноруч написану розписку, відповідно до якої він зобов'язався повернути борг в сумі 900, 00 євро до 01 травня 2015 року. Проте у зазначений строк відповідач кошти не повернув.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя

від 19 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що позивач не надала суду належних, допустимих та переконливих доказів того, що відповідач в травні 2014 року отримав від неї у борг 900, 00 євро. З наданої письмової розписки відповідача від 07 березня 2015 року неможливо встановити, що позивач передав у власність відповідачу грошові кошти, а той зобов'язався повернути позивачу таку ж суму грошових коштів.

ОСОБА_4, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, 03 березня 2017 року подала на нього апеляційну скаргу та заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Наведені ОСОБА_4 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані неповажними, в порушення вимог пункту 2 частини другої статті 295 ЦПК України 2004 року в апеляційній скарзі не зазначено представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, його місце проживання, що позбавляло апеляційний суд можливості повідомити представника про розгляд справи. Також апеляційна скарга не оплачена судовим збором.

Залишаючи апеляційну скаргу без руху в частині пропуску строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_4 була присутня в судовому засіданні 19 жовтня 2015 року під час проголошення заочного рішення суду та згідно з розпискою отримала повний текст заочного рішення суду в той же день 19 жовтня 2015 року. Останнім днем на подання апеляційної скарги на заочне рішення з врахуванням вихідних днів було 30 жовтня 2015 року. Апеляційна скарга подана ОСОБА_4 03 березня 2017 року, тобто з пропуском строку.

У зв'язку із наведеним, апеляційну скаргу ОСОБА_4 ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 15 березня 2017 року залишено без руху для усунення цих недоліків, надано строк тридцять днів з дня отримання копії ухвали для направлення до Апеляційного суду Запорізької області заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2015 року із зазначенням інших підстав для поновлення строку, надано строк п'ять днів з дня отримання копії цієї ухвали для направлення до Апеляційного суду Запорізької області оригіналу квитанції про сплату на належний розрахунковий рахунок судового збору в розмірі 267, 96 грн, апеляційної скарги із зазначенням представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, його місця проживання, з копіями апеляційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у розгляді справи.

ОСОБА_4 вимоги ухвали апеляційного суду в частині сплати судового збору, надання апеляційної скарги та її копій у встановлений судом строк виконала.

ОСОБА_4 надано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій зазначено, що з 28 жовтня 2015 року до 06 листопада 2015 року вона перебувала на денному стаціонарі Михайлівської амбулаторії загальної практики - сімейної медицини № 3 із діагнозом: гіпертонічна хвороба кризової течії, на підтвердження чого до заяви долучено відповідну довідку від 21 березня 2017 року.

У зв'язку із тим, що ОСОБА_4 не зазначила обставин, які перешкоджали їй звернутись з апеляційною скаргою на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2015 року у період з 07 листопада 2015 року до 03 березня 2017 року ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 03 квітня 2017 року надано ОСОБА_4 додатковий строк тридцять днів з дня отримання копії цієї ухвали для направлення до Апеляційного суду Запорізької області заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших поважних підстав для поновлення строку.

До Апеляційного суду Запорізької області надійшла заява ОСОБА_4 про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій представник ОСОБА_6 додатково зазначив, що ОСОБА_4 є особою похилого віку, юридично необізнаною, самостійно представляла свої інтереси, в квітні 2016 року зверталась до суду з позовом про стягнення суми боргу за договором позики до іншої особи, який ухвалою суду першої інстанції

від 09 березня 2017 року залишено без розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 03 травня 2017 року надано ОСОБА_4 додатковий строк тридцять днів з дня отримання копії цієї ухвали для направлення до апеляційного суду заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2015 року із зазначенням інших поважних підстав для поновлення строку.

Ухвала апеляційного суду від 03 травня 2017 року обґрунтовувалась тим, що зазначені ОСОБА_4 причини пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження зазначеного судового рішення не свідчать про наявність об'єктивних перешкод для звернення з апеляційною скаргою в передбачений законом строк, тому визнані судом неповажними. Посилання ОСОБА_4 на її юридичну необізнаність також не може бути визнано об'єктивною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження.

З часу отримання повного тексту рішення суду, тобто з 19 жовтня 2015 року, з врахуванням часу перебування на лікуванні з 28 жовтня 2015 року до 06 листопада 2015 року, ОСОБА_4 мала реальну можливість визначитися зі своїми правами та в межах визначеного законом строку подати апеляційну скаргу. За таких обставин, ОСОБА_4 не доведено наявність об'єктивних перешкод для звернення з апеляційною скаргою в передбачені законом строки.

До Апеляційного суду Запорізької області надійшла заява ОСОБА_4 в якій зазначалось, що заявником доведено поважність пропуску десятиденного строку на апеляційне оскарження рішення суду через перебування в денному стаціонарі Михайлівської амбулаторії загальної практики - сімейної медицини №3, надання додаткових доказів поважності пропуску всього терміну цивільне процесуальне законодавство не вимагає.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 01 червня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4

Ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження обґрунтовувалась тим, що ОСОБА_4 не навела мотивів, за якими можливо визнати поважними причини пропуску процесуального строку для подання апеляційної скарги, які перешкоджали їй звернутись з апеляційною скаргою до 03 березня 2017 року. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій. Посилання на те, що цивільне процесуальне законодавство не вимагає надання доказів поважності пропуску усього строку, не ґрунтуються на вимогах законодавства. Поновлення процесуального строку апеляційного оскарження судового рішення майже через півтора року після набуття ним законної сили без доведеності поважності причин пропуску строку призведе до порушення принципу правової визначеності та порушення права відповідача на справедливий судовий розгляд за пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Не погодившись із ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_4 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 01 червня 2017 року про відмову у відкритті апеляційного провадження, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 297 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), суд порушив право ОСОБА_4 на судовий захист. На переконання заявника, згідно з нормами ЦПК України (1618-15) 2004 року приймається до уваги поважна причина саме на момент спливу десятиденного строку для оскарження рішення суду, а не поважна причина усього періоду пропуску строку оскарження.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 липня 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувано зазначену цивільну справу.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Цивільну справу передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначено за правилами статті 213 ЦПК України 2004 року, згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, касаційна скарга не підлягає задоволенню.

За приписами частин другої та третьої статті 222 ЦПК України 2004 року копії повного рішення суду видаються особам, які брали участь у справі, негайно після проголошення такого рішення. У разі проголошення тільки вступної та резолютивної частин судового рішення, особам, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні, негайно після його проголошення видаються копії судового рішення із викладом вступної та резолютивної частин. Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії повного судового рішення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом двох днів з дня його складання або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо в суді.

Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_4 була присутня в судовому засіданні 19 жовтня 2015 року під час проголошення заочного рішення суду та згідно з розпискою отримала повний текст заочного рішення суду в той же день 19 жовтня 2015 року, тобто з цього моменту розпочався перебіг строку на апеляційне оскарження рішення суду, встановлений частиною першою

статті 294 ЦПК України 2004 року.

Оскільки заявником такий строк пропущений, із апеляційною скаргою на рішення суду вона звернулась 03 березня 2017 року, то апеляційний суд дійшов аргументованого висновку про необхідність залишення такої скарги без руху.

Доводи заявника про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження у зв'язку із перебуванням на лікуванні у період з 28 жовтня 2015 року до 06 листопада 2015 року знайшли обґрунтовану оцінку зі сторони апеляційного суду. Проте цей період не охоплює увесь проміжок часу з моменту закінчення строку на апеляційне оскарження до моменту подання апеляційної скарги, а тому неодноразово надаючи ОСОБА_4 додатковий строк для подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших поважних підстав для його поновлення, апеляційний суд діяв у спосіб й у межах, встановлених цивільним процесуальним законом.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина друга статті 11 ЦПК України 2004 року).

В оцінці правової поведінки заявника суд враховує усі обставини справи, зокрема, факт її обізнаності про правовий результат розгляду справи за її позовом в силу присутності у судовому засіданні під час проголошення судом постановленого у справі рішення, тривалість проміжку часу, що існує між ухваленням судом рішення та зверненням заявником з апеляційною скаргою на це рішення.

За змістом частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження

ОСОБА_4 не виконала об'єктивні та правомірні вимоги, викладені в ухвалі Апеляційного суду Запорізької області від 03 травня 2017 року, не навела поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження за період з 07 листопада 2015 року до 03 березня 2017 року, а тому апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у відкритті апеляційного провадження відповідно до частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року.

Верховний Суд не встановив порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд цивільної справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя, у тому числі доступність до апеляційного оскарження судового рішення. Право на апеляційне оскарження судових рішень закріплено й в статті 129 Конституції України.

В той же час, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватися, зокрема для дотримання правил судової процедури, і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі "Станков проти Болгарії" від 12 липня 2007 року).

Оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Доводи касаційної скарги зводяться до помилкового тлумачення заявником норм цивільного процесуального законодавства та не доводять порушення апеляційним судом норм процесуального права.

З огляду на наведене, Верховний Суд визнає касаційну скаргу очевидно необґрунтованою, оскільки правильне застосовування норми права є беззаперечним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

У частині першій статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.