381/3857/15-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 05.12.2018 Прийняття

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 березня 2016 року у складі судді Бутенко В. О. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 09 серпня 2016 року у складі суддів: Сліпченка О. І., Олійника В. І., Сержанюка А. С.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі ПАТ - КБ "Приватбанк") звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1., ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 23 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого позичальникотримав кредит у розмірі 57 950 доларів США на строк до 23 серпня 2017 року зі сплатою 11,04 % річних. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_2. укладений договір поруки.

Внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 29 липня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 218 523 долари 58 центів США, із яких: 50 307 доларів 32 центи США - тіло кредиту;50 506 доларів 90 центів США - проценти; 7 647 доларів 14 центів США - комісія; 99 645 доларів 53 центів США - пеня; 11 доларів 35 центів США - штраф (фіксована частина); 10 405 доларів 34 центів США - штраф (процентна складова), яку позивач просив стягнути із солідарних боржників.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 березня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість у розмірі 185 737 доларів 02 центи США, що за офіційним курсом валют становить 4 091 786 грн 55 коп. та судовий збір.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання - вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - статті 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності за кожним із платежів.Враховуючи зазначене, позовні вимоги підлягають задоволенню у межах позовної давності за кожним із платежів у розмірі 185 737 доларів 02 центи США, що за офіційним курсом валют становить 4 091 786 грн 55 коп.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 09 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що, визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції правильно зазначив, що перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не встановили, якими доказами підтверджуються обставини видачі кредитних коштів та розмір заборгованості. В рішенні суду першої інстанції не зазначено строк, з якого у позивача виникає право звернення до суду із позовом про відновлення порушених прав за кредитним договором, що позбавляє можливості вірно розрахувати і застосувати позовну давність та визначити розмір суми, яка підлягає стягненню. Крім того, до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік. При вирішенні справ суд не застосував спеціальну позовну давність до вимог про стягнення пені та штрафу.

12 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суди установили, що 23 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого позичальникотримав кредит у розмірі 57 950 доларів США на строк до 23 серпня 2017 року зі сплатою 11,04 % річних. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_2 укладений договір поруки.

Обставини щодо розміру фактично отриманого позичальником кредиту встановлено судами із доказів у справі, нова оцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому в цій частині доводи касаційної скарги безпідставні.

Разом з тим, суди при вирішенні позову застосували позовну давність за власною ініціативою, із чим погодитися не можна.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Тобто, цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі. Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною у застосуванні.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони (висновки Верховного Суду України, викладені у постановах № 6-738цс15 від 24 червня 2015 року, № 6-25цс15 від 18 березня 2015 року).

Рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду, тому заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Разом з тим, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції (а. с. 28, 29, 50, 51, 55) відповідачі із заявою про застосування позовної давності до суду першої інстанції не зверталися, в судове засідання не з'явилися.

Таким чином, суди застосували позовну давність за власною ініціативою із порушенням вимог матеріального та процесуального права.

Крім того, відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

До матеріалів справи додано позовну заяву банку до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з якою банк звернувся до суду 31 жовтня 2011 року. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2011 року вказаний позов задоволено, а ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2012 року заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду у загальному порядку (а. с. 98-104).

Із вказаного рішення вбачається, що кредитор реалізував право на дострокове повернення кредиту та платежів за ним.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

Отже, кредитор, звернувшись у жовтні 2011 року із позовом про дострокове повернення кредиту, на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, комісію, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) від 31 жовтня 2018 року).

Разом з тим, обґрунтованість позову банку з огляду на реалізацію ним права на дострокове повернення кредиту у 2011 році суди не перевірили.

Крім того, стягуючи одночасно й пеню, й штраф, суд не встановив, які саме порушення кредитного договору становлять підставу нарахування пені та штрафних санкцій, чи не призводить у такому випадку одночасне застосування пені й штрафу до подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення, що забороняється в силу положень статті 61 Конституції України.

Враховуючи допущені судами порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції за статтею 411 ЦПК України.