713/1245/17 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 26.11.2018 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", яка підписана представником ОСОБА_5, на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 23 серпня 2017 року у складі судді: Пилип'юка І. В. та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 18 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Височанської Н. К., Міцнея В. Ф.,

У липні 2017 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 грудня 2008 року між позивачем і ОСОБА_4 укладено кредитний договір № б/н, згідно умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач ОСОБА_4 свої зобов'язання за цим договором належним чином не виконав, в результаті чого станом на 31 травня 2017 року у нього виникла заборгованість в розмірі 78 644,16 грн, яку позивач просив стягнути на його користь.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 23 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 18 жовтня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що позивач звернувся до суду з позовом поза межами позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем.

У листопаді 2017 року АТ КБ "ПриватБанк" через представника ОСОБА_5 подало касаційну скаргу на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 23 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 18 жовтня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржені рішення і направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за процентами, які нараховані упродовж останні трьох років до моменту звернення із позовом та стягнення неустойки підлягали задоволенню, що відповідає висновку Верховного Суду України, який викладено у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 18 грудня 2008 року між АТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № б/н.

Згідно з договором АТ КБ "Приватбанк" зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 5 000 грн, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором.

АТ КБ "Приватбанк" свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме, видав відповідачу кредит у розмірі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом. Однак ОСОБА_4 свої зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим станом на 31 травня 2017 року має заборгованість 78 644,16 грн.

Суди встановили, що станом на 31 травня 2017 року заборгованість відповідача у зв'язку з порушенням умов кредитного договору № б/н від 18 грудня 2008 року становить 78 644,16 грн, з яких: 4 657,55 грн заборгованість за кредитом; 66 004,55 грн заборгованість по процентах за користування кредитом; 3 990 грн заборгованість за комісією; 3 983,06 грн штраф. Документального підтвердження надання відповідачу картки зі встановленим строком дії позивачем суду не надано.

При відмові у задоволенні позову суди зробили висновок, що позивач звернувся до суду з позовом поза межами позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем.

Колегія суддів погоджується із цим висновком судів з таких підстав.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Суди встановили, що останній платіж у сумі 1,00 грн відповідачем здійснено 03 лютого 2014 року.

З позовом до відповідача позивач звернувся до суду 27 липня 2017 року.

Встановивши, що позивачем пропущена позовна давність, про застосування якої заявив відповідач у своїй заяві від 23 серпня 2017 року (а.с.26-27), суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін. Оскільки оскаржені рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", яка підписана представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 23 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 18 жовтня 2017 року залишити без змін.