505/5500/15-ц Про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором - 22.11.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 19 квітня 2017 року у складі судді Нікітішина В. П. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Кононенко Н. А., Цюри Т. В.,

У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк) звернулось із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, просило стягнути в солідарному порядку із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь банку заборгованість у розмірі 79 056, 85 грн за кредитним договором від 15 грудня 2005 орку № ODKTSE00000797.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПРИВАТБАНК" (далі - ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", та ОСОБА_4 15 грудня 2005 року укладено кредитний договір № ODKTSE00000797, відповідно до умов цього кредитного договору банк зобов'язався надати ОСОБА_4 кредит у розмірі 14 000, 00 грн на термін до 15 грудня 2008 року, а позичальник зобов'язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, видав ОСОБА_4 кредит у розмірі 14 000, 00 грн.

На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_5 укладений договір поруки.

Всупереч умов кредитного договору ОСОБА_4 свої зобов'язання не виконала, не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановлені кредитним договором порядку та строки, у зв'язку з чим станом на 28 жовтня 2015 року заборгованість становила 221 638, 17 грн, з яких: 8 204, 05 грн - заборгованість за сумою кредиту, 66 936, 97 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 2 123, 67 грн - заборгованість за комісією за користуванням кредитом, 144 373, 48 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Звертаючись до суду, позивач просив суд врахувати, що судовим наказом Котовського міськрайонного суду Одеської області від 06 серпня 2009 року стягнуто заборгованість за зазначеним кредитним договором у розмірі 23 379, 49 грн, у зв'язку з чим з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" необхідно стягнути різницю, яка становить 199 848, 18 грн. Одночасно позивач в позові зазначив, що сума заборгованості до стягнення становить 79 056, 85 грн, яка складається з: 57 456, 85 грн - заборгованість за кредитом, 21 600, 00 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 19 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2017 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відмовлено.

Суди зробили висновки, що оскільки загальний і спеціальний строк позовної давності на момент звернення позивача до суду сплинули, то позовні вимоги у частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованості до стягнення у розмірі 79 056, 85 грн за кредитним договором №ODKTSE00000797 від 15 грудня 2005 року задоволенню не підлягають зі спливом позовної давності. Судами також зроблено висновок про відсутність підстав для стягнення заборгованості із ОСОБА_5 у зв'язку з припиненням поруки через непред'явлення вимоги поручителю у строки, визначені договором.

У касаційній скарзі, поданій засобами поштового зв'язку у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" просило скасувати рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 19 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2017 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга обґрунтовувалась неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що грошові кошти за кредитним договором позичальник не повернула, а тому правовідносини є дійсними, що є підставою для стягнення процентів за кредитом та пені за процентами у межах позовної давності. На обґрунтування доводів касаційної скарги банк посилався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України (1618-15) ) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду 12 лютого 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), а касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", та ОСОБА_4 15 грудня 2005 року укладено кредитний договір № ODKTSE00000797, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати ОСОБА_4 кредит у розмірі 14 000, 00 грн на термін до 15 грудня 2008 року, а позичальник зобов'язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, видав ОСОБА_4 кредит у розмірі 14 000, 00 грн.

На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_5 укладено договір поруки від 15 грудня 2005 року № ODKTSE00000797. За пунктом 12 договору поруки порука за цим договором припиняється після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Судовим наказом Котовського міськрайонного суду Одеської області від 06 серпня 2009 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитним договором у розмірі 23 379, 49 грн, що складається з: 8 204, 05 грн - заборгованість за сумою кредиту; 9 480, 12 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 2 123, 67 грн - заборгованість за комісією за користуванням кредитом; 1 982, 15 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 500, 00 грн та 1089, 50 грн -штрафи. Судовий наказ набрав чинності 07 вересня 2010 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості заборгованість за кредитним договором станом на 28 жовтня 2015 року складала 79 056, 85 грн.

Під час оцінки застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд застосовує їх системний аналіз.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України (435-15) . За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Задля належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У статті 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В оцінці застосування наведених норм права ВеликаПалата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Встановивши, що строк кредитування закінчився 15 грудня 2008 року, а з позовом банк звернувся 08 грудня 2015 року, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо спливу позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за кредитом є правильними та обґрунтованими.

Встановивши фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили правову природу цивільних відносин між сторонами. Одночасно Верховний Суд визнає помилковим застосування судами першої та апеляційної інстанцій позовної давності як підставу для відмови у задоволенні позову в частині вимог про стягнення з відповідача відсотків та пені, нарахованих на відсотки за кредитним договором, після спливу строку кредитування. Правильним в оцінці спірних правовідносин є висновок про те, що банк після спливу строку кредитування позбавлений права як кредитор нараховувати відсотки, передбачені кредитним договором, а отже і пеню на відсотки, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12

(провадження № 14-10цс18).

У наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду суд зробив висновок про відступлення від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15.

Проте, враховуючи, що окремі недоліки зазначених рішень на впливають на правильність правового результату ухвалених у справі рішень, Верховний Суд, застосувавши правило статті 410 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат - не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.