722/1983/16-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - 12.11.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи"на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 липня 2017 року у складі судді Побережної О. Д. та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б.,

У жовтні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") звернулось в суд з позовом до ОСОБА_4 (у подальшому прізвище змінено на ОСОБА_4) про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, просило у рахунок стягнення заборгованості звернути стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1, та земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 15 серпня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ЗАТ "Промінвестбанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк"), та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 542, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 12 000, 00 євро.

18 серпня 2007 року між сторонами укладений договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1, та земельна ділянка, розташована у АДРЕСА_1, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку.

17 грудня 2012 року між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір відступлення прав вимоги, згідно з яким ТОВ "Кредитні ініціативи" відступлене право грошової вимоги за зазначеними договорами. ОСОБА_4 належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого станом на 01 жовтня 2016 року виникла заборгованість: за кредитом у розмірі 5 857, 44 євро, що за курсом Національного банку України на дату розрахунку складає 170 309, 28 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 2 461, 68 євро, що за офіційний курсом НБУ на дату розрахунку складає 71 575, 12 грн, заборгованість за комісією у розмірі 400, 16 євро, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 11 634, 91 грн.

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

У своїх висновках суд першої інстанції посилався на те, що рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 02 квітня 2012 року (справа № 2-145/12) з ОСОБА_4 стягнуто на користь ПАТ "Промінвестбанк" заборгованість за кредитним договором від 15 серпня 2007 року № 542 у розмірі 9 127, 38 євро. ОСОБА_4 сплачувала заборгованість на стадії виконання зазначеного рішення, що підтверджено відповідними платіжними дорученнями. Крім того, згідно з наданими суду квитанціями ОСОБА_4 певна сума заборгованості сплачена безпосередньо ТОВ "Кредитні ініціативи". З наданого позивачем розрахунку неможливо встановити наявність та розмір дійсної заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором, зокрема, чи були враховані сплачені відповідачкою суми (до ВДВС та безпосередньо на рахунок позивача). Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначений документ не є належним доказом на підтвердження обставини наявності зазначеної у позовній заяві заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 12 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ "Кредитні ініціативи" відхилено. Рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 липня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначивши, що у зв'язку із розбіжністю в сумах заборгованості та у зв'язку із тим, що позивач просив справу розглянути за його відсутності, судом першої інстанції 22 червня 2017 року постановлено ухвалу про витребування від ТОВ "Кредитні ініціативи" розрахунку заборгованості, в якому були б зазначені підстави нарахування заборгованості та початкова сума, з якої проводився розрахунок, із зазначенням, чи було враховано суму, стягнену рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 02 квітня 2012 року, та кошти, сплачені відповідачкою за виконавчим документом.

06 липня 2017 року позивач на виконання ухвали суду від 22 червня 2017 року повідомив лише, що відповідачкою 07 серпня 2012 року на депозитний рахунок внесені кошти в розмірі 45 000, 00 грн та 20 березня 2017 року - 6 400, 00 грн. Проте позивач не повідомив, яким чином ці грошові кошти розподілені за складовими кредитної заборгованості, та не надав новий розрахунок актуальної заборгованості. Зазначені обставини унеможливили перевірку судом розрахунку заборгованості. З огляду на зазначене суд зробив висновок, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є неналежним доказом, оскільки не містить достовірну інформацію щодо розміру заборгованості, а також відомості щодо виконання рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 02 квітня 2012 року.

ТОВ "Кредитні ініціативи", не погодившись із зазначеними рішеннями судів, у листопаді 2017 року подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просило їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема, заявник посилався на те, що у наданому ним розрахунку відображені кошти, які були сплачені ОСОБА_4, позивачем оплачені суми враховані, а тому поданий розрахунок є належним доказом актуальної заборгованості відповідача.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 просила залишити її без задоволення, зазначивши, що доводи, викладені у скарзі є необґрунтованими.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 15 серпня 2007 року між ЗАТ "Промінвестбанк", правонаступником якого є ПАТ "Промінвестбанк", та відповідачкою ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 542, відповідно до якого позивач отримала кредит у розмірі 12 000, 00 євро, зобов'язалася повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором, зокрема, з кінцевим терміном повернення кредиту та процентів за ним не пізніше 14 серпня 2022 року.

18 серпня 2007 року між ЗАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1, та земельна ділянка, розташована у АДРЕСА_1.

17 грудня 2012 року між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким до позивача перейшло право вимоги за зазначеним кредитним договором та договором забезпечення. Таким чином ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло статус нового кредитора за цими договорами.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 01 жовтня 2016 року розмір заборгованості за кредитним договором складає: за кредитом - 5 857, 44 євро, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 170 309, 28 грн, заборгованість за відсотками - 2 461, 68 євро, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 71 575, 12 грн, заборгованість за комісією - 400, 16 євро, що за офіційний курсом НБУ на дату розрахунку складає 11 634, 91 грн.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України (435-15) . За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

За правилом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Судами також установлено, що рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 02 квітня 2012 року (справа № 2-145/12) з ОСОБА_4 стягнуто на користь ПАТ "Промінвестбанк" заборгованість за кредитним договором від 15 серпня 2007 року № 542 у розмірі 9 127, 38 євро, що за курсом НБУ становило 96 448, 41 грн та 1 264, 69 грн.

03 жовтня 2012 року в порядку виконання рішення відповідачкою було сплачено 40 909, 50 грн.

Крім того, згідно з наданими суду квитанціями відповідачкою ОСОБА_4 сплачені безпосередньо ТОВ "Кредитні ініціативи": 23 лютого 2013 року 6 000, 00 грн, 27 лютого 2013 року 116, 00 грн, 29 березня 2013 року 1 500, 00 грн, 07 травня 2013 року 500, 00 грн, 21 травня 2013 року 800, 00 грн, 05 вересня 2013 року 500, 00 грн, 27 вересня 2013 року 5 000, 00 грн, 12 жовтня 2013 року 500, 00 грн, 09 грудня 2013 року 500, 00 грн, 30 грудня 2013 року 300, 00 грн, 10 січня 2014 року 500, 00 грн, 08 квітня 2014 року 300, 00 грн, 28 травня 2014 року 1 000, 00 грн, 30 червня 2015 року 500, 00 грн, 20 березня 2017 року 6 400, 00 грн.

Встановивши фактичні обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність між сторонами кредитних правовідносин, які виникли унаслідок укладення 15 серпня 2007 року кредитного договору № 542.

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, врахували, що у порушення вимог чинного законодавства позивач не надав суду доказів на підтвердження й обґрунтування суми заборгованості з урахуванням виконання рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 02 квітня 2012 року та сплачених відповідачем на користь позивача грошових коштів за представленими суду квитанціями.

Таким чином, доводи касаційної скарги ТОВ "Кредитні ініціативи" щодо наявності у матеріалах справи належних доказів заборгованості відповідача за кредитним договором з урахуванням виконаного рішення про стягнення заборгованості ті інших платежів зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішили спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, а тому рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 липня 2017 року та ухвала Апеляційного суду Чернівецької області від 12 жовтня 2017 року підлягають залишенню без змін.

Згідно з частиною першою статті 57 ЦПК України 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 58 ЦПК України 2004 року).

Згідно з положеннями частини третьої статті 10 та частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Інших доводів у касаційній скарзі, які у розумінні положення статті 412 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову банку заявником не наведено.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку відповідно до вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.