643/953/17 Про стягнення пені за кредитними договорами - 12.11.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", яка підписана представником Збіцькою Елліною Павлівною, на рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 травня 2017 року у складі судді: Довготько Т. М., та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2017 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,

У січні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення пені за кредитними договорами.

Позовна заява обґрунтована тим, що 15 травня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № СL506-701/553/2007, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит в сумі 15 978,20 доларів США.

26 квітня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № РL3-701/056/2007, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в сумі 9 675,00грн.

12 листопада 2010 року та 25 червня 2011 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладено договори купівлі-продажу кредитного портфелю, за якими до товариства перейшли права вимоги до відповідача за кредитними договорами.

ОСОБА_4 умови кредитних договорів не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитними договорами. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2009 року стягнуто з ОСОБА_4 суми боргу за кредитним договором від 26 квітня 2007 року у розмірі 10 194,84грн, з яких 8 050,27 грн заборгованість за кредитом, 2 144, 57 грн заборгованість за відсотками. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 липня 2009 стягнуто з ОСОБА_4 суми боргу за кредитним договором від 15 травня 2007 року в розмірі 131 107, 76грн, з яких 113 508,13 грн заборгованість за кредитом, 17 599,63 грн заборгованість за відсотками.

Не зважаючи на рішення судів відповідач свої зобов'язання з повернення суми боргу за кредитними договорами не виконав, у зв'язку з чим відповідно до умов договорів зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасного виконання зобов'язання за кожен день прострочення. Пеня за кредитним договором № РL3-701/056/2007 від 26 квітня 2007 року за період з 11 липня 2016 року по 11 січня 2017 року становить 18 758,50 грн; за кредитним договором № СL506-701/553/2007 від 15 травня 2007 року за період з 11 липня 2016 року по 11 січня 2017 року становить 241 238,27 грн.

ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просило стягнути з відповідача пеню за кредитними договорами в сумі 259 996,77 грн та судовий збір.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалоюапеляційного суду Харківської області від 19 липня 2017 року, позов про стягнення суми пені за кредитними договорами залишено без задоволення в повному обсязі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовано тим, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Рішеннями судів від 30 липня 2009 року та від 04 вересня 2009 року за двома кредитними договорами стягнуто і тіло кредиту, і відсотки. Тобто, змінено строк повернення кредитів. Рішення судів не виконувалось взагалі; жодного стягнення не проведено, а добровільно відповідач за договорами не здійснює виплати з березня 2008 року.

У серпні 2017 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернувся з касаційною скаргою, в якій просило оскаржені рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилалося на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позовну давність пропущено не було, оскільки право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відкрите касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 26 квітня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № РL3-701/056/2007, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в сумі 9 675 грн зі сплатою відсотків, обумовлених договором та кінцевим строком повернення 26 квітня 2012 року.

15 травня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № СL506-701/553/2007 відповідно до якого, ОСОБА_4 отримав кредит в сумі 15 978,20 доларів США зі сплатою 11,49% річних та строком повернення до 15 травня 2014 року.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2009 року з ОСОБА_4 на користь ЗАТ "ОТП Банк" стягнуто 10 194,84 грн заборгованості за кредитним договором № РL3-701/056/2007 від 26 квітня 2007 року.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 30 липня 2009 року з ОСОБА_4 на користь ЗАТ "ОТП Банк" стягнута заборгованість за кредитним договором від 15 травня 2007 року в сумі 14 879,53 долара США, а також відсотки за користування кредитом в сумі 2 307,09 доларів США.

12 листопада 2010 року та 25 червня 2011 року між ПАТ "ОТП Банк", який є правонаступником ЗАТ "ОТП Банк", та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладено договори купівлі-продажу кредитного портфелю б/н, відповідно до яких до товариства перейшло право вимоги за кредитними договорами від 15 травня 2007 року та від 26 квітня 2007 року.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Таким чином у справі, що переглядається, після рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 липня 2009 року та рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2009 року, якими на користь банку було стягнуто достроково заборгованість по кредитним договорам, банк мав право на стягнення з відповідача тільки сум, передбачених положенням частини другої статті 625 ЦК України.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Хоча суди й застосували позовну давність, що не підлягала застосуванню, про те це не вплинуло на прийняття правильних по суті та законних рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.