462/2075/16-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 12.11.2018 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", яка підписана представником Сокуренком Євгеном Сергійовичем, на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 березня 2017 року у складі судді: Бориславського Ю. Л., та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М.,

У квітні 2016 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного із банком договору № б/н від 27 лютого 2008 року ОСОБА_4 отримав в банку кредит в розмірі 5000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором, однак, відповідач належним чином умов вказаного договору не виконав і станом на 29 березня 2016 року в нього утворилась заборгованість у розмірі 18 198,67 грн, з яких 3 336,05 грн заборгованість за кредитом, 13 519,83 грн заборгованість по процентам за користування кредитом, 500 грн штрафу (фіксована частина) та 842,79 грн штрафу (процентна складова).

Позивач просив стягнути із відповідача 18 198,67 грн заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 серпня 2017 року, у задоволені позову АТ КБ "Приватбанк" відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що з позовом до суду АТ КБ "ПриватБанк" звернувся поза межами позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем. Про заборгованість позивач дізнався у грудні 2008 року, позовна давність переривалася здійсненими відповідачем оплатами боргу, однак розпочала свій перебіг з вересня 2009 року, коли було здійснено останній платіж за договором та у останній місяць дії картки, що була видана за договором. До суду ж з цим позовом банк звернувся у квітні 2016 року, тобто із значним, більш ніж трирічним пропуском позовної давності.

У вересні 2017 року АТ КБ "ПриватБанк" через представника Сокуренка Є. С. подало касаційну скаргу на рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 серпня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржені рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки розрахунок процентів здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, банк має право на отримання процентів та неустойки в межах позовної давності. Проте суди необґрунтовано відмовили у задоволенні цієї частини позовних вимог, оскільки не врахували висновку Верховного Суду України, викладеного, зокрема, у постанові від 29 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 27 лютого 2008 року між банком та відповідачем був укладений договір, відповідно до якого ОСОБА_4 отримав кредит в розмірі 5000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі - останнім днем місяця, вказаного на картці.

ОСОБА_4 порушив взяті на себе, згідно кредитного договору, зобов'язання, і станом на 29 березня 2016 року в нього утворилась заборгованість перед у розмірі 18 198,67 грн, з яких 3 336,05 грн заборгованість за кредитом, 13 519,83 грн заборгованість по процентам за користування кредитом, 500 грн штрафу (фіксована частина) та 842,79 грн штрафу (процентна складова).

Суди встановили, що останній платіж здійснено у вересні 2008 року, дія картки закінчилась у вересні 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у квітні 2016 року.

При відмові у задоволенні позовних вимог суди вважали, що АТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду із позовом за захистом свого порушеного права поза межами позовної давності.

Колегія суддів погоджується із цим висновком судів з таких підстав.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Встановивши, що позивачем пропущена позовна давність, про застосування якої заявив представник відповідач у клопотанні від 16 березня 2017 року (а. с. 64 - 65), суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені рішення постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Оскільки оскаржені рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", яка підписана представником Сокуренком ЄвгеномСергійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 серпня 2017 року залишити без змін.