521/20849/16-ц Про прийняття спадщини - 08.11.2018 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Сьома одеська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2017 року у складі судді: Граніна В.Л. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 липня 2017 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М.,Журавльова О. Г., Кононенко Н. А.,

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про усунення від права на спадкування.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 (батько позивача та відповідача). Після його смерті відкрилася спадщина, позивач разом з відповідачем, як спадкоємці першої черги, звернулися з заявами до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Однак, позивач вважав, що відповідач може бути усунений від права на спадкування, оскільки за життя батька, який через похилий вік та тяжку хворобу був у безпорадному стані, ухилявся від надання батькові допомоги. Позивач замовив та оплатив облаштування пам'ятника на могилі спадкодавця. Все це у своїй сукупності є підставою для усунення відповідача від права на спадкування за законом після смерті їх батька, відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 липня 2017 року, в задоволені позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення від права на спадкування відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що не доведено того факту, що померлий потребував допомоги саме від відповідача, а той, в свою чергу, мав можливість надати допомогу, однак не вчиняв необхідних дій.Позивачем не надано жодних істотних даних, які мають правове значення для вирішення спору та встановлення того факту, що спадкодавець перебував у безпорадному стані, який зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли він не міг самостійно забезпечити умови свого життя, потребував стороннього догляду, допомоги та піклування.

При цьому апеляційний суд вказав, що стосовно неявки відповідача ОСОБА_5 до суду як першої, так і апеляційної інстанції, то апеляційний суд погоджується з доводами представника позивача про те, що відповідач навмисно ухиляється від явки до суду, незважаючи на те, що живе в квартирі АДРЕСА_1, тобто у спадковій квартирі. Однак, зазначені обставини не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_4, рівно як і те, що відповідач ОСОБА_5 ухиляється від спілкування з позивачем ОСОБА_4 і від оформлення спадщини у встановленому законом порядку.

У серпні 2017 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 липня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржені рішення і ухвалити нове про задоволення позову. При цьому посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не вірно застосували статтю 1224 ЦК України. ОСОБА_4 вказує, що спадкодавець хворів багатьма хронічними захворюваннями, а тому потребував стороннього догляду, а відповідач був відсутній на території України з 2009 року по 17 червня 2012 року. Акцентує увагу на тому, що відповідач не був повідомлений належним чином судами про розгляд справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 серпня 2017 року вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, який був батьком сторін, та після смерті якого відкрилася спадщина.

Позивач та відповідач, як спадкоємці першої черги у встановлений законом шестимісячний строк звернулися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини.

Суди встановили, що не доведено того факту, що ОСОБА_6 потребував допомоги саме від відповідача, а той, в свою чергу, мав можливість надати допомогу, однак не вчиняв необхідних дій.Позивачем не було надано будь-яких доказів того, що відповідач мав можливість, але умисно ухилявся від виконання обов'язку утримання спадкодавця.

Тлумачення частини п'ятої статті 1224 ЦК України свідчить, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Встановивши, що відсутні умови, передбачені частиною п'ятою статті 1224 ЦК України для усунення ОСОБА_5від права на спадкування за законом, суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги позивача про те, що відповідач був неповідомлений належним чином судами про розгляд справи.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Тлумачення пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України свідчить, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, якщо учасник справи був не повідомлений про судовий розгляд і такий учасник саме свою касаційну скаргу обґрунтовує такою підставою.

Проте відповідач, який був не повідомлений, касаційної скарги не подавав і про таку підставу не заявляв.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Оскільки оскаржені рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.