758/15840/16-ц Про встановлення факту проживання разом із спадкодавцем однією сім'єю - 07.11.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 19 січня 2017 року у складі судді Роман О. А. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2017 року у складі суддів: Усика Г. І., Невідомої Т. О., Ратнікової В. М.

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з заявою про встановлення факту проживання разом із спадкодавцем.

Заява мотивована тим, що з вересня 2008 року вона проживала разом зі своїм двоюрідним дядьком ОСОБА_6 у належній йому на праві власності квартирі за адресою: АДРЕСА_1, оскільки останній потребував догляду за ним та за квартирою.

З початку 2015 року вона була змушена поїхати у м. Херсон у зв'язку із хворобою її батька, але в цей час за дядьком доглядав її брат ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, усі витрати щодо поховання поніс ОСОБА_4

Після смерті дядька, 22 липня 2015 року ОСОБА_4 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено з посиланням на те, що юридичний факт проживання однією сім'єю зі спадкодавцем протягом п'яти років до часу відкриття спадщини має бути встановлений винятково рішенням суду.

Посилаючись на викладені обставини, заявник просила встановити факт її проживання разом зі спадкодавцем ОСОБА_6 з вересня 2008 року по 2015 рік однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 19 січня 2017 року заяву ОСОБА_4 повернуто для подання до належного суду. Також вирішено питання про повернення сплаченого нею судового збору.

Суд першої інстанції виходив із того, що заява подана з порушенням вимог частини першої статті 257 ЦПК України, не за місцем проживання заявника, а тому в порядку, передбаченому частиною 1 статті 115 ЦПК України 2004 року, її необхідно повернути заявнику для подання до належного суду.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 19 січня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим,що висновки суду про необхідність повернення заяви ОСОБА_4 для подання її до належного суду відповідають вимогам частини першої статті 115 ЦПК України, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що вона вже декілька років працює у м. Києві та проживає за адресою: АДРЕСА_1, а тому й звернулась до Подільського районного суду м. Києва із заявою про встановлення факту за місцем свого фактичного проживання, а не за місцем реєстрації в паспорті. Неприйняття судом заяви до розгляду порушує її право на судовий захист, яке передбачене статтею 3 ЦПК України 2004 року. Крім того, не відкривши провадження у справі, суд позбавив її можливості надати докази того, що з 2008 року по 2015 року вона проживає у м. Києві.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що згідно з довідкою адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС України в м. Києві від 05 січня 2017 року, за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровано місце проживання ОСОБА_4

Як вбачається з копії паспорта заявника, місце її проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2.

ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття спадщини, оскільки встановлення даного факту їй необхідно для подальшого оформлення спадкових прав у нотаріуса на підставі статті 1264 ЦК України.

Частиною 1 статті 234 ЦПК України, в редакції, яка діяла на час розгляду справи, передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до статті 256 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час розгляду справи) та роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" (v0005700-95) , суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

За правилами частини 1 статті 257 ЦПК України (в редакції, чинній на момент звернення з заявою до суду), заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Відповідно до частини 1 статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно з статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", документами, до яких вносяться відомості про місце проживання, єпаспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.

Зі змістом частини 1 статті 115 ЦПК України, в редакції, яка діяла на час розгляду справи, якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала.

Встановивши, що зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання заявника у справі є: АДРЕСА_2, яке не є адміністративною територією Подільського району м. Києва, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про непідсудність даної справи та повернення заяви про встановлення факту для подання до належного суду.

Такі висновки судів ґрунтуються на законі та узгоджуються з матеріалами справи. Заявником не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували її факт проживання за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 28 листопада 2017 року відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_4, заінтересовані особи: Подільська районна державна адміністрація в м. Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кривошия Н. А. про встановлення факту проживання разом зі спадкодавцем однією сім'єю.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.