757/17094/16-Ц Про визнання договору лізингу недійсним та стягнення коштів - 31.10.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" - РибакаЄвгена Володимировича, на рішення Печерського районного суду м. Києва в складі судді Москаленко К. О. від 18 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва в складі суддів: Ратнікової В. М., Панченка М. М., Борисової О. В., від 09 лютого 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) (далі - Цивільний процесуальний кодекс України (1618-15) ), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" (далі - ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто") про визнання договору лізингу недійсним та стягнення коштів.

Позов обґрунтовано тим, що 02 жовтня 2015 між ним та ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" було укладено договір фінансового лізингу №001428, відповідно до умов якого ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" взяло на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - автомобіль марки "Toyota" та передати предмет лізингу у користування ОСОБА_4 на строк та на умовах, передбачених договором. На виконання умов договору позивач сплатив платіж у розмірі 36 000 грн. Однак, відповідач відмовився передати позивачу автомобіль, посилаючись на необхідність сплати 50 % вартості автомобіля, одночасно повідомивши про те, що сплачена сума в розмірі 36 000 грн є комісією за організацію та оформлення самого договору лізингу, а не частиною вартості автомобіля. Посилаючись на те, що при укладенні договору фінансового лізингу представники відповідача ввели позивача в оману щодо умов та правової природи даного зобов'язання, просив на підставі статті 230 ЦК України визнати вказаний договір недійсним. Крім того позивач посилається на наявність несправедливих умов договору, що в силу статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" є підставою для визнання недійсним зазначеного договору.

Протягом розгляду справи позивач змінив підстави позову, подавши відповідну заяву, в якій зазначив, що спірний договір нотаріально не посвідчений, а також, що у відповідача відсутня ліцензія для залучення фінансових активів від фізичних осіб, що в силу вимог ЦК України та Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) є підставою для визнання недійсним зазначеного договору.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингу № 001428 від 02 жовтня 2015 року та стягнути з відповідача на його користь сплачені ним грошові кошти у розмірі 36 000 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" про визнання договору лізингу недійсним та стягнення коштів задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 001428 від 02 жовтня 2015 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш авто" та ОСОБА_4.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" на користь ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 36 000 грн.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" на користь ОСОБА_4 у відшкодування витрат по сплаті судового збору 551,20 грн.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" на користь держави судовий збір в розмірі 551,20 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі, а договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Суд зазначив, що договір фінансового лізингу № 001428, укладений між відповідачем ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" та фізичною особою - ОСОБА_4, нотаріально посвідчено не було, тобто такий договір не відповідає вимогам закону, у зв'язку із чим підлягає визнанню його недійсним.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" - Рибака Євгена Володимировича, відхилено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. Зазначено, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що вказаний договір фінансового лізингу транспортного засобу не було нотаріально посвідчено, а також відповідач не мав ліцензії для здійснення фінансової послуги, якою є фінансовий лізинг, а тому наявні підстави для визнання договору недійсним.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" - Рибак Є. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові ОСОБА_4

Касаційна скарга мотивована тим, що, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки усім доказам наявним у матеріалах справи. Спірні правовідносини регулюються не Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , а нормами ЦК України (435-15) та спеціальним Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) . Договір фінансового лізингу укладений з дотриманням вимог закону, які регулюють його укладання, ніяких порушень позивача як споживача послуг не допущено та нотаріальне посвідчення не є обов'язковим для вказаного договору.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що 02 жовтня 2015 року між ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" та ОСОБА_4 було укладено договір фінансового лізингу №001428, відповідно до умов якого товариство взяло на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - автомобіль марки "Toyota" та передати предмет лізингу у користування ОСОБА_4 на строк та на умовах, передбачених цим договором, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору.

Відповідно до пункту 8.2. договору сторонами було визначено, що вартість предмета лізингу на момент укладання договору становить 15 720,52 доларів США з урахуванням ПДВ, що в гривневому еквіваленті складає 360 000 грн.

В графіку № 1 до договору фінансового лізингу № 001428 сторонами було визначено порядок погашення вартості предмету лізингу.

В додатку № 2 до договору фінансового лізингу № 001428 зазначено загальні характеристики предмету лізингу - автомобіль марки "Toyota", модель Corolla, комплекція Style, об'єм двигуна 1,6 АТ.

02 жовтня 2015 року, на виконання умов договору, ОСОБА_4 було сплачено ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" адміністративний платіж в розмірі 36 000 грн.

12 жовтня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до товариства з заявою про розірвання договору фінансового лізингу № 001428 та повернення адміністративного платежу в розмірі 36 000 грн.

Листом від 02 листопада 2015 року ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" повідомило ОСОБА_4 про розірвання договору з 19 жовтня 2015 року.

Також повідомило, що, виходячи зі змісту положень пункту 12.1 договору, підстави для повернення платнику адміністративного платежу в розмірі 36 000,00 грн відсутні.

Звертаючись до суду з позовом до ТОВ"Лізингова компанія "Ваш Авто" про визнання договору лізингу недійсним та стягнення коштів, ОСОБА_4 посилався, зокрема, на те, що при укладенні договору фінансового лізингу № 001428 не було дотримано вимог законодавства щодо його обов'язкового нотаріального посвідчення, у лізингодавця ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" відсутня ліцензія на провадження діяльності з надання фінансових послуг, які передбачають залучення фінансових активів від фізичних осіб, що є підставами для визнання укладеного договору недійсним.

Відповідно до частин першої - п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - и третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

За умовами частини першої статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Згідно вимог частини другої статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Судами установлено, що договір фінансового лізингу № 001428, укладений між ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" та ОСОБА_4 не був посвідчений нотаріально.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що спірний договір фінансового лізингу № 001428 містить положення, характері для договору найму транспортного засобу, укладеного із фізичною особою, тобто, на вказаний договір розповсюджує свою дію вимоги ЦК України (435-15) , зокрема, в частині обов'язкового нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи, та врахувавши, що спірний договір укладено в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_4 у даній справі.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 464/7192/15-ц(провадження № 61-3302св18), у постанові Верховного Суду від 05 березня 2018 року у справі № 731/45/16-ц (провадження № 61-9325св18), у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 613/433/16-ц (провадження № 61-2252св18), у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 641/1721/16-ц (провадження № 61-21929св18), тощо.

Такі висновки судів не суперечать правовим висновкам, які викладено у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі №6-2766цс15.

Докази та обставини, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права, а відповідні доводи оцінені судами попередніх інстанцій та не знайшли свого підтвердження.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 (v003p710-03) правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Рішення судів попередніх інстанцій містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.