333/4740/16-ц Про поділ спільного майна подружжя - 24.10.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2017 року, у складі судді Тучкова С. С., та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 липня 2017 року, у складі колегії суддів: Кочеткової І. В.,

ОСОБА_6, ОСОБА_7,

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 23 вересня 2006 року позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, та, станом на момент звернення до суду з даним позовом, у суді перебуває на розгляді інша позовна заява про розірвання шлюбу.

Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживають з позивачем та перебувають на її утриманні.

Посилаючись на відсутність згоди між нею та відповідачем щодо добровільного поділу майна, позивач просила суд поділити майно, набуте ними під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1, та земельну ділянку площею 0,0597 га по АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на ? зазначеного будинку та на ? вказаної земельної ділянки.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 27 липня 2017 року, позов задоволено. Поділено спільне сумісне майно, набуте ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за час шлюбу. Визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частину житлового будинку № АДРЕСА_1, та на ? частину земельної ділянки площею 0,0597 га по АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що майно, про поділ якого заявлено позивачем, було придбане сторонами під час перебування в зареєстрованому шлюбі, а тому воно є спільною власністю подружжя. За відсутності домовленості між сторонами щодо поділу майна, ОСОБА_4, як дружина, має право власності на ? такого майна.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було встановлено обсягу всього спільно нажитого майна, яке є необхідним при вирішенні судом спору між подружжям щодо поділу майна. Суди не звернули увагу, що спірне майно було придбане за його особисті кошти, а, отже, є його особистою власністю.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направила.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) .

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року дану справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_5 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що з 23 вересня 2006 року по 17 жовтня 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі.

06 липня 2009 року ОСОБА_5 придбав спірний житловий будинок № АДРЕСА_1, вартістю 68 205 грн і земельну ділянку, вартістю 137 000 грн площею 0,0597 га, розташовану за цією ж адресою, шляхом укладення відповідних договорів купівлі-продажу, які були нотаріально посвідчені. У договорах, зокрема, зазначено що придбання майна вчиняється ОСОБА_5 за письмовою згодою дружини -

Відповідно до частини першої статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності (частина перша статті 66 СК України).

Вирішуючи даний спір, судами встановлено відсутність між сторонами будь-яких угод щодо добровільного поділу майна, набутого ними за час перебування у шлюбі.

З огляду на зазначене, правильним є висновок суду про те, що спірне майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки на час укладення договорів купівлі-продажу сторони перебували у зареєстрованому шлюбі та відповідачем не надано доказів на підтвердження факту придбання ним спірної нерухомості за особисті кошти.

Статтею 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Виходячи із зазначеного висновок місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо наявності підстав для визнання за позивачем права власності на ? житлового будинку та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_1, є вірним, та таким, що зроблено на підставі повно і всебічно досліджених матеріалів справи, із наданням належної правової оцінки доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Оскільки предметом позову є поділ конкретно визначеного майна, а саме: житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1, відсутня необхідність встановлення всього обсягу майна, набутого подружжям за час перебування у шлюбі, що свідчить про безпідставність такого доводу касаційної скарги.

Аргументи касаційної скарги аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,