9901/12/17 Про скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді районного суду міста - 18.01.2018 Прийняття

Позов обґрунтований тим, що оскаржене Рішення ґрунтується на обставинах, яким ВККС не надала належної правової оцінки, що в підсумку призвело до помилкових висновків про порушення суддею ОСОБА_3 вимог процесуального закону під час розгляду цивільної справи №521/19212/14-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про припинення права власності на частку квартири із виплатою компенсації її вартості та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування квартирою.

Так, відмовляючи ОСОБА_5 (за скаргою якого відкрито дисциплінарне провадження стосовно судді ОСОБА_3) у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи суддя виходив лише з вимог процесуального закону і обставин, а саме з їх документального підтвердження, які в цілому давали обґрунтовані підстави для задоволення такого клопотання. Жодної переваги з огляду на процесуальний статус сторін суддя не надавав. З приводу висновку Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 18 березня 2015 року як одного із доказів, яким ОСОБА_5 доводив можливість користування спільним майном і неможливість виділення виділу його частки у спільному майні, то при прийнятті рішення по суті спору, як зазначено в позовній заяві, суд виходив виключно з положень статті 365 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) і з дотриманням цих вимог й було прийнято рішення в згаданій цивільній справі. Проведення повторної експертизи, на чому наполягав ОСОБА_5, у цій справі не було, позаяк за наслідками здійсненого експертного дослідження суд отримав відповіді на усі поставлені запитання. Не погоджується ОСОБА_3 з обґрунтованістю тверджень ВККС про ненадання оцінки істотності шкоди відповідно до частини четвертої статті 365 ЦК. З цього приводу представник позивача зазначив про те, що суддя ОСОБА_3 при прийнятті рішення в цивільній справі №521/19212/14-ц забезпечив виконання ОСОБА_4 (позивачем в цій цивільній справі, на користь якої ухвалено це рішення) вимог закону щодо попереднього внесення на депозитний рахунок Територіального управління ДСА в Одеській області грошової суми (вартості частки у спільному майні) в розмірі згідно з висновком експертизи. Тож висновки ВККС про істотність порушень прав ОСОБА_5 і мотиви останнього в цій частині, на думку позивача і його представника, не ґрунтуються на дійсних обставинах справи. Та обставина, що касаційний суд направив справу на новий розгляд, з огляду на мотиви для прийняття такого рішення, на думку представника позивача, не є достатнім свідченням умисного порушення суддею вимог закону при розгляді цивільної справи чи упередженого ставлення до сторін.

Окрім зазначеного вище представник позивача, доводячи неправомірність оскарженого Рішення, висловив сумнів з приводу авторства скарги, за якою відносно судді ОСОБА_3 відкрито дисциплінарне провадження. Підставою для такого припущення представника позивача, судячи з доводів позовної заяви, є відмінність підпису ОСОБА_5, яким підписано скаргу, від того, яким підписано інші документи, що є матеріалах цивільної справи.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, аналогічних тим, що їх викладено в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Відповідач заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Свою позицію мотивує тим, що при прийнятті оскарженого Рішення ВККС повно і всебічно з'ясувала усі істотні обставини щодо порушених у зверненні ОСОБА_5 фактів порушення суддею ОСОБА_3 вимог закону при розгляді цивільної справи. Проаналізувавши дії судді у контексті правовідносин, що виникли у зв'язку з розглядом цивільної справи і їх правового регулювання ВККС дійшла висновку про наявність передбачених пунктом "г" частини першої статті 92 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, викладеній згідно із Законом України №192-VIIІ від 12 лютого 2015 року (192-19) ) підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав таку позицію з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, просив відмовити в задоволенні позову повністю.

Суд заслухав пояснення представників сторін, дослідив надані ними докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень і з'ясував таке. Указом Президента України від 30 квітня 2010 року № 590/2010 (590/2010) ОСОБА_3 призначений на посаду судді Малиновського районного суду м. Одеси строком на п'ять років.

У липні 2015 року до ВККС надійшло звернення ОСОБА_5 щодо поведінки судді Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_3 під час здійснення правосуддя у цивільній справі № 521/19212/14-ц. У зверненні йдеться про те, що суддя ОСОБА_3., розглядаючи цивільну справу, стороною у якій був заявник, проявив зацікавленість у вирішенні спору на користь ОСОБА_4 (позивач у справі) та очевидну упередженість і необ'єктивність у відношенні до нього (ОСОБА_5.) і його представників. Щодо останнього, то проявом такого ставлення (поведінки), як зазначено у зверненні, були необґрунтовані відмови у задоволенні клопотань представників ОСОБА_5 процесуального характеру, зокрема про відкладення розгляду справи, про призначення судової експертизи, а також у невмотивованій відмові у задоволенні зустрічних позовних вимог. З урахуванням викладених у зверненні обставин ОСОБА_5 просив притягнути суддю ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності.

На підставі висновку за результатами перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до відповідальності від 23 вересня 2016 року ВККС прийняла рішення № 1777/дп-16 від 28 вересня 2016 року про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_3

З 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) (далі - Закон № 1402-VIII (1402-19) ), відповідно до пункту 31 якого заяви (скарги) щодо поведінки суддів місцевих та апеляційних судів, отримані Вищою кваліфікаційною комісією суддів України до набрання чинності цим Законом, передаються для розгляду Вищій раді правосуддя, якщо на день набрання чинності цим Законом Комісією не прийнято рішення про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи.

Якщо на день набрання чинності цим Законом Вищою кваліфікаційною комісією суддів України прийнято рішення про відкриття дисциплінарної справи, така справа розглядається колегіями Комісії, визначеними за її рішеннями, у порядку, що діяв на день відкриття дисциплінарної справи. Ухвалюючи рішення за результатами розгляду таких дисциплінарних справ, Вища кваліфікаційна комісія суддів України застосовує дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.

За такого правового регулювання ВККС при розгляді дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_3 керувалася вимогами, встановленими Законом України від 7 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) (далі - Закон № 2453-VI (2453-17) ), у редакції, викладеній згідно із Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) (далі - Закон № 192-VIII (192-19) ).

За наслідками розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_3 ВККС прийняла рішення від 25 жовтня 2017 року №18/дп-17, яким суддю ОСОБА_3 притягнено до дисциплінарної відповідальності на підставі підпункту "г" пункту 1 частини першої статті 92 Закону № 2453-VI (тут і далі - в редакції, викладеній згідно із Законом № 192-VIII (192-19) ) і накладено дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Підставою для прийняття такого Рішення були встановлені ВККС факти і обставини, які, відповідно до цього ж Рішення, свідчать про наявність у діях судді ОСОБА_3 складу дисциплінарного правопорушення. Зокрема при розгляді дисциплінарної справи ВККС встановила таке.

У провадженні судді Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_3 була цивільна справа № 521/19212/14-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про припинення права власності на частку у спільному майні (квартирі) із виплатою компенсації її вартості та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1.

Так, у листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про припинення права власності ОСОБА_5 на ? частини у спільній квартирі за названою вище адресою із виплатою компенсації її вартості. З посиланням на положення статті 365 ЦК ОСОБА_4 стверджувала, що частка ОСОБА_5 є незначною, а з огляду на наявність у нього іншого житла припинення права часткової власності у згаданій вище квартирі не завдасть йому істотної шкоди. Своєю чергою ОСОБА_5 подав зустрічний позов, в якому просив відмовити у задоволенні первісного позову та встановити порядок користування спільним житлом, зокрема виділити йому у спільній квартирі частину житлової площі для проживання. Свій позов ОСОБА_5 мотивував тим, що у квартирі за адресою, зазначеною вище він проживає на підставі судового рішення і ця квартира є для нього єдиним житлом.

Рішенням від 29 квітня 2015 року суддя Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_3. задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4, припинив право спільної часткової власності ОСОБА_5 на належну йому ? частку квартири АДРЕСА_1 та визнав право власності на цю частку за позивачкою. За тим же рішенням в рахунок належної ОСОБА_5 ? частки квартири присуджено грошову компенсацію в розмірі 183370 грн., яка була зарахована від ОСОБА_4 на депозитний рахунок Територіального управління державної судової адміністрації в Одеській області на підставі ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2015 року. Відповідно, у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 про встановлення порядку користування квартирою - відмовлено в повному обсязі.

Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 17 вересня 2015 року залишив рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2015 року без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справі ухвалою від 8 червня 2016 року скасував рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 17 вересня 2015 року, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою для скасування судом касаційної інстанції зазначених судових рішень було порушення судом першої інстанції принципу змагальності сторін.

З посиланням на положення частини другої статті 92 Закону №2453-VI ([скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків]) ВККС в своєму Рішенні констатувала, що за наслідками касаційного перегляду було встановлено, що суд першої інстанції в порушення статей 212- 215 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) ) не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, та не надав належної оцінки доказам сторін у їх сукупності, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про те, що припинення права часткової власності ОСОБА_5 у спільному майні не завдасть йому істотної шкоди, а спільне володіння і користування квартирою є неможливим.

З приводу припинення права спільної часткової власності на квартиру, то відповідач в оскарженому Рішенні зазначив про те, що надаючи перевагу доводам ОСОБА_4 за первісним позовом щодо припинення права власності на частину спірної квартири за ОСОБА_5 суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про умисне погіршення останнім свого майнового стану шляхом відчуження своєї 530/4000 частини квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_7, де він проживав з нею, батьком та двома братами, не перевіривши чи користується відповідач за первісним позовом окремим приміщенням у зазначеній квартирі, залишивши поза увагою, що дана квартира є комунальною. Обмежуючи право ОСОБА_5 (1/4 частини майна) та приймаючи до уваги при цьому інтереси позивача ОСОБА_4 (3/4 частини майна), суд першої інстанції залишив поза увагою доводи ОСОБА_5 щодо відсутності у нього іншого житла, не звернув уваги, що правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Також в Рішенні відповідач звернув увагу на те, що відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції такий висновок жодним чином не мотивував, залишивши поза увагою, що за висновком судової будівельно-технічної експертизи № 847/974/24 від 18 березня 2015 року, складеного Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз вбачається технічна можливість визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 з урахуванням часток кожного із співвласників у майні.

Крім того суд першої інстанції залишив поза увагою неодноразові клопотання відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_8 в тому числі щодо призначення додаткової судової будівельно-технічної експертизи, у якому останній зазначав про неповноту проведеної у справі експертизи, оскільки експерт не з'ясував вартість спірної квартири станом на час дослідження. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2015 року у задоволенні клопотання про призначення додаткової судової-будівельної експертизи відмовлено, без жодного обґрунтування такої відмови.

Також в оскаржуваному Рішенні ВККС зазначила про те, що надаючи перевагу доводам позивача за первісним позовом ОСОБА_4 над доводами позивача за зустрічним позовом ОСОБА_5, в порушення статті 10 ЦПК щодо дотримання принципу змагальності сторін, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зауважив, що у спірній квартирі проживають та зареєстровані: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - з 21 квітня 2015 року, залишивши поза увагою лист ГУ ДМСУ в Одеській області від 11 червня 2015 року №4/1-439, зі змісту якого вбачається, що прийнято рішення про скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_11 та її неповнолітнього сина ОСОБА_10

Отож, з огляду на мотиви, якими керувався суд касаційної інстанції при прийнятті ухвали від 8 червня 2016 року, а також зважаючи на обставини, встановлені під час дисциплінарного провадження, ВККС ствердила, що в діях судді ОСОБА_3 під час здійснення судочинства в цивільній справі є склад дисциплінарного проступку, який полягає у порушенні суддею принципу змагальності сторін судового процесу та їх рівності перед законом і судом. Це й стало підставою для застосування до судді ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення у виді попередження.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позаяк рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_3 ВККС прийняла до набрання чинності Законом № 1402-VIII (1402-19) (таке прийнято 28 вересня 2016 року), то у відповідності з вимогами пункту 31 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, розгляд згаданої дисциплінарної справи ВККС здійснювала у порядку, що діяв на день відкриття дисциплінарної справи.

Згідно з частиною першою статті 93 Закону № 2453-VI дисциплінарне провадження - це процедура розгляду звернення з метою встановлення обставин, що можуть бути підставою дисциплінарної відповідальності судді.

Органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді місцевого суду, відповідно до пункту 1 частини першої статті 94 Закону № 2453-VI є Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

Порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді визначено у статті 95 Закону № 2453-VI. Зокрема за частиною першою цієї статті дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення.

У частині другій статті 95 Закону № 2453-VI передбачено, що за зверненням, яке відповідає встановленим цим Законом вимогам та не підлягає поверненню, членом органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, проводиться перевірка даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарного провадження. Така перевірка проводиться у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частинами десятою, одинадцятою статті 95 Закону № 2453-VI розгляд дисциплінарної справи відбувається у відкритому засіданні, на яке запрошуються особа, за скаргою (заявою) якої відкрито справу, або її представник та суддя, стосовно якого відкрито справу. Будь-які заінтересовані особи мають право бути присутніми на засіданні.

У разі неможливості з поважних причин взяти участь у засіданні органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, суддя, справа стосовно якого розглядається, може надати по суті порушених питань письмові пояснення, які додаються до матеріалів справи. Письмові пояснення судді оголошуються на засіданні в обов'язковому порядку. Повторна неявка цього судді на засідання є підставою для розгляду дисциплінарної справи за його відсутності. Неприбуття особи, за зверненням якої відкрито дисциплінарну справу, не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 96 Закону № 2453-VI орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, обговорює результати розгляду дисциплінарної справи за відсутності судді, стосовно якого розглядалася справа, і запрошених осіб. За результатами розгляду орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення або відмову в накладенні дисциплінарного стягнення. Рішення у дисциплінарній справі приймається більшістю від загального складу органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів. Член органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, який проводив перевірку, не бере участі в голосуванні під час прийняття рішення.

Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Рішення органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, викладається у письмовій формі, підписується головуючим і членами цього органу, які брали участь у прийнятті рішення, і оголошується на засіданні. Рішення у дисциплінарній справі повинно містити: 1) прізвище, ім'я, по батькові і посаду судді, який притягається до дисциплінарної відповідальності; 2) встановлені обставини у справі з посиланням на докази; 3) мотиви, з яких ухвалено рішення; 4) суть рішення за результатами розгляду із зазначенням дисциплінарного стягнення в разі його застосування; 5) порядок і строк оскарження рішення.

Підстави дисциплінарної відповідальності судді визначено у статті 92 Закону № 2453-VI. За змістом пункту "г" пункту 1 частини першої цієї статті суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за умисне або внаслідок недбалості порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 109 Закону № 1402-VIII до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді: 1) попередження; ''.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За частиною другою цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд у цій справі встановив, що підставою для притягнення судді ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності було вчинення дисциплінарного проступку, відповідальність за який передбачено підпунктом "г" пункту 1 частини першої статті 92 Закону № 2453-VI.

Стосовно фактичних підстав для такого висновку, то такими були дії судді ОСОБА_3 під час здійснення правосуддя (формою вияву яких були його рішення щодо питань та клопотань процесуального характеру, які виникали в процесі розгляду справи, а також при прийнятті рішення по суті вимог), що з огляду на характер правовідносин свідчать про його упереджене, а подекуди й несправедливе ставлення до учасника процесу ОСОБА_5 (відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним).

На основі наявних у матеріалах дисциплінарної справи документів, наданих як суддею ОСОБА_3, так і витребуваних під час дисциплінарного провадження, ВККС встановила, що розглядаючи цивільну справу суддя ОСОБА_3 надавав очевидну перевагу доводам позивача (ОСОБА_4.) над доводами відповідача за первісним позовом (ОСОБА_5.), що проявилось у:

не взятті судом до уваги доказів, наданих представниками відповідача щодо поважності причин неприбуття в судове засідання, тоді як за аналогічних обставин клопотання позивача про відкладення розгляду справи, без документального підтвердження, було задоволено;

не зазначенні мотивів відхилення аргументів відповідача та його представників щодо суті спору;

невмотивованих відмовах суду у задоволенні клопотань представників відповідача (зокрема щодо призначення додаткової судової будівельно-технічної експертизи, потреба у якій була обґрунтована необхідністю визначення дійсної вартості частки ОСОБА_5 у спільному майні).

Наслідком таких дій стало те, що ОСОБА_5 як сторона у справі опинився у ситуації, коли його процесуальні права не дотримуються, що своєю чергою ставить під сумнів його процесуальну рівність та саму можливість доводити перед судом правоту своєї позиції у цивільному спорі.

З огляду на зміст та правову природу вчинених суддею ОСОБА_3 дій, обставини/умови, за яких їх вчинено та, відповідно, правові наслідки, які вони спричинили для учасників процесу, зокрема ОСОБА_5, суд вважає, що ВККС правильно визнала в діях судді ОСОБА_3 під час здійснення правосуддя ознаки дисциплінарного проступку, надала їм належну правову оцінку і визначила пропорційне дисциплінарне стягнення.

Водночас слід зазначити, що при прийнятті оскарженого Рішення та зазначенні мотивів його прийняття ВККС не переглядала й не ревізувала судове рішення, прийняте суддею ОСОБА_3, але як орган, до повноважень якого законом віднесено здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді, надала правову оцінку процесуальним діям судді ОСОБА_3 під час здійснення правосуддя як професійної його діяльності.

Оскаржене Рішення прийнято з дотриманням порядку дисциплінарного провадження, визначеного статтею 95 Закону № 2453-VI, та в межах встановленого частиною восьмою статті 96 Закону № 2453-VI строку надіслано судді ОСОБА_3

Щодо мотивів, якими представник позивача доводить неправомірність оскарженого Рішення, то такі по суті зводяться до переоцінки дій судді при розгляді згаданої вище справи в порядку цивільного судочинства, яку вже здійснила ВККС під час дисциплінарного провадження. Аргументів та доказів на їх підтвердження, які б ставили під сумнів чи спростовували обставини, на яких ґрунтується оскаржене Рішення, представник позивача не навів і не надав відповідно. З огляду на це, у суду немає обґрунтованих підстав вважати, що висновки відповідача за наслідками розгляду дисциплінарної справи щодо ОСОБА_3 є помилковими чи такими, що ґрунтуються на непідтверджених (недостовірних) фактах.

Стосовно аргументів позивача про сумнівність підпису ОСОБА_5 у зверненні до ВККС щодо притягнення судді ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності, то в судовому засіданні представник позивача цих тверджень не доводив. Натомість представник відповідача підтвердив, що розгляд дисциплінарної справи стосовно позивача розпочато за зверненням ОСОБА_5

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин суд дійшов висновку, що оскаржене Рішення відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема таке прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, пропорційно та з дотриманням права особи на участь у процесі прийняття рішення.