545/2260/16-ц Про визнання договору фінансового лізингу недійсним та повернення грошових коштів - 08.10.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" на рішення Полтавського районного суду Полтавської області у складі судді Цибізової С. А. від 16 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області у складі колегії суддів: Чумак О. В., Кривчун Т. О., Бондаревської С. М., від 14 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" про визнання договору фінансового лізингу недійсним та повернення грошових коштів.

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" (далі - ТОВ "ЛК "Еталон") про визнання договору фінансового лізингу недійсним та повернення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 25 лютого 2016 року між сторонами укладено договір фінансового лізингу № 004071 та в рахунок його виконання 25 лютого 2016 року позивачем на користь відповідача перераховано 60 000,00 грн. Але отримати предмет лізингу (автомашину) він не зміг, тому що всупереч умов договору ціну на транспортний засіб збільшено з 160 000,00 грн до 183 000,00 грн. Вважаючи, що договір не відповідає вимогам законодавства, позивач направив ТОВ "ЛК "Еталон" лист про розірвання договору з поверненням вже виплачених грошових коштів, але листом від 26 квітня 2016 року № 637 відповідач повідомив, що надішле додатковий договір про розірвання вказаного правочину та утримає при його підписанні 20 % від авансового платежу та комісію за організацію договору, хоча ніяких дій з придбання транспортного засобу ТОВ "ЛК "Еталон" не виконувало. Вважав, що умови договору не відповідають статтям 4 та 19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Зазначає, що предмет договору лізингу конкретно не визначено. У договорі не передбачена відповідальність лізингодавця перед лізингоотримувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. А також посилався на те, що відповідач проводив свою господарську діяльність без відповідної ліцензії, що не відповідає вимогам закону. Ці неправомірні дії відповідача змусили позивача звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та визнання договору фінансового лізингу від 25 лютого 2016 року № 004071 недійсним.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 16 грудня 2016 року позов задоволено частково; зобов'язано ТОВ "ЛК "Еталон" повернути ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 60 000,00грн; в решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ТОВ "ЛК"Еталон" на користь ОСОБА_4 судові витрати за надання правової допомоги в розмірі 2 900,00грн та сплату судового збору в розмірі 300,00грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами правомірність своїх вимог, тому позов підлягає частковому задоволенню.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 14 лютого 2017 року рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції на предмет доведеності та обґрунтованості позову є правильними, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ "ЛК "Еталон" просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи дійшли односторонніх та передчасних висновків про задоволення позову, оскільки такі висновки не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК України (1618-15) ) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 травня 2018 року вказану справу передано на розгляд Верховного Суду.

Сторони не скористалися правом на подання заперечень (відзиву) на касаційну скаргу.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування судами при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Згідно із частиною першою статті 12 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, а приписами частин третьої, п'ятої статті 203 ЦК Українивстановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільними і відповідати його внутрішній волі та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно із статтею 799 ЦК Українидоговір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною другою статті 806 ЦК Українивизначено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг"передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовий лізинг є фінансовою послугою.

Частиною четвертою статті 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачено, що фінансова установа від час надання інформації клієнту зобов'язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

Судами установлено, що 25 лютого 2016 року між ОСОБА_4 та ТОВ "ЛК "Еталон" укладено договір фінансового лізингу № 004071, відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язувався придбати та передати на умовах фінансового лізингу предмет лізингу визначений у пункті 3.1. вказаного вище договору, а лізингоодержувач зобов'язувався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі і ці дії відносяться до фінансових послуг.

Предметом договору лізингу відповідно до пункту 3.1. є автомобіль Geely MK. Вартість предмету лізингу згідно із пунктом3.2. договору та додатку № 1 до нього складає 160 000,00грн; авансовий платіж становить 80 000,00грн.

Відповідно до квитанцій від 25 лютого 2016 року позивачем сплачено на користь відповідача 44 000,00 грн авансового платежу та 16 000,00 грн реєстраційного платежу згідно угоди від 25 лютого 2016 року № 004071, які отримані ТОВ "ЛК "Еталон".

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про часткове задоволення позову, оскільки сторонами не додержано нотаріальної форми договору, що свідчить про його нікчемність, та застосували наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом зобов'язання повернути позивачу грошові кошти, сплачені на виконання договору.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

У касаційній скарзі ТОВ "ЛК "Еталон" посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про часткове задоволення позову, оскільки ними неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Також зазначає, що нотаріальне посвідчення договору лізингу не є обов'язковим.

Слід зазначити, що суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку вказаним доводам та обґрунтовано дійшли висновку про часткове задоволення позову, оскільки спірний договір нотаріально не посвідчений, як то передбачено чинним законодавством, тому визнається нікчемним.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що не передбачено положеннями статті 400 ЦПК України, яким судами надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Підстави для скасування судових рішень відсутні, а тому касаційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення без змін.

Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2017 року у справі № 545/2260/16-ц зупинено виконання рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16 грудня 2016 року та ухвали апеляційного суду Полтавської області від 14 лютого 2017 року до закінчення перегляду в касаційному порядку.

З урахуванням того, що касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані рішення без змін, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України колегія поновлює виконання рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16 грудня 2016 року та ухвали апеляційного суду Полтавської області від 14 лютого 2017 року.

позивач	-	ОСОБА_4,
відповідач	-	товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон",