Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду у складі судді Сала П.І. від 15 березня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Ватаманюка Р.В., Курка О.П., Совгири Д.І. від 07 травня 2013 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - Підприємець) звернувся до суду з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29 жовтня 2012 року №0002541721, №0002551721.

Обґрунтовуючи позовну заяву, вказував, що висновки відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства щодо документального непідтвердження отримання транспортних послуг не відповідають фактичним обставинам та спростовуються відповідними доказами.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2013 року, адміністративний позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 29 жовтня 2012 року №0002541721 та №0002551721.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку, що операції з надання транспортних послуг між позивачем та його контрагентами фактично здійснені та підтверджені відповідними первинним документами і недоліки та помилки у деяких із них не спростовують самої суті операцій.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що операції між позивачем та його контрагентами безпідставно розцінені судами як фактично здійснені, оскільки в актах виконаних робіт не вказано який товар перевозився, автомобіль та місце доставки; в товарно-транспортних накладних заповнені не всі реквізити, відповідно до яких можна ідентифікувати транспортні засоби, які перевозили товар, а також відсутні печатки підприємств-покупців; кількість товару та дата товарно-транспортних накладних не відповідають відповідним даним видаткових накладних; автомобілі, що зазначені у відповідних документах, не належать перевізникам; один із контрагентів позивача (ПП "Вівум") мав ознаки фіктивності. Також відповідач в касаційній скарзі вказував, що допущено порушення при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Позивач, не погоджуючись із касаційною скаргою податкового органу, надіслав заперечення від 27 червня 2013 року, в яких зазначив, що допущені під час складання первинних документів помилки та недоліки не спростовують фактичного руху активів у процесі здійснення господарської діяльності

Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Пасічник С.С. (суддя-доповідач), Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної перевірки Підприємця складено акт від 17 жовтня 2012 року №2507/1721/28377711732, згідно з яким позивачем порушено, вимоги:

- пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України;

- пунктів 138.6, 138.8, 138.9, підпунктів 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10 статті 138, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки Інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення від 29 жовтня 2012 року:

- № 0002541721, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 482536 грн., в тому числі 411253 грн. основного платежу і 71283 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- № 0002551721, яким позивачу збільшеного суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 436956,28 грн., в тому числі 349565,02 грн. основного платежу і штрафні (фінансові) санкції у розмірі 87391,26 грн.

Підставою прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень стали висновки відповідача про те, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшив оподатковуваний дохід на суму витрат за результатами операцій з виконання транспортних послуг ПП "Агротранссервіс-2010", ПП "Роман", ТОВ "Вінницьке АТП 10556", ПП "Вівум", ПП "Юмласавто", ТОВ "Матіс плюс", ТОВ "Глоріум" (далі - контрагенти), оскільки такі операції документально непідтверджені.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між Підприємцем та його контрагентами як виконавцями було укладено договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Згідно з видатковими та податковими накладними, актами здачі-прийняття виконаних робіт, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками на замовлення позивача контрагентами виконано перевезення вантажів й здійснено розрахунки за надані послуги.

Перевезення ж вантажів зазначеними вище суб'єктами здійснювалось в процесі здійснення Підприємцем господарської діяльності, з метою отримання товарів від продавців та реалізації товарів покупцям.

Статтею 177 Податкового кодексу України визначено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктами 177.1 та 177.2 цієї статті доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 розділу III Податкового кодексу України (2755-17) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та витрати є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку.

На підставі встановлених обставин та відповідних доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції з надання транспортних послуг (перевезення вантажів) документально підтверджені та фактично здійснені з метою використання в оподатковуваних операціях.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, яка була чинною на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, яка кореспондується з частиною 2 статті 77 чинного на даний час Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного положення процесуального закону, відповідач як суб'єкт владних повноважень повинен був довести на підставі відповідних доказів ту обставину, що допущені в деяких первинних документах помилки та недоліки нівелюють фактичне здійснення операцій з транспортування вантажів.

Разом з тим, відсутність в товарно-транспортних накладних інформації про назви марок автомобілів за наявності інших даних, які ідентифікують автомобіль, та за наявності первинних документів (актів виконаних робіт, видаткових накладних та ін.), які повністю підтверджують факт транспортування товарів, не вказує, що позивачем допущено порушення податкового законодавства.

Порядок заповнення товарно-транспортної накладної визначений Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (z0128-98) та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568 (z0128-98) . Згідно з пунктом 11.7 цих правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Таким чином, доводи відповідача про те, що відсутність печатки вантажоодержувачів на деяких екземплярах товарно-транспортних накладних позивача, який виступав у відповідних правовідносинах замовником, нівелює значення таких як первинних документів, є необґрунтованими.

Не спростовують самого факту транспортування вантажу та документального підтвердження такої операції й доводи відповідача про те, що в актах виконаних робіт не зазначено товар, що перевозився контрагентами позивача, автомобілі та місце поставки товару, адже, вимога щодо необхідної деталізації змісту та обсягу господарської операції в акті виконаних робіт не передбачена чинним на час виникнення правовідносин законодавством, а відомості, про відсутність яких в актах виконаних робіт вказував податковий орган, містяться в інших наданих позивачем документах, зокрема в товарно-транспортних накладних, видаткових накладних.

Щодо посилань відповідача на те, що кількість товару та дата товарно-транспортних накладних не відповідають відповідним даним видаткових накладних, то вони є узагальненими без наведення невідповідності даних у конкретних документах, натомість же встановлена судами попередніх інстанцій обставина відсутності розбіжностей у кількості продукції, яка була поставлена позивачу в 2011 році та реалізована ним своїм покупцям, не дає підстав для висновку про неправомірне відображення позивачем наслідків господарських операцій з перевезення вантажу.

В додаток до наведеного колегія суддів акцентує увагу на тому, що доводи відповідача про наявність недоліків фактично зводяться до відсутності реквізитів у декількох зі значної кількості первинних документах без зазначення в чому полягає дефектність усього переліку наданих позивачем первинних документів, що, в свою чергу, не може спростувати документального підтвердження господарських операцій з перевезення (транспортування) вантажів вцілому.

Доводам же контролюючого органу про те, що автомобілі, якими надавалися транспортні послуги з перевезення, належать фізичним або юридичним особам, відмінним від ПП "Агротранссервіс-2010", ПП "Роман", ТОВ "Вінницьке АТП 10556", ПП "Вівум", ПП "Юмласавто", ТОВ "Матіс плюс", ТОВ "Глоріум", суди першої та апеляційної інстанцій оцінку надавали та цілком обґрунтовано зазначили, що право власності на використовувані автомобілі стосується самих перевізників і їх взаємовідносин з власниками транспортних засобів. Відтак, за умови недоведеності відповідачем нездійснення передачі транспортних засобів фактичними власниками у користування підприємствам-перевізникам передчасним є висновок про неможливість використання транспортних засобів при перевезенні товару.

Щодо тверджень відповідача про наявність ознак фіктивності у контрагента ПП "Вівум", то вони носять загальний характер, без наведення інформації та надання доказів, які б засвідчили конкретні обставини ведення фіктивної діяльності таким контрагентом, а тому не можуть спростовувати фактичне здійснення операцій таким суб'єктом господарювання.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано скасували податкові повідомлення-рішення від 29 жовтня 2012 року №0002541721, №0002551721 та прийняли рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2013 року - без змін.

Постанова набирає законної сили в порядку визначеному статтею 359 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.