2а/0570/9301/11 Про скасування податкового повідомлення-рішення, яким застосовані штрафні санкції за затримку сплати грошового зобов'язання - 17.01.2018 Прийняття

Державне відкрите акціонерне товариство "Торезьке шахтопрохідницьке управління по бурінню стволів і свердловин" Дочірнє підприємство Відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Спецшахтобуріння" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Торезі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2011 року №0000521510.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав про те, що спірне податкове повідомлення-рішення було прийнято відповідачем із порушенням застосування підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", оскільки застосування до платників податків штрафних санкцій, передбачених цієї статтею стало наслідком зміни Добропільською об'єднаною державною податковою інспекцією визначеного позивачем призначення платежу в платіжних дорученнях на сплату податкових зобов'язань, право на зміну якого у податкового органу відсутнє.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 16 червня 2011 року у даній справі, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2011 року, позовні вимоги задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення рішення № 0000521510 від 28 квітня 2011 року про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 2527,66 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки податковий орган діяв виключно в межах і на підставі Конституції і законів України.

08 вересня 2011 року Вищим адміністративним судом України відкрито касаційне провадження по справі.

В зв'язку з втратою судової справи (захоплення 16 вересня 2014 року невідомими особами Донецького окружного адміністративного суду), 10 січня 2017 року Донецьким окружним адміністративним судом частково відновлено втрачене судове провадження по даній справі в частині судових процесуальних документів.

03 січня 2018 року дана справа передана на розгляд судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Юрченко В.П. в порядку частини четвертої пункту першого розділу 7 "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства (2747-15) у редакції Закону № 2147 від 03.10.2017 (2147а-19) .

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 лютого 2009 року Державною податковою інспекцією у м. Торезі було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000012310/0, яким позивачу донараховані податкові зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 51934,65 грн., з яких за основним платежем - 25319,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 26615,65 грн. Зазначену суму грошових зобов'язань податковою інспекцією розстрочено рішенням № 17/24-014-18 від 12 лютого 2009 року. 13 квітня 2011 року податковою інспекцією проведено невиїзну документальну перевірку з питання своєчасної сплати податку на прибуток згідно податкового повідомлення-рішення від 02 лютого 2009 року № 0000012310 по терміну сплати 12 лютого 2009 року, за наслідками якої складено акт № 248/150/00180338 від 13 квітня 2011 року та 28 квітня 2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000521510, яким до позивача за затримку сплати грошового зобов'язання в сумі 5055,32 грн. застосовано штрафні санкції в розмірі 50% в сумі 2527,66 грн.

В акті зазначено про порушення позивачем пункту 16.4. статті 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та пункту 5.3.1. пункту 5.3. статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а саме: несвоєчасно сплачений податок на прибуток в сумі 5055,32 грн. згідно повідомлення-рішення № 0000012310 від 02 лютого 2009 року. Згідно викладеного в акті перевірки, в рахунок сплати податкових зобов'язань з податку на прибуток за рішенням відповідачем зараховані кошти в сумі 3499,08 грн. за платіжним дорученням № 92 від 12 серпня 2009 року (із простроченням сплати 181 день), кошти в сумі 2,93 грн., сплачені за платіжним дорученням №275583 від 29 січня 2010 року (із простроченням сплати 351 день), кошти в сумі 1553,30 за платіжним дорученням № 221 від 13 вересня 2010 року (із простроченням сплати 578 день).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, з чим погодився апеляційний суд, що дії податкового органу щодо зарахування коштів в сумі 5052,38 грн. за платіжними дорученнями № 92 від 12 серпня 2009 року та № 221 від 13 вересня 2010 року в рахунок погашення податкових зобов'язань без врахування визначеного позивачем призначення платежу, є протиправними, а застосування до позивача фінансових санкцій за порушення строків сплати податкових зобов'язань в сумі 2526,19 грн. внаслідок зміни самостійно визначеного платником податку призначення платежу за податковим повідомленням-рішенням від 28 квітня 2011 року № 0000521510 не відповідає вимогам законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин.

Верховний Суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог юридично вірними, з таких підстав.

За приписами підпункту 7.1.1. пункту 7.1. статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181, - джерелом самостійного погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти. Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що кошти є власним майном у розумінні частини 1 статті 139 Господарського кодексу України, та відповідно з частиною 1 статті 134 цього Кодексу встановлено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Розпорядження коштами полягає у їх переказі із застосуванням платіжних інструментів, які передбачені Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) . Одним з таких інструментів є платіжне доручення, форма якого встановлюються Національним банком України і обов'язковим реквізитом є "призначення платежу", який заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу, згідно з пунктом 3.8 постанови Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року N 22 (z0377-04) ( зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за N 377/8976 (z0377-04) ), якою затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. При здійснені податковим органом обліку надходжень від платника податків в рахунок погашення податкових зобов'язань, він має дотримуватися визначеного платником податків призначення платежу.

Відповідно до вимог пункту 7.7. статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", на який посилався заявник касаційної скарги як на обґрунтування права зараховувати сплачені позивачем суми в рахунок погашення зобов'язань у календарній черговості виникнення податкового боргу, встановлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) у рівних пропорціях.

Проте, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що ця норма взагалі не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія: чи то контролюючи органи, чи то платники податків. Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначати джерела та черговість погашення податкових зобов'язань. У будь-якому випадку, ця норма не встановлює права контролюючого органу, всупереч напрямку, зазначеному платником податку у платіжному документі, зараховувати платежі у рахунок погашення податкового боргу.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що платник податків, який є суб'єктом господарювання, має право розпоряджатися належним йому майном, зокрема коштами на свій розсуд. Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , який є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, визначеного платником податків.

У разі недотримання платником податків порядку та строків сплати узгодженого податкового зобов'язання, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року по справі №21-184а-11 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР - 19130694).

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Торезі Донецької області залишити без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 червня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2011 року - без змін.