Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Гарника К.Ю. від 07 липня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Гром Л.М., Бєлової Л.В., Міщука М.С. від 19 листопада 2014 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мобуд" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мобуд" (далі - Товариство) у березні 2009 року звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва (далі - Інспекція) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 24 лютого 2009 року №0000281750/0.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначило, що сплата позивачем узгодженого податкового зобов'язання у передбачені законодавством строки та на відповідний рахунок, однак з помилковим кодом бюджетної класифікації, не є податковим правопорушенням, за вчинення якого передбачена сплата штрафних санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 липня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 24 лютого 2009 року №0000281750/0.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили із того, що визначення позивачем у платіжному дорученні невірного коду бюджетної класифікації не є правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми податку у визначений строк та виникнення податкового боргу, а також, як наслідок, застосування штрафних санкцій.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що сплата Товариством коштів на рахунок за кодом бюджетної класифікації, яка належить до податку з доходів фізичних осіб-нерезидентів, а не податку з доходів фізичних осіб на дивіденди та роялті, спричинила ненадходження до бюджету відповідної суми вказаного вище податку в строки, передбачені чинним законодавством.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2014 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Вказану справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Пасічник С.С. (суддя-доповідач), Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної перевірки складено акт від 12 лютого 2009 року № 30, згідно з яким позивачем порушено вимоги підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (далі - Закон).

На підставі акта перевірки відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24 лютого 2009 року №0000281750/0, яким позивачу визначено штраф у розмірі 29100,00 грн., а саме 10% узгодженої суми податкового зобов'язання, сплаченої із затримкою.

Фактичною підставою прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення стали висновки відповідача про те, що позивач не сплачував протягом 21 календарного дня узгоджену суму податкового зобов'язання в розмірі 291000,00 грн.

Перевіряючи дотримання відповідачем положень законодавства під час прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01 липня 2008 року Підприємством був поданий податковий розрахунок резидента, що виплачує дивіденди платникам податку з доходів фізичних осіб за червень 2008 року, граничний термін сплати податкового зобов'язання за яким становив 30 липня 2008 року.

На підставі платіжного доручення від 15 травня 2008 року № 242 позивачем сплачено до Державного бюджету України суму податку в загальному розмірі 300000 грн.

Разом з тим, як свідчать встановлені попередніми судовими інстанціями обставини, грошові кошти на підставі зазначеного платіжного доручення помилково перераховані позивачем за кодом бюджетної класифікації 1101070.

Згідно з довідкою від 11 липня 2008 року № 4152/я/17-212 Інспекцією підтверджено факт сплати та утримання Товариством в Україні податку на прибуток (доходи) за період з 01 січня 2008 року по 12 червня 2008 року у сумі 300000 грн. за ставкою 15% від прибутку (доходу), що підлягає оподаткуванню.

На підставі листа Товариства від 06 серпня 2008 року кошти у відповідному розмірі Інспекцією були переведені 21 серпня 2008 року на рахунок за кодом бюджетної класифікації 11010300.

Відповідно до положень підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону визначено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф, зокрема, при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, такий штраф застосовується у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Згідно з частиною 1 статті 8 Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 року, чинного на час оплати позивачем узгодженої суми податкового зобов'язання, бюджетна класифікація України застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Частинами четвертою та п'ятою статті 50 Бюджетного кодексу України передбачено, що податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення. Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.

Отже, здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону. Оскільки узгоджені позивачем зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб сплачені на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми зобов'язання у визначений відповідною нормою Закону строк, а відтак і для застосування на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону штрафу.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано скасували податкове повідомлення-рішення від 24 лютого 2009 року №0000281750/0 та прийняли рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду 19 листопада 2014 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.