233/4415/16-ц Про відшкодування моральної шкоди - 05.09.2018 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14 березня 2017 року у складі судді: Наумика О. О. та рішення апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Канурної О. Д., Будулуци М. С., Курило В. П.,

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, прокуратури Донецької області, третя особа - управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що після перенесеної операції по ампутації стоп ніг 03 квітня 2002 року він звільнився з КСП "Калинівка" Машівського району Полтавської області та переїхав на постійне місце проживання в м. Костянтинівка, Донецької області, де жили його мати, брат, та інші родичі.

30 вересня 2002 року Костянтинівським СВ ГСУ УМВС України в Донецькій області було порушено кримінальну справу № 38-24040 за фактом умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень гр. ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 121 КК України.

З 01 жовтня 2002 року його було взято під варту за підозрою у вчиненні цього злочину, який 11 квітня 2003 року заступником прокурора Донецької області було перекваліфіковано на пункт 6 частини другої статті 115, частину четверту статті 187 КК України, і подальше розслідування кримінальної справи та направлення її до суду здійснювалось органами прокуратури.

До судового розгляду його було позбавлено права на захист, оскільки захисник слідчим йому не призначався. Тільки суд першої інстанції (Костянтинівський міський суд) під час попереднього розгляду кримінальної справи призначив йому захисника.

25 листопада 2003 року його було визнано винним за всіма статтями обвинувачення і йому було призначено покарання у вигляді 13 років позбавлення волі.

Ухвалою Верховного Суду України від 18 березня 2004 року вирок залишено без змін.

27 січня 2011 року Європейський суд з прав людини своїм рішенням визнав порушення права на захист по цій справі.

06 березня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ скасував обвинувальний вирок апеляційного суду Донецької області від 25 листопада 2003 року, а кримінальну справу було направлено на новий судовий розгляд.

10 серпня 2012 року йому було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

01 червня 2013 року Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області його було визнано винним за частиною першою статті 115 КК України та призначено покарання у вигляді 9 років 10 місяців та 10 днів позбавлення волі, які він фактично відбув на той час.

27 грудня 2013 року апеляційний суд Донецької області обвинувальний вирок скасував, а кримінальну справу по відношенню до нього було закрито за недоведеністю вини у скоєнні злочину.

22 липня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ залишив касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Донецької області без змін. Таким чином було остаточно доведено його невинуватість у вчиненні умисного вбивства.

Внаслідок незаконного кримінального переслідування він провів у місцях позбавлення волі 9 років 10 місяців і 10 днів, тобто 118 місяців і 10 днів, а з 10 серпня 2012 року по 22 липня 2014 року - 23 місяця і 12 днів він перебував вже на підписці про невиїзд, доки по справі не було прийнято остаточне судове рішення. Загальний строк, в перебіг якого йому спричинялись моральні страждання, завдані незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду складає 11 років 9 місяців і 22 дні.

Вважав, що незаконне кримінальне переслідування завдало йому істотні моральні втрати і страждання, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагали і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Його зусиль недостатньо для відновлення попереднього стану людини, тобто до позбавлення волі. Заподіяну моральну шкоду він оцінював в 38 496 000,00 грн., яку просив стягнути з Державного бюджету України.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14 березня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного рахунку Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 550 000,00 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач у результаті незаконного кримінального переслідування зазнав моральних страждань, перебування під вартою призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, він був позбавлений можливості будувати своє життя відповідно до своїх бажань, стану здоров'я, потреб та прав, виходячи із засад розумності та справедливості суд вважав за необхідне компенсувати позивачу моральну шкоду в розмірі 550 000,00 грн.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та прокуратури Донецької області задоволено частково, рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14 березня 2017 року скасоване. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, прокуратури Донецької області, третя особа - управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди, відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області є неналежним відповідачем у справі, оскільки шкода, завдана громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, підлягає стягненню з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, тому суд першої інстанції відповідно до статті 33 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженого рішення) повинен був винести ухвалу про залучення у справі як співвідповідача Державну казначейську службу України.

У червні 2017 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14 березня 2017 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржене рішення і змінити рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, шляхом її збільшення на розсуд суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені у встановленому законом порядку органи. Оскільки Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області є юридичною особою, то порушення статті 33 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень) не має. Вказує, що суд першої інстанції обмежився лише мінімальним розміром відшкодування моральної шкоди, у зв'язку із цим, зважаючи на обсяг моральних страждань, які він переніс, просить збільшити розмір відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року справа призначена до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суд першої інстанції встановив, що у період з 01 жовтня 2002 року по 27 грудня 2013 року ОСОБА_1 знаходився під слідством та судом, зокрема з 01 жовтня 2002 року по 10 серпня 2012 року - перебував під вартою та в місцях позбавлення волі.

Вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 01 червня 2013 року ОСОБА_4 було визнано винним за частиною першою статті 115 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 9 років 10 місяців 10 днів з відбуттям покарання в кримінально-виконавчій установі із зарахуванням в строк відбування покарання періоду знаходження під вартою з 01 жовтня 2002 року.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2013 року вирок суду першої інстанції від 01 червня 2013 року у відношенні ОСОБА_1 скасовано; кримінальну справу стосовно ОСОБА_1 за частиною першою статті 115 КК України закрито у зв'язку з недоведеністю його вини у вчиненні інкримінованого злочину; запобіжний захід у відношенні ОСОБА_1 у вигляді підписки про невиїзд скасовано.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2014 року ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2013 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно довідки Донецького слідчого ізолятора № 5 засуджений ОСОБА_1 з 29 вересня 2004 року відбував міру кримінального покарання у Макіївській виправній колонії № 32.

У період знаходження позивача під вартою ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати ОСОБА_1 - ОСОБА_5, що підтверджується копіює свідоцтва про смерть НОМЕР_1.

21 грудня 2001 року ОСОБА_1 переніс операцію з ампутації лівої стопи; екзиримкуляцію правої стопи.

З 05 листопада 2012 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, вперше встановлена 3 група інвалідності за загальним захворюванням, що підтверджено довідкою МСЕК серії 10 ААБ № 365144.

При частковому задоволенні позову суд першої інстанції зробив висновок, що позивач у результаті незаконного кримінального переслідування зазнав моральних страждань, перебування під вартою призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, він був позбавлений можливості будувати своє життя відповідно до своїх бажань, стану здоров'я, потреб та прав, виходячи із засад розумності та справедливості суд вважав за необхідне компенсувати позивачу моральну шкоду в розмірі 550 000,00 грн.

При скасуванні рішення суду першої інстанції та відмові у задоволенні позову апеляційний суд вказав, що Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області є неналежним відповідачем у справі, оскільки шкода, завдана громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, підлягає стягненню з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку (постанова Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15), тому суд першої інстанції відповідно до статті 33 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень) повинен був винести ухвалу про залучення у справі в якості співвідповідача Державну казначейську службу України.

Колегія суддів не погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.

У частинах першій, другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Згідно пункту 2 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" зазначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 зроблено висновок, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

З урахуванням висновку, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи, а територіальний орган казначейства приймав участь у розгляді цієї справи, реалізуючи всі процесуальні права відповідача.

Згідно статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Встановивши, що позивачу заподіяна моральна шкода, суд першої інстанції, з урахуванням вимог розумності та справедливості, обґрунтовано визначив розмір грошової компенсації моральної шкоди в сумі 550 000,00 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржене рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.