353/274/14-ц Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної ДТП - 29.08.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2015 року у складі судді Луковкіної У. Ю. та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від

23 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Матківського Р. Й., Горблянського Я. Д.,

У березні 2014 року ОСОБА_9 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_5, ОСОБА_6, публічного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія"), третя особа - ОСОБА_7, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 24 серпня 2013 року близько 21 год. 30 хв. ОСОБА_9. керував автомобілем марки "Пежо 306" на автодорозі Снятин-Тязів (біля села Грушка Тлумацького району Івано-Франківської області) та здійснив обгін вантажного автомобіля марки "Мерседес-Бенц 609" під керуванням водія ОСОБА_6 Завершивши маневр обгону без порушення Правил дорожнього руху, відчув удар автомобілем марки "Мерседес-Бенц 609", від якого автомобіль позивача відштовхнуло вперед на 40 м. Після чого відбувся повторний удар автомобілем марки "Мерседес-Бенц 609", який, не гальмуючи, посунув автомобіль позивача на зустрічну смугу дороги, а далі в кювет, що призвело до перекидання автомобіля позивача. Автомобіль марки "Мерседес-Бенц 609" зупинився лише через 60 м.

Працівниками Державної автомобільної інспекції складено протокол на позивача, однак постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2013 року провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито у зв'язку з відсутністю у діях водія ОСОБА_9 складу адміністративного правопорушення.

За вказаних обставин позивач вважав, що винним у дорожньо-транспортній пригоді є водій автомобіля марки "Мерседес-Бенц 609" ОСОБА_6, відповідальність за якого несе власник автомобіля ОСОБА_5

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивача не підлягає відновленню, його вартість позивач оцінював у 74 000,00 грн.

Разом з цим під час аварії та після неї позивач пережив великі страждання, значний фізичний біль і моральний стрес, у нього порушився звичний ритм життя, без автомобіля він не може нормально займатися своєю підприємницькою діяльністю, тому оцінював моральну шкоду у розмірі

Посилаючись на вказані обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з відповідачів 190 000,00 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 4 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від

27 листопада 2015 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 104 252,64 грн на відшкодування матеріального збитку та 1 000,00 грн моральної шкоди, а також судові витрати в сумі 940,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави 102,52 грн судового збору.

Після відшкодування шкоди ОСОБА_6 зобов'язано ОСОБА_9 залишки пошкодженого автомобіля "Пежо 306", державний номерний знак

НОМЕР_1, 1998 року випуску, передати ОСОБА_6

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не доведено, що шкода спричинена позивачу не з його вини. Автомобіль "Пежо 306", державний номерний знак НОМЕР_1, який знаходився в оперативному управління позивача, є фізично знищеним. Матеріальна шкода складає

104 000,00 грн, у зв'язку з пошкодженням майна та порушенням звичного характеру життєдіяльності моральна шкода складає 1 000,00 грн.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 відхилено.

Рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від

27 листопада 2015 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

12 січня 2017 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від

27 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутніми є підстави стверджувати, що причиною дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 24 серпня

2013 року, стали неправомірні дії водія ОСОБА_6 та покладення на нього обов?язку щодо відшкодування ОСОБА_10 шкоди.

14 березня 2017 року ОСОБА_9. через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в якому просить касаційну скаргу представника

ОСОБА_6 - ОСОБА_8 відхилити, а рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2016 року залишити без змін.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року касаційна скарга разом з матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 серпня 2013 року стосовно ОСОБА_9 складено протокол серії АБ2 № 688286 про адміністративне правопорушення, в якому зазначено, що 24 серпня 2013 року о 21 год. 30 хв. на автодорозі Снятин-Тязів 66+000 ОСОБА_9, керуючи автомобілем марки "Пежо 306", державний номер НОМЕР_1, після обгону здійснив перешкоду транспортному засобу, який він обганяв, повертаючись на займану смугу, допустив зіткнення із транспортним засобом, чим спричинив механічні пошкодження транспортних засобів та порушив вимоги підпункту "г" пункту 14.2 ПДР (1306-2001-п) України, за що передбачена відповідальність за

статтею 124 КУпАП.

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2013 року провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_9 за статею 124 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю в його діях ознак адміністративного правопорушення.

26 листопада 2012 року між ОСОБА_11 та акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів строком з 27 листопада 2012 року до 26 листопада

2013 року (поліс № АВ/9646043), забезпечений транспортний засіб: модель "Мерседес-Бенц 609", тип С2, складає 50 000,00 грн, розмір франшизи 0 грн.

12 січня 2013 року між ОСОБА_9 та приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Універсальна" (далі - ПрАТ "СК "Універсальна") укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів строком з 16 січня 2013 року до 15 січня 2014 року. Забезпечений транспортний засіб: модель "Пежо 306", тип В2, номерний знак НОМЕР_2, 1998 року випуску.

05 листопада 2013 року ОСОБА_9 до ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія" було подано заяву-повідомлення про ДТП, яка сталась

24 серпня 2013 року, згідно встановленої форми та необхідні документи.

Згідно листа ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія" від 09 квітня

2014 року № 176 рішення про виплату страхового відшкодування

ОСОБА_9 не приймалось, оскільки він не підтвердив свого статусу потерпілого від ДТП особи відповідною постановою суду. Також в листі зазначено, що страхувальник ОСОБА_11 та водій забезпеченого транспортного засобу ОСОБА_6 з такою ж заявою не звертались, документів не подавали.

Згідно з частиною першою статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій) вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

У зв'язку із цим у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача. При цьому постанова (ухвала) суду про відмову в порушенні справи або її закриття є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) .

Суди попередніх інстанцій встановивши, що внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки відбулося ДТП; позивачу завдана шкода; шкода, завдана позивачу не з його вини, суд в силу приписів статей 10, 212, 213, 214 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суд першої та апеляційної інстанцій) з'ясував: цивільно-правові наслідки дій водія відповідача ОСОБА_6 чи містить постанова Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2013 року відповіді на питання про те, чи сталася ДТП з вини ОСОБА_6, чим виконали приписи частини другої статті 1166 ЦК України щодо доведеності вини у даній справі.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 50 000 на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.

За загальним правилом, викладеним у пункті 5 частини першої статті 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

' 'p' Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) передбачає спеціальні правила щодо наслідків невиконання страхувальником обов'язку перед страховиком, зокрема з надання своєчасного повідомлення про настання страхового випадку.

Аналогічна позиція викладена в постанові від 04 липня 2018 року Верховного Суду ВеликоїПалати за наслідками розгляду цивільної справи

№ 755/18006/15-ц.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, встановив вину ОСОБА_6 в ДТП, яка мала місце 24 серпня 2013 року.

ОСОБА_9. звертався до ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія" з відповідною заявою-повідомлення про настання ДТП. Листом

ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія" було повідомлено

ОСОБА_9 про те, що рішення про виплату відшкодування не приймалося у зв?язку з тим, що він не підтвердив свого статусу потерпілого від ДТП особи відповідною постановою суду. Також в листі зазначено, що страхувальник ОСОБА_11 та водій забезпеченого транспортного засобу ОСОБА_6 з такою ж заявою не звертались, документів не подавали.

А тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.