189/2060/15-ц Про стягнення різниці нестягненої суми заборгованості за кредитним договором - 29.08.2018 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О.,

Григорченко Е. І., Глущенко Н. Г.,

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі - ПАТ "ВіЕйБі Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_7 про стягнення різниці нестягненої суми заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору про відкриття кредитної лінії від 07 серпня 2007 року № 81/в ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 73 000,00 доларів США, що в еквіваленті на момент укладення кредитного договору за курсом Національного банку України становить 368 650,00 грн, з терміном повернення до 06 серпня 2012 року та сплатою 12 % річних за користування кредитом, а з 01 грудня 2008 року - 17 % річних, зі щомісячною платою у вигляді комісії з обслуговування кредиту у розмірі 258,06 грн, що становить 0,07 % річних від суми кредиту.

За умовами договору позичальник зобов'язаний щомісячно повертати частинами кредитні кошти, сплачувати проценти за користування кредитними коштами, а також на вимогу банку сплачувати можливу неустойку.

Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 31 липня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі

3 247 818,64 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 63 276,00 доларів США, відсотки за користування кредитом - 70 818,74 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 08 липня 2015 року становить 2 909 907,08 грн, а саме: заборгованість за кредитом - 1 373 113, 37 грн та відсотками за користування кредитом - 1 536 793,71 грн. Комісія за обслуговування - 12 376,68 грн, плата за пропуск платежів - 325 534,88 грн. Від загальної суми заборгованості віднімається сума, стягнута рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2012 року, а отже, різниця нестягненої суми заборгованості за відсотками склала 58 136,16 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08 липня 2015 року становить 1 261 576,88 грн, яку позивач просив стягнути з відповідачів.

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня

2016 року у задоволенні позову ПАТ "ВіЕйБі Банк" відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач звернувся до суду з вимогою про захист свого порушеного права з пропуском строку позовної давності, який сплинув 20 травня 2014 року. Зазначив, що договірні відносини сторін виникли 07 серпня 2007 року, рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2011 року задоволено позовні вимоги позивача, у зв'язку з чим, з урахуванням вимог частини п'ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності почався з 20 травня 2011 року, але позивач звернувся до суду лише 27 серпня 2015 року.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "ВіЕйБі Банк" задоволено. Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_7 на користь ПАТ "ВіЕйБі Банк" заборгованість за відсотками за договором кредитної лінії

від 07 серпня 2007 року № 81/в у сумі 58 386,16 доларів США. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) .

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2016 року, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що за умовами договору погашення заборгованості строки сплати чергових платежів визначено місяцями згідно з графіком повернення кредиту, а отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань, що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору, тому право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 14 червня 2018 року касаційне провадження у цій справі зупинено на підставі пункту 1 частини першої статті 252 ЦПК України до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі

№ 310/11534/13-ц, постановлених у подібних правовідносинах.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 липня 2018 року поновлено касаційне провадження у справі № 189/2060/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_3

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що 07 серпня 2007 року ОСОБА_3 уклала договір про відкриття кредитної лінії № 81/в та отримала кредит у розмірі 73 000,00 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 368 650,00 грн, терміном користування - до 06 серпня 2012 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % річних, а з 01 грудня 2008 року - 17 % річних та щомісячною платою у вигляді комісії з обслуговування кредиту у розмірі 258,06 грн, що становить 0,07 % річних від суми кредиту. Відповідно до умов договору, позичальник зобов'язаний щомісячно повертати частинами кредитні кошти, сплачувати проценти за користування кредитними коштами, а також на вимогу банку сплачувати можливу неустойку.

Відповідно до умов договору поруки від 08 серпня 2007 року ОСОБА_4 прийняв на себе зобов'язання перед позивачем відповідати у повному обсязі за зобов'язаннями ОСОБА_3, визначених кредитним договором. Термін дії договору поруки не визначений.

Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 31 липня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі

3 247 818,64 грн, яка складається із: заборгованість за кредитом - 63 276,00 доларів США, відсотків за користування кредитом - 70 818,74 доларів США, що за курсом НБУ становить 2 909 907,08 грн, а саме заборгованість за кредитом - 1 373 113, 37 грн та відсотки за користування кредиту - 1 536 793,71 грн. Комісія за обслуговування -

12 376,68 грн, плата за пропуск платежів - 325 534,88 грн.

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2011 року позов ВАТ "ВіЕйБі Банк" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_7 на користь ВАТ "ВіЕйБі Банк" заборгованість за кредитом -

504 847,57 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом -

101 187,96 грн, штраф за пропуск платежів за кредитом, сплату процентів за користування кредитом та сплату щомісячної комісії - 42 774,62 грн, заборгованість зі сплати щомісячної комісії - 4 892,94 грн, а всього - 653 703,09 грн.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2012 року, рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 20 травня

2011 року змінено, зменшено стягнуту суму заборгованості до 606 035,53 грн, з яких: 504 847,57 - заборгованість за кредитом; 101 187,96 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом. У решті рішення залишено без змін.

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 29 січня

2015 року позов ПАТ "ВіЕйБі Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

Додатковим рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області

від 23 червня 2015 року доповнено резолютивну частину рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2015 року. Стягнуто донараховані відсотки за користування кредитом за період з 26 березня 2010 року по 15 липня 2014 року у розмірі 549 907,97 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги банку про стягнення процентів, заявлені поза межами строків позовної давності, які розпочалися 20 травня 2011 року, а банк звернувся з позовом лише

27 серпня 2015 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що позичальник своїх зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, тому є всі підстави для стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором, оскільки постановлення судом рішення про стягнення заборгованості, яке не виконано, не припиняє зобов'язання сторін.

Однак із вказаними висновками судів як першої, так і апеляційної інстанції не можна погодитися виходячи з наступного.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Таким чином, положення абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Враховуючи наведене, ПАТ "ВіЕйБі Банк" використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, звернувшись до суду двічі, про що свідчать рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2012 року про стягнення заборгованості та рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 23 червня

2015 року про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Тобто кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Із цим позовом ПАТ "ВіЕйБі Банк" звернулось до суду у серпні 2015 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі

№ 310/11534/13-ц висловлено правий висновок про те, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, який змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився, тому пред'явлені до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності є хибними, оскільки нарахування банком відсотків після звернення до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості є безпідставним, отже такі вимоги не підлягають задоволенню за безпідставністю, а не у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, суд апеляційної інстанції не врахував положень наведених вище норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.