182/6290/13-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 29.08.2018 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2015 року у складі судді Шестакової З. С. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2015 року у складі колегії суддів: Михайлів Л. В., Барильської А. П., Ляховської І. Є.,

У липні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ КБ "Надра") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 22 лютого 2008 року між банком та відповідачем ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 773134/ФЛ, за умовами якого остання отримала кредит на придбання у власність нерухомого майна - квартири, у сумі 61 080,00 доларів США строком до 12 лютого 2031 року зі сплатою 12,69 % річних у валюті кредиту.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, 22 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_4 укладений договір поруки, згідно з умовами якого ОСОБА_4 поручається перед позивачем відповідати за виконання ОСОБА_3 усіх її зобов'язань, що виникли з кредитного договору, як ті, що існують у даний час, так і тих, які можуть виникнути у майбутньому.

У порушення взятих на себе зобов'язань ОСОБА_3 належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, поручителем за яким є ОСОБА_4, у результаті чого станом на 27 травня 2013 року заборгованість позичальника перед банком склала 851 361,29 грн, яку банк просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку та вирішити питання стосовно відшкодування судових витрат.

Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2013 року позов ПАТ КБ "Надра" задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором від 22 лютого 2008 року № 773134/ФЛ у сумі 340 106,22 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 26 лютого 2015 року заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення

Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада

2013 року задоволено. Скасовано заочне рішення Нікопольського міськрайонного

суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2013 року та призначено справу до розгляду в загальному порядку.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 26 травня 2015 року позов ПАТ КБ "Надра" задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором від 22 лютого 2008 року № 773134/ФЛ у сумі 96 711,27 доларів США, що в еквіваленті складає 773 013,18 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем доведено факт неналежного виконання зобов'язання за кредитним договором боржником ОСОБА_3, а також поручителем ОСОБА_4, що у свою чергу надало право банку вимагати від відповідачів, як солідарних боржників дострокового повернення частини позики, сплати процентів та пені.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2015 року залишено без змін.

В апеляційному порядку справа переглядалася в частині задоволення позову

ПАТ КБ "Надра" про стягнення з ОСОБА_4, як поручителя, у солідарному порядку разом з ОСОБА_3 суми заборгованості за кредитним договором. В частині відмови у задоволенні позову рішення суду не оскаржувалося, тому відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України не переглядалося.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, які б давали підставу для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в позові до поручителя ОСОБА_4

У травні 2016 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2015 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ПАТ КБ "Надра", обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не взято до уваги його доводи та посилання на те, що останній платіж ОСОБА_3 здійснила 07 листопада

2008 року, а до суду позивач звернувся лише у липні 2013 року. Крім того, у касаційній скарзі зазначено, що матеріали справи не містять доказів відправлення досудових вимог позичальнику та поручителю, як того вимагають пункти 2.2, 2.4 договору поруки, при цьому не зазначено дату відправлення досудових вимог і дату їх отримання позичальником та поручителем. Також вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, стягнувши суму у доларах США із зазначенням гривневого еквівалента, адже позивач просив стягнути суму у гривнях.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а

15 грудня 2016 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану цивільну справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 12 квітня 2018 року касаційне провадження у цій справі зупинено на підставі пункту 1 частини першої статті 252 ЦПК України до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі

№ 408/8040/12-ц, постановлених у подібних правовідносинах.

Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 29 серпня 2018 року поновлено касаційне провадження у справі № 182/6290/13-ц.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_4

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції переглядає оскаржувані рішення лише в частині вирішення вимог ПАТ КБ "Надра" до ОСОБА_4, оскільки апеляційним судом рішення суду першої інстанції переглянуто лише в цій частині (пункт 1 частини першої статті 389 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 212- 213 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 22 лютого 2008 року між ВАТ КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ КБ "Надра", та ОСОБА_3 укладений кредитний договір

№ 773134/ФЛ, відповідно до умов якого банк надав відповідачу 61 080,00 доларів США для придбання нерухомого майна - будинку АДРЕСА_1, на строк до 12 лютого 2031 року зі сплатою 12,69 % на рік у валюті кредиту.

Згідно з пунктом 3.3.3 кредитного договору, позичальник зобов'язався здійснювати погашення кредиту на рахунок щомісячно до 10 числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, сума щомісячного платежу погоджена сторонами у розмірі 689,08 доларів США.

Пунктом 7.3 кредитного договору встановлено, що термін позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів встановлено тривалістю у 10 років.

Для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за вищевказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4 укладений договір поруки

від 22 лютого 2008 року, відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору поруки поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником ОСОБА_3 перед банком за порушення виконання зобов'язань за кредитним договором. Пунктом 5.3 вищевказаного договору визначено, що дія договору поруки закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором чи виконанням поручителем своїх зобов'язань згідно з умовами цього договору.

У порушення вищевикладеного та взятих на себе зобов'язань ОСОБА_3 належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, у результаті чого заборгованість позичальника перед банком станом на 27 травня 2013 року склала 851 361,29 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 60 272,70 доларів США, що в еквіваленті складає 481 759,69 грн, заборгованість за відсотками -

35 438,57 доларів США, що в еквіваленті складає 283 260,49 грн, заборгованість по пені - 4 694,09 доларів США, що в еквіваленті складає 37 519,86 грн, заборгованість зі штрафів - 6 108,00 доларів США, що в еквіваленті складає 48 821,24 грн.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням, якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами. У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов'язанням.

Такий правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12-ц.

Ураховуючи наведене, можна дійти висновку, що у разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України шестимісячний строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя повинен обраховуватись з моменту настання строку дострокового повернення кредиту.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України 2004 року, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову, зокрема щодо грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що його підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Вищевикладене свідчить про те, що висновки судів першої й апеляційної інстанцій про наявність підстав для стягнення заборгованості з поручителя за кредитним договором є передчасними, оскільки умовами кредитного договору передбачено, що погашення кредиту повинно здійснюватися певними щомісячними платежами, проте суди не встановили період, коли відбулося прострочення погашення заборгованості за кредитним договором; чи реалізував кредитор своє право вимоги дострокового повернення кредиту у зв'язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, та залежно від цих обставин, з якого часу повинен обраховуватись строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум та, відповідно, чи є чинною порука, оскільки у разі пред'явлення вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання зобов'язання (чи частини зобов'язання) в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Без з'ясування вказаних обставин, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та підстав, на які посилався позивач на їх обґрунтування, висновки судів про часткове задоволення вищевказаного позову не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішені справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права.

Отже, вирішуючи спір на підставі ЦПК України (1618-15) 2004 року, суд першої інстанції усупереч вищевказаних положень норм процесуального права не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не встановив повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи предмет і підстави поданого позову, а також характер спірних правовідносин, не надав належну оцінку усім наявним у справі доказам.

Суд апеляційної інстанції в силу своїх повноважень мав можливість усунути зазначені порушення норм процесуального права, проте в супереч положенням статті 303 ЦПК України 2004 року на надав належної оцінки доводам апеляційної скарги, не навів мотивів їх відхилення, а тому оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законними та обґрунтованими і таким, що відповідає засадам цивільного судочинства, отже підлягає скасуванню.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Виходячи з викладеного та враховуючи необхідність встановлення обставин, наведених вище, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене у справі судове рішення апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2015 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.