202/1300/14-ц Про стягнення кредитної заборгованості - 21.08.2018 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Зосименко С. Г. від 11 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі суддів: Пономарь З. М., Петешенкової М. Ю., Черненкової Л. А., від 04 квітня 2016 року.

У січні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк"), ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовна заява ПАТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що відповідно до умов укладеного 28 грудня 2005 року з позивачем договору кредиту ОСОБА_7 отримав в кредит 3 031 грн 60 коп. зі сплатою процентів за користування кредитним лімітом у розмірі 25,08 % на рік, кінцевий термін повернення - 28 грудня 2006 року. Зобов'язання за цим договором було забезпечено договором поруки від 20 жовтня 2010 року, укладеним з ПАТ "Акцент-Банк", та договором поруки, укладеним 28 грудня 2005 року з ОСОБА_8 Відповідач порушив умови укладеного договору, в зв'язку з чим станом на 07 листопада 2013 року виникла заборгованість за кредитом в розмірі 44 581 грн 87 коп., а саме: 2 463 грн 90 коп. - заборгованість за кредитом; 13 160 грн 21 коп. - заборгованість за процентами за користуванням кредитом; 0 грн - заборгованість з комісії за користуванням кредитом; 26 358 грн 62 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 500 грн - штраф (фіксована частина); 2 099 грн 14 коп. - штраф (процентна складова). У добровільному порядку відповідачі вказану заборгованість не погашають, тому позивач звернувся до суду з цим позовом.

На підставі наведеного ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 34 581 грн 87 коп., стягнути з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача 10 000 грн, стягнути з ОСОБА_7 на користь банку 3 200 грн в рахунок компенсації витрат на правову допомогу, стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_8 судовий збір за подання позовної заяви.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2015 року в позові відмовлено.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач пропустив строк позовної давності на звернення до суду з вимогами цього позову про стягнення заборгованості за споживчим кредитом в частині вимог до позичальника ОСОБА_7, оскільки кредитний договір укладено 28 грудня 2005 року, строк дії такого кредитного договору закінчився 28 грудня 2006 року, позовна давність за цим договором сплинула 28 грудня 2009 року (статті 257, 258 Цивільного кодексу України), а позов подано 30 січня 2014 року. Керуючись пунктом 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", суд першої інстанції вважав за необхідне застосувати наслідки спливу строку позовної давності без відповідного клопотання відповідача про застосування відповідних наслідків. Тому суд відмовив у позові до позичальника за кредитом на підставі частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Відмовляючи в позові в частині вимог до поручителя ПАТ "Акцент-Банк", суд першої інстанції виходив з того, що договір поруки з ПАТ "Акцент-Банк" було укладено в 2010 році, після закінчення дії основного договору, тому немає підстав для стягнення боргу за цим договором поруки.

Також суд дійшов висновків, що порука припинилася, оскільки позивач подав цей позов після спливу шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання (частина четверта статті 559 ЦК України).

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2016 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2015 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що доводи апеляційної скарги не містили заперечень щодо встановлених судом першої інстанції обставин справи, а також є безпідставними в частині посилань щодо неправомірного застосування судом першої інстанцій наслідків спливу строку позовної давності до правовідносин за цим позовом, оскільки при вирішенні спору районний суд правильно послався на пункт 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" і застосував правовий механізм частини четвертої статті 559, частини четвертої статті 267 ЦК України. Також апеляційний суд звернув увагу на те, що позивач навмисно сприяв збільшенню боргу за процентами та з неустойки за кредитом, оскільки не пред'явив до позичальника позовних вимог своєчасно.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2015 року і ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2016 року та ухвалити у справі нове рішення суду про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи зробили помилкові висновки про те, що позов є безпідставним, оскільки в межах вимог цього позову підлягали задоволенню позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту в межах останніх трьох років і за процентами в межах одного року, які передували зверненню банку до суду із цим позовом. Саме такої практики дотримуються суди під час розгляду справ з аналогічними правовідносинами, зокрема у постановах Верховного Суду України: від 20 листопада 2013 року, справа № 6-126цс13; від 19 березня 2014 року, справа № 6-14цс14, від 12 листопада 2014 року, справа № 6-167цс14, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2015 року, справа № 6-7847св15.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 06 вересня 2016 року, крім іншого, відкрито касаційне провадження у справі, надано сторонам строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

Правом на подання заперечення (відзиву) на касаційну скаргу сторони не скористалися.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

18 січня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом положень статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності - загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

У частині третій статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення змісту частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова "лише" (синонім слів "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про беззаперечний висновок, що за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність категорично не підлягає застосуванню судом. Тобто в цій нормі права встановлено певні суб'єктивні межі застосування позовної давності: передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі. Таким чином, позовна давність - як загальна, так і спеціальна - є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

У матеріалах цивільної справи немає заяви відповідачів про застосування позовної давності, яка була б подана до ухвалення судом першої інстанції рішення, як це передбачено частиною третьою статті 267 ЦК України.

Керуючись основними засадами цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципам рівності правового регулювання певного виду цивільних відносин, аналізуючи норми розділу V ЦК України (435-15) "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, необхідно зробити висновок про поширення дії норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і на спеціальну позовну давність.

Отже, без вчинення певної заяви сторони у спорі ані загальна, ані спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість такого її застосування пов'язана лише з наявністю відповідної заяви.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року, справа № 6-738цс15. Підстав відступити від цього правового висновку Верховний Суд не встановив.

Суди попередніх інстанцій вважали за необхідне застосувати наслідки спливу строку позовної давності з посиланням на пункт 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", однак такі висновки судів є помилковими, оскільки роз'яснення пункту 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) (щодо застосування пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів") були змінені постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 7 (v0007740-14) і це відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року № 6-126цс13, згідно з якою положення статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про сплив позовної давності незалежно від подання про це заяви стосується лише позасудового вирішення спору.

Таким чином, при розгляді цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій мали встановити належним чином обставини у справі та вирішити спір по суті у спосіб, передбачений чинним законодавством України, чого зроблено не було.

За правилами статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений процесуальними повноваженнями на оцінку зібраних у справі доказів, а тому позбавлений можливості перевірити обґрунтованість вимог касаційної скарги в частині ухвалення у справі нового рішення суду про задоволення позовних вимог. Водночас порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо обов'язку встановити належним чином обставини справи і ухвалити у справі законні та обґрунтовані судові рішення має наслідок, що спір фактично залишився не вирішеним, і це є неприпустимим.

Тому оспорювані в касаційному порядку судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до районного суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України.

Слід звернути увагу судів попередніх інстанцій на необхідність врахування при розгляді цієї справи висновків про правильне застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року, справа № 444/9519/12, а також у постанові від 13 червня 2018 року, справа № 408/8040/12.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) ,

Постановив:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2016 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

позивач	-	Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
представник позивача	-	Сокуренко Наталія Вікторівна,
відповідачі	-	Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк",
	-	ОСОБА_7,
	-	ОСОБА_8,