Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р.Ф.,

суддів: Пасічнік С.С., Юрченко В.П.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Сумської міжрайонної Державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року (суддя Соп`яненко О.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2013 року (судді: Любчич Л.В., Сіренко О.І., Спаскіна О.А.) у справі № 2-а-1870/8739/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лебединський м'ясокомбінат" до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби, про визнання частково протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

02.03.2009 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Лебединський м'ясокомбінат" звернулось до суду з адміністративним позовом до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області, в якому просить визнати частково протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення з мотивів безпідставності їх прийняття.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.10.2012 року справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 13 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2013 року, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення № 0001242301/0 від 19 листопада 2008 року, № 0001242301/1 від 23 січня 2009 року, якими визначено зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1148807 грн. за основним платежем та 574403 грн. 50 коп. штрафних (фінансових) санкцій; №0023511702/0 від 19 листопада 2008 року, № 0023511702/1 від 23 січня 2009 року, якими визначено зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 8370 грн. 59 коп. за основним платежем та 16741 грн. 18 коп. штрафних (фінансових) санкцій. Визнав частково протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення № 0001232301/0 від 19 листопада 2008 року, № 0001232301/1 від 23 січня 2009 року в частині визначення зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем на суму 1819085 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 1362797 грн. 10 коп.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акту перевірки Товариства від 06.11.2008р. № 504/23/32738876, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2008р., з трьох різновидів податків: податку на додану вартість, податку на прибуток, податку з доходів фізичних осіб та штрафних санкцій кожного з них.

Судами першої та апеляційної інстанцій досліджені всі спірні господарські операції та встановлені обставини віднесення до складу валових витрат виплачених винагород приватним підприємцям у сумі 1868920,70 грн. за договорами доручення, 5744388 грн. за придбані шкіри, формування податкового кредиту за січень-червень 2008 року у сумі 11448807 грн. по договорах купівлі - продажу шкір ВРХ № 10 від 17.01.2008 року, № 26 від 05.02.2008 року, № 45 від 29.02.2008 року, № 72 від 04.04.2008 року, № 94 від 13.05.2008 року, № 110 від 29.05.2008 року у Товариства з обмеженою відповідальністю "Соціум - Торг" та подальшого їх продажу Відкритому акціонерному товариству "Шкіряне підприємство "Світанок".

Судами попередніх інстанцій встановлено також факти сплати позивачем коштів фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності за оренду приміщень та надання послуг, факт реєстрації вказаних осіб в якості суб'єктів підприємницької діяльності та перебування їх в період, який перевірявся, на спрощеній системі оподаткування.

Суди першої інстанції та апеляційної інстанції, дійшли висновку про відсутність допущених позивачем податкових правопорушень та дотримання ними норм матеріального права, оскільки фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарських операцій між платником податків та його контрагентами та правомірність віднесення Товариством до валових витрат, податкового кредиту сум сплачених за товар та сплаченого податку на додану вартість відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних.

Стосовно неутримання податку з доходів фізичних осіб - підприємців тобто по видах діяльності, які не відображені в свідоцтвах про сплату єдиного податку таких суб'єктів підприємницької діяльності суди попередніх інстанцій виходячи із загально правової дії норми права у часі дійшли висновку про те, що у позивача в зв'язку з виплатою коштів вказаним особам виникли обов'язки стосовно нарахування, виплати і повідомлення податкового органу, а не обчислення, отримання і перерахування податку до бюджету. На момент спірних операцій обов'язок позивача з'ясувати по яких саме видах підприємницької діяльності сплачується єдиний податок такими особами та при виплаті коштів стягнути та сплачувати (перераховувати) податок за цих осіб до бюджету був відсутнім.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2013 року у справі № 2-а-1870/8739/12, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог товариства (т. 3 а. с. 124-132).

Доводами касаційної скарги відповідач визначає порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, при цьому обмежується їх цитуванням, посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, які полягають у прийнятті невідповідних (неналежних) первинних документів, як доказів здійснення господарських операцій з отримання товару та порушення правил формування податкового кредиту, посилається виключно на аналіз фактичних обставин у справі, доводів щодо неправильного застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права не наводить. Вважає прийняті судом докази на обґрунтування своїх рішень обов'язковими, але не вичерпними.

Щодо оподаткування доходів фізичних осіб, податковий орган вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій положень пп.9.1.5 п.9.1 статті 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року № 889.

Товариством заперечення на касаційну скаргу не надані, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в України визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV (996-14) , що зазначено його преамбулою (далі Закон № 996-XIV (996-14) ).

Згідно частини першої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, обов'язкові реквізити яких зазначені частиною другою цієї статті.

Колегія суддів, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності у позивача належних документів складених по факту виплачених винагород приватним підприємцям та придбання товару (шкір) відповідно до статті 9 Закону № 996-XIV, що спростовує доводи податкового органу про порушення допущені позивачем при формуванні валових витрат та податкового кредиту і, як наслідок цього, безпідставність донарахування податкового зобов'язання з цих податків та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Щодо оподаткування доходів фізичних осіб, колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 22.10 статті 22 "Прикінцеві положення" Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) визнано таким, що втратив чинність, Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Відтак, доводи податкового органу, що стосовно виплат за оренду майна фізичним - особам підприємцям позивач є податковим агентом, перевіряє види діяльності, які не обкладаються єдиним та фіксованим податком у межах їх підприємницької діяльності, та оподатковує їх за загальним правилами є неприйнятними. Цей дохід дійсно є об'єктом оподаткування, при цьому кожна фізична особа має звітувати та сплачувати податок з такого доходу відповідно до Розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 (13-92) . Зміна класифікації доходу отриманого від оренди, як виду підприємницької діяльності на те, що це є дохід не пов'язаний з підприємницькою діяльністю, а є доходом отриманим на підставі цивільної - правової угоди, не може бути предметом касаційного перегляду відповідно до частини 2 статті 341 КАС України. Порушення п. 9.1, пп. 9.12.1 пункту 9.12 статті 9, п.7.1 статті 7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" висновками акту перевірки, на підставі яких прийнятті спірні рішення, податковим органом не визначались.

Пpи цьому, пpавовий аналіз пpиписів Указу Пpезидента "Пpо спpощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підпpиємництва" дає підстави вважати, що pежим оподаткування єдиним податком пошиpюється на всі доходи суб'єкта малого підпpиємництва, отpимані ним від здійснення підпpиємницької діяльності за винятком тих її видів, що не можуть здійснюватися з викоpистанням спpощеної системи оподаткування в силу пpямої законодавчої забоpони.

Підпунктом 4.3.25 Закону Укpаїни "Пpо податок з доходів фізичних осіб" (889-15) встановлено, що не включаються до складу загального місячного або pічного оподатковуваного доходу дохід (пpибуток), одеpжаний самозайнятою особою від здійснення нею підпpиємницької або незалежної пpофесійної діяльності, якщо така особа обpала спеціальну (спpощену) систему оподаткування такого доходу (пpибутку) відповідно до закону.

Беpучи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що позивач не мав пpавових підстав визначати об'єкт оподаткування - оподатковуваний дохід під час здійснення виплати такого доходу на адpесу останнього, оскільки це пpизвело б до подвійного оподаткування такого доходу.

Вpахoвуючи вищенаведене, судoва кoлегія касаційнoї інстанції пoгoджується з виснoвками судів пеpшoї та апеляційнoї інстанцій, не спpoстoваними дoвoдами касаційнoї скаpги, пpo те, щo спіpні пoдаткoві пoвідoмлення-pішення є такими, щo не ґpунтуються на нopмах закoну, а тoму вoни підлягає скасуванню.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 341, 343, п.1 ч.1 ст. 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Сумської міжрайонної Державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2013 року у справі № 2-а-1870/8739/12 - залишити без змін.

Пoстанoва набиpає закoннoї сили з дати її пpийняття, є oстатoчнoю і oскаpженню не підлягає.