752/12036/16-ц Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 09.08.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 січня 2017 року в складі судді Новак А. В. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2017 року в складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Соколової В. В.,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Міністерства юстиції України, третя особа - Державне підприємство "Українська правова інформація" (далі - ДП "Українська правова інформація"), про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного між сторонами контракту позивач працювала на посаді генерального директора ДП "Українська правова інформація". 28 квітня 2016 року ОСОБА_4 звільнено з указаної посади генерального директора з достроковим розірванням укладеного з нею контракту відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України. Позивач зазначає, що таке звільнення є незаконним, оскільки відповідач не мав права призначати та проводити перевірку окремих питань господарської діяльності ДП "Українська правова інформація", за наслідками проведення якої складено акт перевірки окремих питань господарської діяльності ДП "Укрпавінформ". Саме на підставі висновків зазначеного акту відповідачем видано наказ про її звільнення, однак встановлені у акті порушення, як зазначає позивач, є не доведеними. Також позивач зазначає, що у неї є дитина віком до трьох років, та її звільнення відбулося у період непрацездатності, що є неприпустимим.

На підставі викладеного, ОСОБА_4 просила: скасувати наказ Міністерства юстиції України про її звільнення від 28 квітня 2016 року; визнати діючим контракт, укладений між нею та відповідачем 01 жовтня 2014 року; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 82 779,93 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 23 січня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено факт порушення відповідачем її трудових прав. Комісією з перевірки окремих питань господарської діяльності ДП "Українська правова інформація" встановлено порушення законодавства позивачем як генеральним директором, що відповідно до умов укладеного між сторонами контракту є підставою для його розірвання. Також на позивача не поширюються гарантії, визначені у частині четвертій статті 40 КЗпП України, оскільки відповідно до указаної норми не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці, проте ОСОБА_4 звільнено на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України (підстави, передбачені контрактом).

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що генеральний директор ДП "Українська правова інформація" ОСОБА_4 у період перебування на посаді систематично допускала порушення трудового законодавства в частині забезпечення належних норм праці, фінансового законодавства під час використання фінансових ресурсів підприємства та антикорупційного законодавства, що відповідно до укладеного між сторонами контракту та пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України є підставою для припинення трудового договору. Також на позивача не поширюються гарантії, визначені частиною третьою статті 184 КЗпП України, оскільки указаною нормою встановлено, що не допускається звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років, саме з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а ОСОБА_4 звільнено на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України (підстави, передбачені контрактом).

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що визначені в акті перевірки окремих питань господарської діяльності ДП "Українська правова інформація" порушення не можуть бути підставною для розірвання контракту. Судами не досліджено належними чином матеріали справи. Висновки вищевказаної комісії є помилковими, оскільки позивачем не було допущено порушень законодавства під час виконання своїх посадових обов'язків. У день звільнення відповідач не надав позивачу наказ про звільнення, не видав трудової книжки, а розрахунок з нею провів лише через два тижні. Також було порушено порядок звільнення ОСОБА_4, визначений статтею 36 Закону України "Про місцеві державні адміністрації".

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що 01 жовтня 2014 року між Міністерством юстиції України, на яке покладено функції з управління майном, що перебуває у державній власності (іменоване за договором як орган управління майном) та позивачем був укладений контракт, за умовами якого ОСОБА_4 (керівник) призначається на посаду генерального директора ДП "Українська правова інформація" на термін з 01 жовтня 2014 року до 30 вересня 2017 року та зобов'язується безпосередньо і через адміністрацію підприємства здійснювати поточне управління (керівництво) підприємством, забезпечувати його високоприбуткову діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за підприємством державного майна, а орган управління майном зобов'язується створювати належні умови для матеріального забезпечення і організації праці керівника (пункти 1, 3 розділу 1 контракту).

Пунктом 6 розділу 2 контракту визначено, що керівник здійснює поточне (оперативне) керівництво підприємством, організує його виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, забезпечує виконання завдань підприємства, передбачених законодавством, статутом підприємства та цим контрактом.

Орган управління майном, зокрема, звільняє керівника у разі закінчення контракту, достроково за вимогою керівника, а також у випадку порушень законодавства та умов контракту (пункту 13 розділу 2 контракту).

За змістом пункту 22 розділу 4 контракту у випадку невиконання чи неналежного виконання обов'язків, передбачених цим контрактом, сторони несуть відповідальність згідно з законодавством та цим контрактом.

21 березня 2016 року наказом Міністерства юстиції України з метою здійснення контролю за використанням фінансових та матеріальних ресурсів, веденням бухгалтерського обліку, додержанням законодавства про працю утворено комісію.

Комісією підприємства проведено перевірку, за результатами якої складено акт перевірки окремих питань господарської діяльності ДП "Українська правова інформація" від 31 березня 2016 року, копію якого було вручено ОСОБА_4 під підпис.

За результатами перевірки встановлено, що генеральний директор ДП "Українська правова інформація" ОСОБА_4 у період перебування на посаді систематично допускала грубі порушення трудового законодавства в частині забезпечення належних норм праці, фінансового законодавства під час використання фінансових ресурсів підприємства та антикорупційного законодавства в частині недопущення випадків виникнення конфлікту інтересів на підприємстві.

Згідно із пунктом 30 контракту, укладеного між сторонами, якщо розірвання контракту проводиться на підставах, встановлених у контракті, але не передбачених законодавством, про це зазначається у трудовій книжці керівника з посиланням на пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України.

Наказом від 28 квітня 2016 року ОСОБА_4 29 квітня 2016 року звільнено з посади генерального директора ДП "Українська правова інформація" з достроковим розірванням укладеного з нею контракту відповідно до пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України.

Підставою звільнення зазначено пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України, доручення заступника Міністра - керівника апарату від 20 квітня 2016 року, доповідна записка ОСОБА_6 від 28 квітня 2016 року, лист ДП "Українська правова інформація" від 22 квітня 2016 року, акт перевірки окремих питань господарської діяльності ДП "Українська правова інформація" від 31 березня 2016 року, доповідна записка начальника Управління внутрішнього аудиту Хохлова С.О. від 01 квітня 2016 року, лист Міністерства юстиції України від 20 квітня 2016 року, пункт 6, підпункт "г" пункту 25 контракту від 01 жовтня 2014 року, підпункт 7.2.7 пункту 7.2, підпункти 8.3.1, 8.3.2 пункту 8.3 статуту ДП "Українська правова інформація", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16 травня 2013 року № 899/5.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України (322-08) , так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року (v0009700-92) , вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір за наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.

Судами встановлено, що за результатами проведення перевірки ДП "Українська правова інформація" встановлено, що ОСОБА_4 у період перебування на посаді генерального директора систематично допускала порушення трудового законодавства в частині забезпечення належних норм праці, фінансового законодавства під час використання фінансових ресурсів підприємства та антикорупційного законодавства в частині недопущення випадків виникнення конфлікту інтересів на підприємстві.

Відповідно до підпункту "г" пункту 25 контракту він може бути припинений з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом.

Пунктом 26 Контракту сторони визначили підстави звільнення керівника з посади та його розірвання з ініціативи органу управління майном за пропозицією місцевого органу державної виконавчої влади до закінчення терміну його дії, зокрема, у разі систематичного невиконання керівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього цим контрактом; у разі одноразового грубого порушення керівником законодавства чи обов'язків, передбачених контрактом, в результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки (понесено збитки, виплачено штрафи і т.п.); у разі порушення законодавства під час використання фінансових ресурсів підприємства, у тому числі при здійсненні закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти; з інших підстав, передбачених чинним трудовим законодавством.

На підставі викладеного, суди дійшли вірного висновку, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України підстави, передбачені контрактом, є самостійною підставою припинення трудового договору, а його розірвання з підстав передбачених контрактом, які не містять ознак дисциплінарного порушення, не є дисциплінарним стягненням, а тому положення статті 149 КЗпП України, на порушення якої як на підставу поновлення позивача на роботі посилався суд першої інстанції, на спірні правовідносини не поширюється.

Окрім того, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що відсутність погодження від голови Київської міської державної адміністрації на звільнення позивача не є безумовною підставою для скасування наказу про звільнення ОСОБА_4 та поновлення її на роботі, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2013 року № 818 "Про затвердження Порядку погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, і внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 р. № 203" (818-2013-п) повідомлення про погодження або вмотивовану відмову в погодженні призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства разом з карткою погодження (вмотивованої відмови) призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства не пізніше 5 днів після її надходження надсилається керівникові центрального органу виконавчої влади, які додаються до особової справи кандидата на посаду за місцем роботи.

У разі коли протягом 5 днів повідомлення про погодження або вмотивовану відмову в погодженні призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головою місцевої держадміністрації не надіслані, пропозиція вважається погодженою.

У справі, рішення в якій переглядаються, установлено, що листом від 20 квітня 2016 року Міністр юстиції України звернувся до голови Київської міської державної адміністрації з проханням погодити звільнення позивача з посади генерального директора ДП "Українська правова інформація" з підстав, передбачених контрактом.

Відповідного погодження від голови Київської міської державної адміністрації на звільнення позивача з займаної посади відповідачем не отримано, відтак з урахуванням пункту 6 вищезазначеної постанови пропозиція вважається погодженою.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено факт порушення відповідачем її трудових прав. Комісією з перевірки окремих питань господарської діяльності ДП "Українська правова інформація" встановлено ряд порушень норм законодавства позивачем як генеральним директором, що відповідно до умов укладеного між сторонами контракту є підставою для його розірвання.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що судами не встановлено порушень, які відповідно до умов укладеного між сторонами контракту можуть бути підставою для його розірвання, оскільки вказані доводи спростовуються зібраними по справі показами, зокрема колективними зверненнями, доповідними записками та листами працівників ДП "Українська правова інформація", актом перевірки окремих питань господарської діяльності ДП "Українська правова інформація", доповідною запискою начальника Управління внутрішнього аудиту, листом Міністерства юстиції України від 20 квітня 2016 року, укладеним між сторонами контрактом тощо. Зібрані у справі докази були досліджені належним чином у сукупності, також їм надана належна права оцінка.

Доводи касаційної скарги, що відповідач не надав позивачу наказу про звільнення, не видав трудової книжки, а розрахунок з нею провів лише через два тижні, не заслуговують на увагу, оскільки завірена належним чином копія наказу про звільнення ОСОБА_4 надіслана до підприємства 29 квітня 2016 року, про що свідчить підпис про його отримання на копії вказаного наказу. Оскільки заробітна палата позивачу виплачується безпосередньо за рахунок коштів ДП "Українська правова інформація" та оригінал трудової книжки зберігається безпосередньо на підприємстві, то саме воно повинно було вчасно провести необхідний розрахунок та видати трудову книжку. Разом з тим, позивач не позбавлена права звернутися до суду за захистом своїх прав з підстав, визначених статтею 117 та частиною п'ятою статті 235 КЗпП України.

Інші доводи касаційної скарги не мають правового значення для правильного вирішення спору, оскільки такі аргументи втрачають правовий сенс за встановлених судами обставин.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.